3. Вимоги до техніки виконанні антуражу й стафажу

Зображення деталей антуражу та стафажу, виконані олівцем або товстим грифелем, дуже відрізняються від рисунку пензлем, фломастером чи рапідографом. Вибір техніки виконання визначає стиль, характер, структуру антуражу й стафажу. Таким чином, вихідним критерієм для вибору стилістики антуражу та стафажу слугує характер графічного виконання проекцій будівлі й загальний характер і стилістика архітектури.

Якщо креслення проекцій будівлі виконуються олівцем або за допомогою тушової лінійної графіки з відносно блідими лініями, у тональній або кольоровій графіці з локальними світлотіньовими відношеннями, то для виконання деталей антуражу та стафажу слід вибирати олівець або розведену туш і перо або рапідограф. Ці графічні матеріали внаслідок своїх особливостей дозволяють отримати досить широкий спектр зображальних прийомів, конструювати деталі антуражу та стафажу лініями постійної чи змінної товщини, штрихами, контуром зі слабим або сильним нажимом з урахуванням гладкої чи фактурної поверхні паперу. Можливості такої техніки безмежні, а якість зображень залежить цілком від індивідуального почерку автора. Кожний архітектор вибирає свою особисту манеру архітектурної графіки, свій стиль архітектурного рисунка, основа котрих закладається впродовж усієї практичної діяльності в архітектурному проектуванні та у малюванні. Деталі антуражу і стафажу можуть виконуватись олівцем, пастельним грифелем, сангіною, рапідографом тощо. У цьому випадку рисунок виконується підкреслено живо, що контрастує, або, навпаки, поєднується з чіткою лінійною графікою чи тональним вирішенням проекцій будівлі.

Якщо креслення проекцій будівлі виконані за допомогою чіткої та лаконічної тушової лінійної графіки із заливкою, то для виконання деталей антуражу і стафажу слід вибирати перо, рапідограф, фломастер з тонким фетром. Для цих цілей найбільш підходять інструменти з маркуванням товщини ліній 0,2; 0,25; 0,3; 0,4 мм.

Деталі антуражу й стафажу, як і в попередньому випадку, можуть носити вільний характер, із використанням рисунків від руки, але можуть виконуватись також із застуванням креслярських інструментів – циркулів, лінійок, кутників, лекал та шаблонів. У цьому випадку тушова графіка лінійного креслення органічно поєднується з графікою антуражу й стафажу. Про специфіку графіки рисунка рапідографіом і фломастером слід поговорити більш детально.

4 Інструменти для виконання антуражу та стафажу

При графічному виконанні антуражу і стафажу студентам молодших курсів рекомендують використовувати пера. Зазвичай користуються учнівськими та креслярськими перами (рис. А.3).

При виборі пера необхідно враховувати основні недоліки, які унеможливлюють їх використання, тому що вони або не проводять тонких ліній, або лінії проводяться з нестабільною товщиною. Усі дефекти, крім зміщення ніжок відносно одна одної, виправляються заточкою і правкою пера за допомогою наждачного паперу № 0. При цьому папір тримають вказівними і великими пальцями у висячому положенні, тобто у безопорному стані. Якщо ж наждачний папір розміщувати на твердій основі, наприклад, на робочому столі, можливе заточування внутрішніх кромок ніжок пера. Такий дефект унеможливлює його використання. Правильно заточене перо має вигляд, показаний на рис.А.4.

Після завершення графічного виконання антуражу і стафажу пера необхідно промити водою і витерти насухо бавовняною тканиною. Пера слід зберігати у пеналі, аби запобігти пошкодження робочих ніжок.

Рапідографи – найбільш розповсюджені з креслярських інструментів, які випускаються промисловістю у наш час. Рапідограф – це самописна ручка з трубчато-голковим наконечником. Незважаючи на загальну схожість принципу влаштування рапідографів, є фірмові відмінності у конструкції та якості матеріалу трубчастого завершення наконечника – поршня з голкою, кріпленні балона для туші, форм корпуса та захисного ковпачка (рис. А.5).

Кращими вважаються рапідографи такої конструкції, у котрих за будь-яких умов роботи голка з поршнем вільно пересувається у корпусі наконечника, виключено просочування туші у місці виходу трубки, всі деталі рапідографа легко розбираються і можуть без особливих труднощів очищуватись та складатись. Ці якості легко виявляються у процесі нетривалої роботи з інструментом. Якщо під час креслення рапідографом отримують рівні лінії, без прочерків і розривів, при струшуванні з наконечника не крапає туш, голка вільно рухається у трубці (про що свідчить легке постукування поршня голки всередині наконечника), то якість рапідографа цілком задовільна. Якщо до того ж спеціальна туш для заправки рапідографа довго не висихає всередині інструмента, не утворює забруднюючого шару на внутрішній поверхні наконечника та балона, інструмент після тривалої перерви миттєво готовий до роботи, дає добру якість штрихів ті ліній, то це свідчить про хорошу за конструкцією модель інструмента.

Успішна робота з рапідографом залежить від дотримання низки обов’язкових для всіх видів конструкцій правил. Інструмент у перервах між використанням необхідно: 1) чисто промити і прочистити; у процесі роботи періодично струшувати для того, щоб голка з поршнем вільно рухалась у трубці, без чого неможливе якісне виконання ліній; 2) заправляти рапідограф тільки спеціальною тушшю, заливаючи її у балон у кількості, не більшій, ніж це необхідно для одно-триденної роботи поспіль; якщо надлишки туші залишаються у рапідографі на тривалий час, то вона засихає й інструмент забивається; 3) у процесі роботи постійно протирати робочі частини інструмента чистою вологою тканиною.

При роботі з рапідографом не бажано: 1) дуже давити на трубчасто-голкову насадку, тому що це призводить до виходу з ладу інструмента, забивається трубка, шкрябається папір; 2) заправляти балон хімічною тушшю або чорнилами, тому що у цьому разі всі частини рапідографа потрібно промивати відразу після завершення роботи; 3) користуватись для розбирання та складання інструмента нефірмовими викрутками, докладати значних зусиль при розкручуванні та закручуванні деталей із різьбою.

Рапідографи мають на наконечнику маркування, що означає товщину ліній, для накреслення яких призначений кожний інструмент. Маркування позначає діаметр робочого трубчасто-голкового наконечника у десятих частках міліметра: 0,1; 0,2; 0,3; 0,4; 0,5; 0,6; 0,7; 0,8; 1,0 мм, або у сотих частках міліметра – 0,13; 0,15; 0,18; 0,25; 0,35 мм. В архітектурній графіці найбільш вживані для накреслення тонких ліній – 0,1; 0,13; 0,15; 0,18; 0,2 мм; для накреслення ліній середньої товщини відповідно – 0,25; 0,3; 0,35 мм; для накреслення товстих ліній переднього плану – 0,5; 0,7; 0,8 мм.

Під час роботи рапідограф слід тримати строго перпендикулярно по відношенню до площини паперу. В іншому разі трубчаста насадка сточується і рапідограф починає шкрябати папір.

Для роботи з рапідографами необхідні такі пристосування:

• рапідомат – спеціальне пристосування, яке попереджує засихання туші у трубчасто-голковому наконечнику рапідографа. Принцип дії рапідомата заснований на тому, що наконечник рапідографа поміщається у спеціальні гнізда, нижні частини котрих розташовані у геометричній площині з підвищеною вологістю. Рапідомати на 3, 4, 5 та 8 гнізд випускаються як у вигляді частин, вбудованих у футляри для зберігання рапідографів, так і у вигляді автономних пристроїв, стійкість яких забезпечується за рахунок підвищення ваги даної частини рапідомата металевими додатками;

• кутники, лекала, лінійки призначені спеціально для роботи з рапідографами, що мають кромки з підрізкою. Таке влаштування попереджає затікання туші під площину кутника, лінійки, лекала.

Для виконання елементів антуражу і стафажу використовують також фломастери-балони зі стрижнем із фетру товщиною 0,2; 0,3; 0,5; 0,7 мм. Їх особливістю є те, що лінії, отримані за їх допомогою, мають нечіткі, розпливчасті межі. При виконанні антуражу й стафажу за допомогою фломастера його не обов’язково тримати строго перпендикулярно до поверхні паперу. Ним можна креслити і малювати під будь-яким нахилом та отримувати різні за виразністю лінії. При виконанні клаузур і ескізів це має неабияке значення.

Слід зазначити, що незалежно від технічних прийомів виконання антуражу й стафажу, вони виконуються рукотворним зображенням. Їх якість залежить від уміння компонувати зображальну площину креслення, органічно поєднувати елементи проекцій будівлі та антуражу, враховувати індивідуальну специфіку композиції кожного зображення.