4.5. Відмивання неба і природного оточення архітектурного об’єкта

Після відмивання перспективного зображення архітектурного об’єкта виконується відмивання неба і природного оточення. Інтенсивність кольору неба повинна бути такою, щоб освітлені площини об’єкта сприймались значно світлішими за тло, на яке вони проектуються, тобто від кольоротональної характеристики неба, а неосвітлені, тобто ті, що знаходяться у власній тіні, були темнішими від неба. Тому попередньо необхідно зробити вифарбування кольору неба, до якого прагнуть при відмиванні та який забезпечить виразне і в той же час реалістичне зображення архітектурного об’єкта в перспективі. Після цього робиться водний розчин потрібного кольору й достатньої прозорості, котрим поступово набирається колір неба необхідної інтенсивності. При цьому враховуються закономірності повітряної перспективи. Вони полягають у тому, що чим нижче ми опускаємось до горизонту, тим світлішим стає небо і набуває золотистого відтінку. Тому при відмиванні неба у розчин блакитного кольору необхідно додавати воду та розчин жовто-золотистої вохри. Одночасно з небом доцільно відмивати й площину землі. Після того, коли відмивання підійшло до горизонту, його продовжують, додаючи у фронт відмивання кольори землі. Спочатку це слабий розчин блакитно-зеленого кольору, інколи з фіолетовим відтінком. По мірі наближення до переднього краю інтенсивність зелено-блакитного кольору наростає, водночас зменшується кількість блакитного і збільшується кількість зеленого кольору. Ближче до низу підрамника блакитні відтінки з кольору “землі” взагалі зникають, натомість повинна з’явитися теплота у вигляді золотисто-жовтої складової, а на самому передньому краї зображення додають ще й краплак червоний, доводячи колір зеленого газону до “сонячно-теплого” стану.

Об’ємні елементи природного оточення зазвичай мають більшу від трав’яного газону інтенсивність кольору. Тому вони відмиваються в останню чергу. При цьому враховується і повітряна перспектива, тобто найвіддаленіші дерева й кущі, відмиваються розчином зелено-блакитного (або зовсім блакитного) кольору слабкої інтенсивності. На середній дистанції кількість зеленого та блакитного кольору беруть однаковою, при цьому збільшують інтенсивність кольору. І, нарешті, на передньому плані дерева й кущі відмивають розчином зеленого кольору (“изумрудная зелень” – рос.) із добавкою вохри золотистої. Такою розкладкою кольорів досягається враження глибинності простору, в якому розміщений архітектурний об’єкт.

Колір тіні на горизонтальній поверхні землі визначається предметним кольором та кольором джерела освітлення затіненої горизонтальної поверхні. Основним джерелом освітлення падаючої тіні на горизонтальній поверхні є небо. Тому, відмиваючи падаючу тінь від архітектурного об’єкта на землю, до предметного кольору додають блакитний колір. При цьому інтенсивність кольору падаючої тіні згідно із законами повітряної перспективи повинна знижуватись по мірі віддалення від глядача.

Для правильного сприйняття масштабу архітектурного об’єкта неподалік від нього необхідно зобразити одну або декілька людських фігур. Одну з них треба розмістити у безпосередній близькості від об’єкта, інші – ближче до точки сприйняття. Людські фігури повинні мати узагальнений образ без натуралістичних деталей (очі, ніс, пальці рук, ґудзики тощо). Фігури найкраще залити одним не дуже темним нейтральним кольором.

Важливе значення у композиції перспективи має розташування і розмір напису. Він повинен складатися з назви архітектурного об’єкта, років будівництва та прізвища архітектора. Напис має бути виконаний одним із класичних шрифтів. Розмір літер не повинен бути занадто крупним, щоб не знизити значущості об’єкта, його масштабності. У той же час напис не має бути дуже дрібним, непомітним, ”нечитабельним”. У цьому разі реальна масштабність об’єкта теж буде спотворена, перебільшена.

При виборі розмірів літер шрифту необхідно в першу чергу порівнювати їх з архітектурними деталями. Напис повинен бути співмірним із ними, тобто слугувати своєрідним модулем сприйняття архітектурного об’єкта.