
- •Міністерство освіти і науки України
- •Методичні вказівки
- •1.1. Мета та завдання виконання курсової роботи (кр) “перспектива пам’ятки архітектури”
- •2. Послідовність побудови перспективи
- •2.2. Побудова варіантів перспективи в масах
- •3. Побудова перспективи в деталях
- •3.1. Збільшення перспективи в масах
- •3.2. Побудова деталей у перспективі
- •3.3. Побудова падаючих тіней
- •3.4. Виконання антуражу і стафажу
- •3.5. Недоліки, яких слід уникати
- •4.1. Лесирування зображальної площини
- •4.2. Відмивання перспективного зображення архітектурного об’єкта предметним кольором
- •4.3. Відмивання власних тіней
- •4.4. Відмивання падаючих тіней
- •4.5. Відмивання неба і природного оточення архітектурного об’єкта
- •5. Етапи виконання перспективи пам’ятки архітектури
4.3. Відмивання власних тіней
Власні тіні при кольоротональному моделюванні перспективи відмивають, ураховуючи положення відповідних частин архітектурного об’єкта по відношенню до спостерігача та елементів предметного оточення. Колір власної тіні буде складатися:
із предметного кольору;
із кольору елементів навколишнього середовища (небо, сусідні будівлі, дерева, кущі, трав’яний покрив, земля тощо), які є джерелами вторинного освітлення.
Насиченість та “чистота” кольору власної тіні буде корегуватись вуалюючими властивостями повітряного середовища. Передній план поверхонь, що знаходиться у власній тіні, відмивається чистим і насиченим кольором. Його темнота підсилюється за рахунок межового контрасту поряд із яскраво освітленою сонцем поверхнею. Потім шляхом додавання води і блакитного кольору темноту й насиченість площини, що знаходиться у власній тіні, перспективно віддаляють від спостерігача, зменшують. Найкраще це робити лесируваннями. Тобто спочатку відмивають поверхню предметним кольором з урахуванням повітряної перспективи, ослаблюючи колір по мірі віддалення площини від глядача. Після висихання другим лесируванням блакитного кольору відмивають поверхню з урахуванням межового контрасту між освітленою сонцем площиною і площиною, що знаходиться у власній тіні, та повітряної перспективи. Отже, інтенсивність лесирування блакитного кольору повинна зменшуватись у глибину і до площини землі. Третє лесирування відтворює підсвічування площини відбитим від землі світлом. Колір цього лесирування відповідає кольору землі та трав’яного газону. Тобто він повинен бути золотисто-зеленим. Його інтенсивність зменшується по мірі віддалення від поверхні землі, що знаходиться у власній тіні. На поверхнях, звернених до землі (нижні площини карнизів, козирків тощо), інтенсивність золотисто-зеленого рефлексу зростає. Вплив цього рефлексу на колір вертикальних площин, що безпосередньо межують із горизонтальними, досить відчутний. Тому при виконанні золотисто-зеленого лесирування на горизонтальних поверхнях, звернених до землі, її продовжують на вертикальні площини, різко зменшуючи її інтенсивність за рахунок додавання води. Висота розтяжки цього лесирування повинна дорівнювати виносу горизонтальної площини.
4.4. Відмивання падаючих тіней
Падаючі тіні від виступаючих частин фасаду на освітлених сонцем поверхнях – це найбільш темні ділянки фасадів. Вважається, що за темнотою падаючі тіні вдвічі переважають власні. Але, крім тональної характеристики, падаючі тіні мають деякі колористичні особливості.
Колір поверхні, що розміщується у падаючій тіні, складається з власного, предметного кольору та з кольору вторинного освітлення: рефлектуючих поверхонь і кольору неба. Крім того, падаюча тінь висвітлюється розсіяним світлом, що поширюється від освітленої поверхні фасаду, на яку падає тінь. Отже, падаюча тінь має складну колористичну структуру. Для того, щоб отримати реалістичну падаючу тінь, її відмивають спочатку предметним кольором, висвітлюючи до країв. Цим висвітленням імітується освітлення тіні розсіяним світлом від освітленої поверхні фасаду.
Потім, ураховуючи освітлення тіні небом, падаючу тінь лесирують блакитним кольором, починаючи зі слабого у місці стику площини тіні з поверхнею, що кидає тінь, закінчуючи більш інтенсивним до краю тіні. Цим ураховується більший потік освітлення від неба на нижні частини тіні. Верхні частини падаючої тіні слід лесирувати золотисто-коричнево-зеленим кольором, ураховуючи вторинний рефлекс від нижніх поверхонь елементів, від яких падає тінь. Цей рефлекс повинен поступово слабшати до краю тіні. Тональна і кольорова інтенсивність падаючої тіні залежить від кута падіння на поверхню фасаду: чим менший кут падіння, тим світлішою повинна бути тінь. У місцях переходу падаючої тіні у власну тональна й кольорова інтенсивність останньої зрівнюється з падаючою.
При відмиванні падаючих тіней слід уникати їх надмірної темноти, бо від цього фасад втрачає цілісність та матеріальність. Тому для лесирувань необхідно готувати прозорі розчини слабкої інтенсивності.
Особливе значення для досягнення об’ємності зображення тіл обертання (колон, барабанів, бань) мають рефлекси. У верхніх частинах колон та барабанів їх слід відмивати блакитним лесируванням, а в нижніх – теплим, золотисто-коричневим із зеленкуватим відтінком. Цим самим ураховується вплив неба і землі на колористичне формування рефлексів.