3.1. Збільшення перспективи в масах

До початку збільшення перспективи до розмірів курсової роботи необхідно визначити, у скільки разів композиційна рамка менша від підрамника 37,5 х 55, тобто у скільки разів треба збільшити перспективне зображення в масах, щоб отримати розмір об’єкта у курсовій роботі. Звичайно, це робиться діленням меншої сторони підрамника на коротку сторону композиційної рамки або більшої сторони підрамника на більшу сторону композиційної рамки. Результатом ділення може бути будь-яке число, не обов’язково ціле, наприклад, 5,73. Для збільшення маленької перспективи в масах у 5,73 разу на підрамнику або аркуші паперу, розмір котрого відповідає розмірам підрамника, викреслюють дві розмірні шкали, одна з яких має поділки у 5, 75 разу більші від другої.

Другим кроком до збільшення є розмітка сторін композиційної рамки перспективними проекціями горизонтальних ліній фасадів, спрямованих у точки сходу. Розмітку здійснюють таким чином. Верхні й нижні лінії проективного зображення продовжують до перетину з композиційною рамкою (рис. 10).

П

Рис. 10. Збільшення перспективи

в масах

отім відстань від лінії горизонту до верхньої і нижньої точки перетину лінії перспективного зображення з лівою та правою сторонами композиційної рамки ділять на рівну кількість однакових поділок. При цьому утворені шкали для ліній, що спрямовані у різні точки сходу, виконують різним кольором. Отримані таким чином шкали дають можливість будувати збільшену перспективу, не користуючись точками сходу, які при збільшенні малої перспективи у кілька разів стають графічно недосяжними. Одержані на сторонах композиційної рамки шкали градуюють. Відповідні шкали, але збільшені у необхідну кількість разів, наносяться на сторони робочого формату 37,5 х 55 см. Усі поділки шкал нумеруються згідно зі шкалами перспективи у масах.

Тепер, користуючись перехідними шкалами, збільшуємо перспективи у масах і продовжуємо їх побудову в деталях за методом архітектора.

3.2. Побудова деталей у перспективі

Побудувати архітектурні деталі у перспективі можна, не користуючись планом. Для цього застосовують метод Піле. Суть його можна проілюструвати таким прикладом. Площина фасаду має низку віконних отворів, які через малі розміри ми не можемо побудувати у малій перспективі. Співвідношення ширини простінків і вікон становить 2:1, тобто ширина простінка вдвічі більша від ширини вікна. Для побудови цих вікон у перспективі на площині S із верхньої точки лінії АВ проводиться горизонтальна пряма лінія. На ній відкладається ланцюжок розмірів, які або точно відповідають розмірам та кількості простінків і вікон на фасаді, або зменшені відносно розмірів на фасаді у 2, 3 – n разів, але зберігають ті ж самі співвідношення, що й на фасаді. Через крайню точку на горизонтальній лінії (в нашому випадку це – 12^,) і точку В перспективи проводиться лінія до перетину з лінією горизонту. Ця точка перетину стає додатковим фокусом F дод., із якого здійснюється проекція точок 1^,, 2^, – 12^, із горизонтальної лінії 12^, на перспективну проекцію лінії АВ-А_пВ_п. З останньої отримані точки опускаються вертикально. На ребро А_п Д_п із фасаду пропорційно переносяться вертикальні розміри надвіконня, вікна і підвіконня. З одержаних точок проводяться промені у фокус F, які перетинають вертикалі віконних укосів та простінків. Таким чином отримують перспективні зображення низки віконних отворів.

Рис. 11. Побудова деталей у перспективі

Цим методом можна побудувати у перспективі й інші архітектурні елементи і деталі, наприклад, карнизні модульони та сухарики, пілястри, колони тощо (рис. 11).