1.1. Мета та завдання виконання курсової роботи (кр) “перспектива пам’ятки архітектури”

Метою виконання курсової роботи є:

• подальший розвиток об’ємно-просторового мислення;

• закріплення теоретичних знань перспективи, здобутих із дисципліни “Нарисна геометрія та інженерна графіка”, у процесі архітектурного проектування;

• напрацювання чуттєвого досвіду правильного вибору точки сприйняття і горизонту сприйняття для отримання реалістичного й найбільш виразного об’ємного перспективного зображення архітектурного об’єкта;

• напрацювання чуттєвого та технічного досвіду кольоротонального моделювання повітряної перспективи архітектурного об’єкта і його зв’язку з природним оточенням.

При виконанні КР студенти розв’язують такі задачі:

• установлюють точку сприйняття пам’ятки архітектури, її відстань до об’єкта, висоту лінії горизонту та горизонтальну площину;

• визначають напрям головного променя і картинної площини;

• будують перспективу об’єкта в масах та викреслюють композиційну рамку, яка визначає співвідношення між масою об’єкта й вільного простору навколо нього;

• виконують побудову лінійної перспективи в деталях за вибраним варіантом точки сприйняття та висоти горизонту;

• виконують побудову падаючих тіней за вибраним кутом падіння сонячних променів;

• викреслюють начисто побудовану перспективу з падаючими тінями;

• виконують кольоротональне моделювання пам’ятки архітектури у перспективі.

2. Послідовність побудови перспективи

2.1. ВИБІР ТОЧКИ СПРИЙМАННЯ АРХІТЕКТУРНОГО ОБ’ЄКТА

Д ля вибору точки сприймання необхідно мати план і фасади, що сприймаються, у масах (в одному масштабі). На цьому етапі масштаби мають бути такими, щоб точки сходу на лінії горизонту не виходили за межі графічної досяжності. Графічна досяжність визначається довжиною лінійки, яка у сучасних умовах не перевищує 80 см. Оскільки перспективу можливо побудувати за допомогою лише однієї точки сходу, вибирають більш коротку фокусну відстань від головного променя. У цьому випадкові умова графічної досяжності буде дотримана при масштабах об’єкта не більше ніж 1:200 (1:200; 1:400; 1:500; 1:1000).

П

Рис. 1. Орієнтація головного фасаду будівлі на відкритий перед ним простір

еред тим, як вибрати точку сприймання, архітектор спочатку виконує декілька перспективних зарисовок архітектурного об’єкта, в яких він у графічній формі формулює ідею співвідношення об’єкта й оточуючого простору. Якщо необхідно підкреслити орієнтацію одного з двох фасадів на відкритий перед ним простір, вибирають таку точку, щоб фасад сприймався під гострим кутом. При цьому центр композиційної рамки повинен максимально наближатись до центру перспективного зображення фасаду (рис. 1).

Т оді перед фасадом відкриється простір, а сам він стане центром композиції на площині перспективного зображення об’єкта.

Якщо ж архітектору необхідно виявити композиційні особливості одного з двох фасадів, що сприймаються з боку великого вільного простору, точку сприймання вибирають таким чином, щоб кут між головним променем сприйняття і площиною фасаду наближався до прямого (рис.2). У цьому випадку перспективні скорочення цього фасаду будуть мінімальними,

й архітектор отримає найбільш правдиве його зображення. Центр композиційної рамки повинен максимально наближатись до центра перспективного зображення цього фасаду.

Рис. 2. Так сприймається архітектурний об’єкт із великого, відкритого перед головним фасадом простору

Відстань від точки сприймання до архітектурного об’єкта при побудові його перспективного зображення має бути такою, щоб розмір кута між крайніми променями сприймання був у межах 30⁰-35⁰. При зростанні кута сприймання збільшуються спотворення пропорцій на перспективному зображенні об’єкта, особливо на периферійних, віддалених від головного променя частинах зображення. При скороченні кута сприймання зменшується об’ємно-просторова виразність перспективного зображення. Водночас утруднюється побудова перспективи внаслідок віддалення від головного променя точок сходу.

На міру спотворення горизонтальних розмірів архітектурного об’єкта істотно впливає місце у перспективному проектуванні головного променя. Щоб запобігти асиметрії перспективних спотворень, головний промінь необхідно розташувати якнайближче до центра проектуючого кута. Він не повинен виходити за межі середньої третини кута, утвореного крайніми променями перспективної проекції.

Для зручності побудови картинну площину бажано провести через точку плану, спільну для різноспрямованих площин фасаду. Це може бути кут будівлі, лінія перетину антаблементу портика та площини стіни фасаду тощо. Таке розташування картинної площини дасть змогу відкладати у цій точці натуральну величину відразу для двох різноспрямованих площин.

Висота горизонту над площиною землі повинна відповідати висоті зросту людини, а точніше – висоті очей людини над земною поверхнею. Якщо середній зріст людини прийняти рівним 182 см (за Ле Корбюзьє), то висота лінії горизонту має дорівнювати 170 см.

При побудові перспектив містобудівних комплексів висоту горизонту приймають такою, що значно перевищує висоту будівель. Це так звана перспектива “з пташиного польоту”. Вона дає значно більші можливості у відображенні глибинно-просторових якостей забудови (рис. 3).

Рис. 3. Перспектива групи архітектурних об’єктів “з пташиного польоту”

При побудові перспективи архітектурного об’єкта можливі два варіанти перспективного зображення: повне зображення об’єкта або зображення його фрагмента.

У

Рис. 4. Фрагментарна перспектива архітектурного об’єкта

випадку фрагментарного зображення (рис. 4) архітектор зосереджує увагу на найбільш характерному і композиційно значущому фасаді або його частині. Таке зображення має деякі переваги порівняно з повним зображенням. Вони полягають у тому, що при побудові фрагмента перспективи можна вибирати точку сприймання, розташовану ближче до об’єкта. Кут сприймання при цьому збільшується, але й частина перспективи, де з’являються спотворення, виходить за межі композиційної рамки і не справляє негативного впливу на загальне враження від зображення об’єкта.

Наближення точки сприймання до об’єкта дає можливість краще розкрити тривимірність об’єкта та його об’ємно-пластичних характеристик. Фрагментарні перспективи виконуються зазвичай для крупних, видовжених об’єктів. Якщо ж об’єкт має незначні розміри, виконується повне перспективне зображення (рис. 5).

Рис. 5. Повне перспективне зображення невеликого архітектурного об’єкта

(каплиця Темп’єтто, арх. Браманте, 1505 р.)