1. Відносини, стосунки та ставлення. Взаємодія і взаєморозуміння. Основні компоненти регулювання поведінки лю­дей в міжособистісних стосунках. Типи міжособистісних стосунків

У процесі людських взаємин важливе значення має сприйняття, оцінка і розуміння людьми один одного.

Міжособистісне спілкування – процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються і реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда. Міжособистісні стосунки зароджуються та розвиваються в сус­пільних відносинах. Складний багатоплановий процес встановлення контактів між людьми породжується потребами суспільної діяльнос­ті. Він включає в себе обмін інформацією, сприймання і розуміння людини людиною, вироблення спільної стратегії взаємодії.

У терміні “міжособистісне” ак­центується увага на емоційному характері спілкування. Вступа­ючи в міжособистісне спілкування, люди орієнтуються на свої внутрішні цілі і цінності. Відносини до партнера формуються “тут і тепер”, в ході безпосереднього контакту, на основі поведінки, яка ним демонструється.

Міжособистісні стосунки ґрунтуються на основі певних дій, по­чуттів людини, що виникають у неї з приводу інших людей, їхньої по­ведінки, діяльності, позиції у суспільстві.

В українській мові існує специфіка вживання термінів "відноси­ни" і "стосунки". Термін відносин (зв'язки, взаємозв'язки - ділові, офіційні) вживають, коли йдеться про зв'язок між об'єктами чи яви­щами (міждержавні відносини, виробничі зв'язки тощо). Поняття сто­сунки (взаємини, взаємовідносини - між людьми) використовують тоді, коли мають на увазі зв'язок між суб’єктами (людьми) у процесі спілкування.

Міжособистісні стосунки – це взаємозв'язки між окремими людьми (групами людей), які об'єктивно виявляються в характері і способах взаємних впливів людей один, на одного в процесі різних видів спільної діяльності, зокрема спілкування, та суб'єктивно переживаються і оцінюються ними. Відповідно, стосунки між людьми можуть мати кон'юнктивний (об'єднувальний), або диз'юнктивний (роз'єднувальний) характер. Переважання певного типу стосунків на­дає людському життю діаметрально протилежного сенсу, спрямова­ності. Іншими словами, міжособистісні стосунки включають систему настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, стереотипів та інших дис­позицій, через які люди сприймають і оцінюють один одного в проце­сі міжособистісної взаємодії.

В основі людських стосунків лежить ставлення особистості. Став­лення – це позиція особистості щодо оточення і до самої себе, що зу­мовлює певний характер її поведінки стосовно кого-небудь (чого-небудь). Вияви ставлення пов'язані з емоційними переживаннями, тому вони можуть бути позитивним, негативним або байдужим. Коли люди спрямовують свої ставлення один на одного в процесі спілкування, то мова йде про появу взаємин.

Взаємини – це обопільна позиція учасників спілкування щодо один одного. На відміну від ставлення, взаємини не завжди бувають однаково позитивними чи негативними з обох сторін. У взаєминах (на відміну від ставлення) завжди наявний «зворотній зв'язок» - сигнал про те, як до людини ставляться інші.

Взаємодія – це процес безпосереднього чи опосередкованого впли­ву суб'єктів (об'єктів) один на одного, що породжує їхню взаємозу­мовленість і взаємозв'язок між ними.

Особливістю взаємодії є її детермінованість, коли кожна з сторін взаємодії виступає як причина певної поведінки та ставлення іншої і, як наслідок, одночасного зворотного впливу протилежної сторо­ни. Якщо в процесі взаємодії між людьми виникають суперечності, то це призводить до необхідності пошуку шляхів і засобів їхнього розв'язання. Це стимулює розвиток здатності людини до самороз­витку, самовдосконалення та встановлення нових взаємин, як між окремими групами людей, так і соціальних взаємовідносин, загалом, які складаються в процесі міжособистісної взаємодії. Така взаємо­дія опосередковується і визначається змістом, цілями, цінностями та особливостями організації спільної діяльності людей і є основою для формування соціально-психологічного клімату. Позитив­ний аспект взаємодії у процесі становлення і розвитку взаємин між людьми передбачає необхідність взаєморозуміння між ними.

Взаєморозуміння – це спосіб налагодження відносин між окре­мими людьми, соціальними групами, що передбачає обмін думка­ми, цінностями, вивчення досвіду, при якому максимально врахо­вується на практиці погляд чи позиція сторін, які спілкуються. Взаєморозуміння – найважливіший показник успішності соціально-психологічного спілкування, об'єктивною основою якого є спільність інтересів, поглядів, цілей тощо. Воно має винятково важливе значен­ня для успішної спільної діяльності людей, їхньої міжособистісної вза­ємодії як певної форми життєдіяльності, способу передачі форм куль­тури та суспільного досвіду. У процесі такої взаємодії суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої. Людина самовиража­ється і самостверджується, виявляючи свої індивідуальні властивос­ті, реалізуючи цілу низку соціальних функцій, тобто міжособистісна взаємодія та спілкування – явища поліфункціональні.

Отже, міжособистісні стосунки – психологічний феномен, що неминуче виникає в процесі спілкування і стосується всіх сфер людського суспільства – політики, економіки, культури, побуту тощо.

Міжособистісні стосунки і життєдіяльність мають каузальний, тобто взаємозумовлений характер. Скажімо, дружні доброзичливі стосунки в шкільному класі допомагають ефективніше справлятися з завданнями навчально-виховного процесу, а це, своєю чергою, сти­мулює розвиток взаємин для ще більшої товариської групової згурто­ваності учнів.

Міжособистісні стосунки мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об'єктивні чинники (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівництва, стосунки, що склалися між членами групи), а й суб'єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їхніх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін.).

Основні компоненти регулювання поведінки лю­дей в міжособистісних стосунках

У міжособистісних стосунках вирізняють три основні компонен­ти регулювання поведінки людей: 1) когнітивний; 2) емоційний; 3) інтеракційний.

Когнітивний компонент особистості людини, яка спілкується з іншими суб'єктами, включає всі психічні процеси (сприймання, пам'ять, мислення та ін.), пов'язані з пізнанням оточення і самої се­бе.

Емоційний компонент обіймає все, що може бути зафіксоване на рівні фізіологічних реакцій і суб'єктивних ставлень. Це передусім позитивні та негативні переживання, конфліктність, узгодженість емоційних ставлень, внутрішньоособистісна, міжособистісна емоцій­на чутливість, задоволення - незадоволення собою, партнером, робо­тою, умовами життя взагалі тощо.

Інтеракційний компонент (взаємодія) регулюється першими дво­ма і включає в себе конкретні відкриті чи завуальовані дії стосовно партнера.

Типи міжособистісних стосунків

Взаємодія цих трьох компонентів визначає міру міжособис­тісної привабливості партнерів, яка опосередкована сумісністю-несумісністю людей. Вона може виникнути навіть при першому ві­зуальному контакті та перейти (якщо не зникає) після реального, безпосереднього і досить тривалого спілкування в приятельські, товариські, а за відповідних обставин – інтимно-любовні стосунки (дружба, кохання); або ж при негативній взаємодії – у ворожість, са­мотність, тощо. Міжсособистісна привабливість (непривабливість) виникає і закріплюєтеся внаслідок повторюваності позитивних (не­гативних) стосунків між суб'єктами.

Ступінь вираженості привабливості (непривабливості) залежить від індивідуальних психічних станів людей у певний момент часу та попереднього позитивного (негативного) досвіду взаємодії.

Головним критерієм розрізнення міжособистісних стосунків є рівень включення особистості у стосунки. Другий критерій – вибір­ковість щодо партнерів – можна визначити як кількість ознак, що мають значення для встановлення та відтворення стосунків. Най­більшу вибірковість виявляють стосунки дружби, подружні, кохання, найменшу – знайомства