6. Самосвідомість людини

Самосвідомість – це усвідомлення себе самого (власного Я), свого ставлення до природи, до інших людей, своїх дій і вчинків, власних думок, переживань і різноманітних психічних якостей, що може бути виражено за допомогою мови.

Розвиток самосвідомості людини виявляється в :

1. Самоспостереженні; 2. Критичному ставлення до себе; 3. Оцінюванні своїх позитивних і негативних якостей; 4. Самовладанні; 5. Відповідальності за свої вчинки.

Свідоме і несвідоме. Класифікація несвідомих процесів

Основну роль в психічній діяльності відіграє самосвідомість. Вітчизняна філософія й психологія відводить несвідомому підпорядковану порівняно із свідомим роль. До несвідомого належать інстинкти, різного роду психічні автоматизми (навички, звички), установки, інтуїція, деякі особливі психічні стани (сомнамбулізм, гіпноз, релаксація), цілий ряд психопатій (афекти, манії, присмеркові стани свідомості).

Несвідоме – сукупність психічних явищ, станів і дій, відсут­ніх у свідомості людини (лежать поза сферою розуму), непідзвітні їй і, принаймні в даний момент, не піддаються контролю, нале­жать до несвідомого.

Класифікація несвідомих процесів: несвідомі механізми, несвідомі мотиви, надсвідомі процеси.

Несвідомі механізми: несвідомі автоматизми, несвідомі установки несвідомі супроводження дій.

Несвідомі автоматизми – система фізіологічних процесів, що здійснюються самі собою без участі свідомості та пов’язані з роботою внутрішніх органів ( дихання, ссання, ковтання) та ті, що перестали усвідомлюватися, в результаті – дії здійснюються швидко та точно (навички). Тобто, це система умінь і навичок, яка спочатку виробляється як усвідомлене, а потім автоматизується (наприклад, виписування літер спочатку усвідомлюється, а згодом не фіксується свідомістю). До несвідомих автоматизмів можна віднести сни та гіпнотичні стани.

Несвідомі установки – готовність організму чи суб'єкту до певних дій, або реагування певним чином.

Несвідомі супроводження дій – мимовільні рухи, тонічні напруження міміки, пантоміміка, вегетативні процеси. Супроводжуючі несвідомі дії мають велике значення: вони включені в спілкування і є додатковими засобами комунікації; вони можуть використовуватись як об'єктивні показники різних психологічних характеристик людини (намірів, бажань, прихованих думок)

Несвідомі мотиви – така система явищ, спонукаючи збудники, які поки що людиною не усвідомлені.

Надсвідомі процеси – продукт великої роботи свідомості. Радикально змінює перебіг життя.

7. Методологія і методи психології

Принципи психології

У психології виокремлюють такі принципи:

- принцип детермінізму (причинної зумовленості). Усе в природі породжується дією матеріальних причин і законів, психіка має закономірну обумо­вленість психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини;

- принцип відображення, звідно з яким усі психічні функції за своєю природою є відображувальними. Психічне відображен­ня має сигнальний характер. Воно випереджає фізичний кон­такт суб'єкта з об'єктом, попереджаючи суб'єкт, сигналізуючи про значущі для нього об'єкти;

- принцип єдності психіки та діяльності – психіка і діяльність не тотожні, але й не протилежні одна од­ній. Вони утворюють єдність, в якій психіка є внутрішнім, іде­альним планом діяльності;

- генетичний (історичний) принцип, згідно з яким при вивченні психіки з'ясовується, як вона виникла, як розвивається і змі­нюється під впливом оточення, під впливом власної діяльності людини;

- принцип розвитку психіки в діяльності означає, що психіка може бути правильно зрозуміла й адекватно пояснена, якщо вона розглядається як продукт розвитку й результат діяль­ності;

- принцип індивідуального підходу.

Характеристика основних методів дослідження в психології

Психологія як наука має певні предмет і методи вивчення психічних явищ. Метод – це шлях пізнання, це спосіб, за допомогою якого пізнаєть­ся предмет науки (С.Л.Рубінштейн).

Спостереження, експеримент.

Спостереження – цілеспрямоване і планомірне сприймання предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Спостереження як метод об'єктивного дослідження широко застосовується у психології, педагогічній практиці, соціологічних дослідженнях. Об'єктом спостереження є поведінка особистості в найрізноманітніших її зовнішніх виявах. За особливостями мовлення, виразними рухами – жестами, мімікою, виразами обличчя, пантомімічними актами (позами) тощо – можна виявити й простежити особливості уваги, розуміння змісту висловлювання, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру.

Щоб спостереження набрало наукового характеру, воно має відповідати певним вимогам:

• бути цілеспрямованим, а не випадковим;

• здійснюватися планомірно й систематично;

• бути забезпеченим достатньою інформацією про спостережуване явище (якомога більшою кількістю фактів);

• точно фіксувати результати спостереження.

Наукове спостереження висуває певні вимоги й до особистих якостей дослідника. Зокрема, він повинен мати такі якості:

• бути об'єктивним при фіксації, словесному описі та класифікації спостережень;

• володіти собою, тобто його настрій та особисті характерологічні якості не повинні впливати на спостереження та позначатися на ньому та висновках;

• не бути тенденційно упередженим в організації спостереження та очікуванні його наслідків, щоб не зробити безпідставних висновків;

• не піддаватися першим враженням про піддослідного;

• не бути поблажливим щодо піддослідного;

• не приписувати піддослідному власних якостей і не пояснювати його поведінку з власної позиції.

ПОЗИТИВНІ СТОРОНИ СПОСТЕРЕЖЕННЯ:

1. У спостереженнях відбувається збирання фактів природної поведінки особи, що знаходиться у звичайних умовах; 2. Спостереження можна проводити в різних умовах; 3. У спостереженнях можна знайти мотиви поведінка, що спостерігається; 4. Людина, що спостерігається, виявляється як цілісна особистість;

5. Людина спостерігається у взаємозв'язках з іншими.

"НЕДОЛІКИ" СПОСТЕРЕЖЕННЯ:

І. Досліджувач знаходиться у пасивній позиції, очікує; 2. Факти злиті, нерозчленовані, що затруднює аналіз; 3. Спостереження вимагає дуже багато часу;

4. Не можна забезпечити повтор.

Найефективнішим з наукового погляду є експериментальне дослідження, коли досліджуване явище вивчається в різних умовах та обставинах.

Експеримент – це організована дослідником взаємодія між досліджуваним чи групою досліджуваних і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить.

Особливість полягає в тому, що дослідник сам створює умови, за яких досліджуване явище виникає неодмінно й закономірно. При цьому дослідник дістає можливість чітко визначити чинники, які діяли в момент виникнення та перебігу досліджуваного явища, розкрити причини, що його зумовили, а також у разі потреби повторити дослід з метою нагромадження додаткових відомостей для обґрунтування одержаних результатів.

Лабораторний експеримент – експеримент, що передбачає проведення дослідження у штучних (лабораторних) умовах, з використанням вимірювальної апаратури, приладів та іншого експериментального матеріалу. Досліджуваний знає, що з ним проводять експеримент, але не одержує інформації про характер виконуваних завдань.

Природний експеримент – експеримент, що базується на управлінні поведінкою досліджуваних у звичних для них умовах.