2. Структура та види здібностей

Розрізняють здібності загальні та спеціальні.

Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляються в усіх видах діяльності – навчанні, праці, грі, розумовій діяльності, тобто забезпечують продуктивність оволодіння знаннями. Завдяки загальним здібностям люди успішно оволодівають різними видами діяльності, легко переходять від однієї діяльності до іншої. В учнів загальні здібності виявляються в успішному засвоєнні різних навчальних дисциплін. В основі загальних здібностей лежать задатки, що ство­рюють сприятливі умови для виконання будь-якого виду діяльності. Серед них – висока пластичність кори головного мозку, що забез­печує майже безмежні можливості в засвоєнні, аналізі та відтворенні нового матеріалу при високій працездатності; пізнавальна актив­ність і допитливість, вміння усвідомлювати завдання, планувати, організовувати його виконання; надзвичайна спостережли­вість, сенситивність (загострена чутливість), свіжість і гострота сприймання; яскравість уяви, перевага її творчих компонентів; осо­блива загальна реактивність нервової системи тощо.

Спеціальні здібності (мовленнєві, математичні, літературні, зображальні, спортивні, творчі) – це здіб­ності до певного виду діяльності, для виконання якої необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Так, уява – важлива ознака літературних здібностей, абсолютний музичний слух – підґрунтя музичних здібностей, педагогічний такт у педагога тощо.

Загальні та спеціальні здібності взаємопов'язані й доповнюють одна одну. Серед видатних діячів було багато людей, у яких поєднувався високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей (М. Ломоносов, Т . Шевченко, М. Бородін та ін.)

3. Якісна та кількісна характеристика здібностей

Здібності можуть мати неоднакову спрямованість, від­повідати різним видам діяльності, тобто мати якісну характеристику. Якісна характеристика здібностей дає підстави для висновків, у якій галузі діяльності людині легше проявити себе, досягти успіхів.

Будь-яка діяльність вимагає від людини не однієї здібності, а багатьох. Наприклад, літературні здібності охоплюють вразли­вість, спостережливість, образну пам'ять, творчу уяву, здатність до творчого та виразного мовлення.

Індивідуальні відмінності у здібностях людей

У структурі здібностей виділяють потенційні й актуальні (діяльнісні) можливості розвитку. Потенційні здібності – це можливості розвитку індивіда, які виявляються кожного разу, коли перед ним постає необхідність розв'язання нових завдань. Проте розвиток індивіда залежить не тільки від його психологічних якостей, але й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізовані. У такому випадку говорять про актуальні здібності.

Розрізняють також природні здібності (в основі своїй біологічно обумов­лені: сприймання, пам'ять, мислення, здатність до елементарної комунікації на рівні експресії) та специфічно людські здібності (соціальні), які мають су­спільно-історичне походження (художні, музичні, інженерні, мате­матичні та ін.) Виокремлюються також теоретичні (здатність до абстрактно-теоретичних роздумів) та практичні (здатність до ефективного виконання практичних дій) здібності, навчальні (високий рівень навальності) та творчі (генерування ідей, креативність) здібності.

Кількісна характеристика (рівень розвитку) здібностей

За рівнем розвитку здібностей розрізняють людей здібних, обдарованих, талановитих і геніальних. Обдарованість – високий рівень задатків особистості, поєднання природженого і набутого індивідом. Талант – природний хист, високий рівень обдарованості лю­дини у певних видах діяльності (наукової, творчої, політичної, виробничої). Геніальність – вищий ступінь обдарованості людини, найвищий ступінь розвитку таланту, що дає змогу відкривати цілу епоху, нову еру в тій чи іншій галузі.