Тема: характер

1. Поняття про характер. Природна основа та соціальні впливи на формування характеру

2. Структура та характеристика провідних рис характеру людини

3. Основні риси типового характеру

4. Основні синтетичні властивості позитивного характеру

5. Акцентуації рис характеру.

6. Становлення характеру в онтогенезі

1. Поняття про характер

Характер – сукупність стійких, індивідуальних особливостей людини, що обумовлюють типові для неї способи поведінки в певних життєвих ситуаціях і обставинах.

На відміну від темпераменту, що залежить від вроджених, анатомо-фізіологічних особливостей, і насамперед від властивостей нервової системи, характер людини формується прижиттєво, у процесі соціалізації й виховання в міру того, як людина вступає в різноманітну систему стосунків із предметною дійсністю й іншими людьми.

Повторювані емоційні позитивні й негативні реакції викликають більш тривалі психічні стани, які поступово закріплюються й стають стійкими якостями особистості, рисами характеру. К.К. Платонов визначив три основні особливості рис характеру: вони повинні бути досить вираженими, тісно взаємопов’язаними з іншими рисами й систематично виявлятися у різних видах діяльності.

Багатопланова діяльність збагачує характер. Особлива роль належить провідній діяльності, яка забезпечує максимальний рівень розвитку та вдоско­налення особистості.

Життєвий шлях людей, стосунки, у які вони вступають, умови виховання характеризуються своєрідністю. Характероутворювальними є не всі відносини, а тільки найбільш значимі, пов'язані із задоволенням основних життєвих, матеріальних і духовних потреб людини. У першу чергу це ставлення до суспільства й інших людей, до праці, самому собі, речам. У цей час описано більше двох тисяч рис, які зв'язані між собою й утворять структуру характеру – стійкі групи рис, що відбивають різноманітні типи відносин людини до дійсності.

2. Структура та характеристика провідних рис характеру людини

Багатогранність характеру зумовлюють домінувальні, стрижневі, найактивніші і стійкі якості. До провідних рис характеру відносять емоційно-вольові, когнітивно-пізнавальні (інтелектуальні), морально-ціннісні, мотиваційні. Кожна якість має складну психологічну структуру. Об'єднання взаємопов'язаних якостей у систему утво­рює симптомокомплекс рис характеру. У структурі характеру виокремлюють чотири симптомокомплекси, що виражають ставлення людини до інших людей, сус­пільства; до різних видів діяльності (праці, навчання, гри); до речей, матеріальних цінностей; до себе.

Компоненти структури характеру – спрямованість; переконання; інтелект; воля; почуття, темперамент.

Спрямованість – це вибіркове позитивне або негативне оцінне ставлення особистості до вчинків і діяльності, людей і самої себе.

Переконання – знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку, риси характеру (принциповість, правдивість, вимогливість людини до себе неприхильність у боротьбі, упевненість у справедливості й важливості справи).

Інтелект – це теоретичний чи практичний склад розуму (здатність людина тон­ко спостерігати, глибоко аналізувати явища, робити висновки тощо).

Воля – зумовлює силу і твердість характеру, що проявляється в енергійних діях, завзятті, ентузіазмі, активності в діяльності, доведенні справ до кінця, подоланні труднощів. Воля є стрижневим компонентом сформованого характеру.

Почуття – є показниками якісних особливостей характеру (залежно від особли­востей характеру людина може виявляти пристрасне або холод­но-розсудливе ставлення до явищ дійсності).

Темперамент – це природна основа й динамічна форма прояву характеру. Ця складова визначає у характері врівноваженість або неврівноваженість поведінки, велику рухливість або інертність, підвищений або понижений тонус активності, легкість або складність пристосування до нових обставин.

Темперамент і характер

Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його вияву, природною основою характеру. Темперамент впливає на тонус почуттів, ви­разність рухів, вольові вияви, визначає такі риси, як врівноваженість чи неврівноваженість поведінки, рухливість чи інертність, підвищений чи понижений тонус активності, легкість чи складність входження в нове оточення тощо.

Темперамент відіграє важливу роль у формуванні характеру. Однак темперамент і характер не однакові за змістом, оскільки темперамент стосується динаміки психіки і поведінки, а характер є сукупністю всіх форм соціальних зв'язків і стосунків людини.

Характер не тотожний темпераменту, який більш безпосередньо пов'язаний із властивостями вищої нер­вової системи. Темперамент людини оцінюють на під­ставі підконтрольності його волі, підпорядкованості характеру. Риси темпераменту – продукт природи і впливу оточення. Нерідко якісна його зміна відбуваєть­ся під впливом характеру. Між темпераментом і харак­тером можливі тимчасові неузгодженості. Особливості темпераменту можуть сприяти або заважати розвитку певних рис характеру: флегматикові важче, ніж холе­рику чи сангвініку, сформувати в себе ініціативність та рішучість. Для меланхоліка серйозна проблема – подо­лання невпевненості і тривожності. Гуманні особистісні стосунки створюють сприятливі умови для розвитку в холериків стриманості та самокритичності, в сангвіні­ків – слухняності, флегматиків – активності.

Темперамент не однозначно і не фатально визначає розвиток характеру. Під впливом характеру він сам змінюється. Деякі особливості дина­міки психічних процесів одночасно є властивостями темпераменту і здібностей, наприклад сенситивність (чутливість до подразників) у музиці.