6. Оволодіння навичками спілкування. Правила продуктивного слухання. Умови успіху комунікації

Можливість саморозвитку значною мірою залежить від сформованості навичок міжособистісного спілкування, від того, наскільки лю­дина зможе зрозуміти, що саме відбувається в процесі її контактів з іншими, від того, чи вдається їй знайти з ними спільну мову і спільно розв'язувати проблеми.

Метою розвитку навичок спілкування має бути не вдосконалення здатності маніпулювати іншими, а розвиток здатності створювати са­мому чи спільно з партнерами такі умови й атмосферу стосунків, які б сприяли психологічному зростанню людини, розкриттю її конструк­тивних можливостей.

Напрям практичної психології, змістом якого є підвищення кому­нікативної компетентності людини й оволодіння нею навичками та прийомами міжособистісного спілкування, дістав у літературі різні назви: соціально-психологічний тренінг (СПТ), лабораторний тре­нінг, групова психотерапія, активне соціально-психологічне навчан­ня, тренінг сенситивності та ін.

Правила продуктивного слухання

Уміння слухати є критерієм комунікабельності. Дослідження показують, що уміють вислухати співрозмовника спокійно і цілеспрямовано не більше 10% людей. У процесі слухання реалізуються дві найважливіші комунікативні функції: сприйняття інформації та здійснення зворотного зв'язку (передача тому, хто говорить повідомлення про те, як слухаючий сприймає його поведінку і мову).

Намагайтеся стримувати спробу перервати співрозмовника. Перш ніж відповісти, дайте йому можливість висловитися. Своєю поведінкою підкресліть, що вам цікаво його слухати. Якщо вам недостатньо отриманої інформації, попросіть повторити або пояснити те, що не зовсім зрозуміло. Постійно оцінюйте своє розуміння повідомлення.

Дайте співрозмовнику час висловитися. Багато людей думають вголос, і "навпомацки" йдуть до формування власного погляду, тому первісне висловлювання часто є лише наближенням до основної їхньої думки. Щоб людина відкрила й висловила свою думку до кінця, ви повинні представити їй час і можливість вільно говорити.

Ні в якому разі не давайте співрозмовнику зрозуміти, що його важко слухати. Навпаки, виявляйте стосовно нього повну увагу й доброзичливість. Випадкового кивка, вигуку або зауваження буде досить, щоб підкреслити зацікавленість.

Повторюйте висловлювання людини, яка говорить. Якщо співрозмовник уже висловився, відтворіть головні моменти його монологу своїми словами і поцікавтеся, чи саме це він мав на увазі. Це підстрахує вас від будь-яких непорозумінь.

Уникайте поспішних висновків. Це один з головних бар'єрів ефективного спілкування. Утримуйтеся від поспішних оцінок і постарайтеся зрозуміти точку зору співрозмовника чи хід його думок до кінця.

Не загострюйте увагу на мовних особливостях співрозмовника. "Який повільний!", "Який монотонний суб'єкт!", "Який докучливий" – такі думки інший співрозмовник може викликати в нас, тому в розмові з ним ми занадто нетерплячі. Якщо ви вважаєте себе гарним співрозмовником, вас не повинні відволікати манери і виразні засоби, які використовує партнер.

Спокійніше реагуйте на висловлювання. Якщо один зі співрозмовників надмірно збуджений, то це впливає на сприйняття іншого. У такому випадку спрацьовують емоційні бар'єри. Слухач напружено підбирає контраргументи, щоб захиститися, і знаходить собі моральну підтримку в повному запереченні усього, що говорить партнер. Гарний слухач завжди стримує хвилювання, не розкидається по дріб'язках, а шукає і знаходить головну думку, суть висловлення, основний зміст повідомлення.

Не лицемірте. Не прикидайтеся. Коли вже ясно, що безпристрасна, докучлива і нецікава мова співрозмовника начисто позбавлена корисної інформації, ми часто починаємо прикидатися: висловлюємо підкреслену увагу до нього, водночас ми стаємо розсіяними. Варто партнеру помітити це, його думки плутаються, і він утрачає суть висловлювання.

Не відволікайтеся. Поганого слухача усе відволікає: звуки з вулиці, телефонний дзвінок, ходіння людей, яких видно через відкриті двері. Гарний слухач або сяде так, щоб не відволікатися, або сконцентрує свою увагу тільки на словах партнера.

Шукайте справжній зміст слів співрозмовника. Пам’ятайте, що не всю інформацію вдається вкласти в слова. Слово доповнюється зміною тональності та нюансів голосу, мімікою, жестами, рухами і нахилами тіла.

Стежте за головною думкою. Гарний слухач аналізує, які факти є побічними, другорядними, а які – головними, основними. Він зважує їхню інформаційну цінність, порівнює один з одним, щоб зрозуміти, яка думка криється за ними. Не монополізуйте розмову. Співрозмовник, що прагне зайняти домінуюче положення в будь-якій ситуації – найчастіше поганий слухач.

Пристосовуйте темп мислення до мови. Швидкість мислення в 3-4 рази випереджає швидкість мови. Коли ми слухаємо співрозмовника, ми не пасивні: наш мозок посилено працює. Поки говорить партнер, намагайтеся підготувати контраргументи: підсумовуйте все сказане, запитаєте себе, чи ті факти ви вибираєте для аналізу, чи об'єктивна ваша точка зору, чи дійсно партнер говорить вам головне.

Умови успіху комунікації.

1. Комунікативні навички набуваються, а не ус­падковуються. Ви народжуєтесь і одразу ж плачете, а не розмовляєте. Ви навчилися говорити, наслідую­чи інших, це навчання ніколи не повинно закінчува­тись.

2. Пізнайте себе як комунікатора. При кожній на­годі намагайтесь контролювати свою мову, інтонацію голосу, настрій.

3. Формуйте у себе навички слухання. Більшість людей говорять із середньою швидкістю 120 слів за хвилину. Середня здатність сприймати інформацію становить приблизно 480 слів за хвилину, тобто в 4 рази більша. Через це в той час, коли інша людина говорить, наша увага розсіюється. Якщо ми приділятимемо співбесіднику трохи більше уваги, підтриму­ючи контакт очей, зосереджуючи увагу на тому, що було сказано, запитуючи, увага не буде розтікатись.

4. Уважність до партнерів по спілкуванню, спостережливість. Вислуховуючи людину, ми виховуємо в ній са­моповагу. Якщо ви припиняєте займатися своєю справою, щоб вислухати співбесідника, ви таким чи­ном йому говорите: "Я ціную тебе і те, що ти збираєшся сказати". Це один з надійних засобів підви­щити самоповагу в будь-якій лю­дині.

5. Демонстрація доброзичливого ставлення одного до іншого. Намагайтеся сконцентруватись на людині, з якою спілкуєтесь. Спробуйте оцінити, яке враження ви справляєте на інших людей. Постарайтеся побачити себе зі сторони слухача: який ви маєте вигляд (зачіска, одяг, хода, вираз обличчя тощо).

6. Розвинута комунікативна пам'ять (пам'ять про тональність спілкування з різними людьми).

7. Прагнення передбачити реакцію співрозмовника. Покажіть тому, хто з вами говорить, що ви йо­го розумієте. Це можна зробити, якщо повторити зміст сказаного.

8. Не тільки уважно слухайте слова, а й спостерігайте за всією поведінкою співбесідника. Фактично 90% того, що ви передаєте, сприй­мається завдяки інтонації вашого голосу і рухам ва­шого тіла. Лише приблизно 10% інформації передає зміст повідомленого.

9. Вміння сприймати і вірно інтерпретувати "психологічні сигнали" по зовнішньому малюнку поведінки партнера. 87% інформації можна отримати, подивившись людині в очі.

10. Підвищення і посилення голосу на початку кожної послідуючої фрази порівняно з попередньою.

11. Відкрита демонстрація своїх намірів. Якщо ваші слова входять у протиріччя з ваши­ми вчинками, ваш співбесідник повірить останнім.

12. Демонстрація компетентності.

13. Логічне викладення думки, переконливість. Не бійтесь, що ви висловлюєтесь просто, кра­ще думайте про те, щоб вас правильно зрозуміли.

14. В своїх зауваженнях торкатися поведінки, а не особистості.

15. Говорити про свої спостереження, а не про висновки.

16. Висловлюватись в описовій, а не в оціночній формі. Не висловлюйте оцінок.

17. Не вживати слів "завжди", "ніколи", які затрудняють спілкування, а вживати "вчасно", "іноді".

18. Менше давати порад, а ділитися своїми міркуваннями. Оцінки і поради, навіть якщо вони даються з найкращих побажань, обмежують свободу висловлювань, заважають виділити суттєві моменти.

19. Слідкувати за кількістю інформації.

Соціально-психологічні рекомендації з оволодіння методикою публічних виступів

1. При оволодінні ораторським мистецтвом необхідно пам'ятати, що в значній мірі воно представляє діяльність, навчитися якої можна, якщо навіть у людини немає для цього всього комплексу необхідних даних. Разом з тим, оволодінню цією діяльністю сприяють такі якості, як гнучкий розум, тверда пам'ять, широкі інтереси, дотепність, емоційність, правильне виконання задачі "як сказати".

2. Оратором може бути людина будь-якого темпераменту, але з позитивними установками особистості. При цьому важливо враховувати особливості свого темпераменту, розвиваючи позитивні риси і гальмуючи негативні.

3. Про відповідність людини діяльності оратора судять по наявності наступних психологічних характеристик: схильність (нормативний рівень інтелекту, слух і звуковимова, правильне членування мови на періоди та її інтонування, голосові дані і т.п.); готовність до ораторської діяльності (системність і глибина індивідуального досвіду, широта знань, професійна орієнтованість та ін.); включаємість у процес спілкування (уміння одночасно володіти собою, аудиторією, матеріалами виступу, часом та ін.).

4. Перед виступом треба виділити склад аудиторії: наявність постійних контактів між слухачами, їхня кількість, однорідність складу (соціальна, професійна, вікова, статева) організованість, орієнтованість. Психологічно важливо, щоб аудиторія характеризувалася переважно пізнавальними мотивами, оскільки в такому випадку в слухачів уже буде сформована внутрішня настанова на слухання даного матеріалу.

5. При проведенні публічних виступів необхідно попереджати можливі, так називані "софістичні виверти", до числа яких відносяться:

– надмірне уточнення – суть у тім, що один з учасників дискусії намагається спростувати ту чи іншу тезу не звичайними, логічно припустимими способами, а шляхом уточнюючих запитань, відповіді на які заздалегідь неможливі;

– відповідь у кредит – полягає в тому, що учасник полеміки утрудняючись відповісти на запитання не заявляє про це прямо, а під різними приводами переносить відповідь, причому на невизначений термін;

– відповідь запитанням на запитання – це часто спостерігається при поганій організації обговорення чи дискусії;

– негативна оцінка самого запитання – не відповідаючи власне на саме запитання, уникаючи відповіді, виступаючий обмежується негативною оцінкою заданого запитання типу ("Це незріле питання", "Це ж догматизм”).

6. Для подолання виникаючих значеннєвих бар'єрів спілкування необхідно враховувати що такі ситуації виникають: по-перше, коли думка промовця не знаходить адекватного втілення в мові, він не в змозі висловити повно те, що хоче; по-друге, коли засоби мовного викладу матеріалу не відповідають мовним знанням слухачів; по-третє, коли слухачі не мають необхідні уміння інтерпретувати сприйманий текст.

7. При підготовці публічного виступу потрібно пам'ятати, що сила хвилювання зворотно пропорційна витраченому на доповідь часу. У день виступу уникайте конфліктних ситуацій, оскільки спілкування з великою кількістю людей вимагає напруги духовних і фізичних сил. Доброзичливість, привітна посмішка свідчать про добрі стосунки і викликають відповідні почуття.

Тема: Темперамент