5. Мова і мовлення

Мова – суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті і являє собою систему знаків для передавання, приймання і використовування інформації. Мова – система знаків, що слугує засобом людського спілку­вання, розумової діяльності, способом вираження самосвідомості особистості, передачі і збереження інформації від покоління до покоління.

Мова: найважливіший засіб спілкування людей; система знаків, яка послуговує засобам людського спіл­кування, діяльності мислення; засіб висловлення та повідомлення думок і почуттів;нерозривно пов'язана з мисленням; знаряддя думки; засіб формування, оформлення думки; становить систему знаків, матеріальних за природою і соціальних за своєю функцією; суспільне явище; носій суспільної свідомості; виникає з потреби людей у спілкуванні в процесі спільної трудової діяльності; виявляє себе в мовленні її носіїв

Мовлення – процес використання людиною мови з метою спілкування.

Мовлення: процес добору й використання засобів мови для спілку­вання з іншими членами мовної групи; форма спілкування, існування живої мови; щодо мови є частковим, окремим, індивідувальним яви­щем; мова в дії; вербальна комунікація; процес спілкування за допомогою мови; предмет вивчення лінгвістики, психології, педагогіки, фізіології; засіб спілкування, думки, свідомості; форма існування.

Функції мовлення: комунікативна – використання мовлення з метою пере­дачі іншим людям певної інформації; індикативна – використання мовлення для передачі іншим людям деякого повідомлення з метою вказати на пев­ний об'єкт; предикативна – використання мовлення з метою повідо­млень власних суджень з деяких питань; семантична (змістова) – використання мовлення з метою передачі суті, прихованої в думці; емоційна – використання мовлення з метою висловлюван­ня власного емоційного ставлення до об'єкта чи ситуації тощо

Головні складові мовної системи – її словниковий склад і граматична будова.

Словниковий склад – це сукупність слів кожної окремої мови.

Граматична будова мови – функція, зумовлена потребами спілкування та розвитком вираження змісту предмета у формі інформаційних структур.

Фізіологічне підґрунтя мовлення – це умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку.

Види мовлення

Усне мовлення – це звучне мовлення, яке сприймається іншими людьми на слух. Усне мовлення поділяється на діалогічне та монологічне.

Письмове мовлення – це особливий різновид мовлення, що дає змогу спілкуватися з відсутніми співрозмовниками, які є не лише сучасниками того, хто пише, а й житимуть після нього.

Внутрішнє мовлення відрізняється за своєю структурою від зовнішнього мовлення тим, що воно дуже скорочене, уривчасте, в ньому опускається більшість другорядних членів речення

Результативні мовні ефекти

Ефект нових фраз.

Будь-який виступ варто починати з попередньо підібраних чи "на льоту" придуманих фраз. Задум полягає в тому, щоб відразу викликати до себе увагу. Не до своєї промови, а саме до себе як особистості. Для цього використовуються різні варіанти: тепле звертання до аудиторії (наприклад, "я радий зустрічі з вами"), виклад якихось цікавих даних, що представляють життєвий чи професійний інтерес для слухачів.

Ефект квантового викиду інформації.

Навіть слухаючи цікавого лектора, люди з різних причинах утомлюються, можуть втрачати логіку промови, відволікаючись на спілкування з тими, хто сидить поруч. Щоб звести до мінімуму подібні втрати, доцільно побудувати виступ за принципом "розсипу новизни". Тобто, через визначені тимчасові інтервали в ньому повинна звучати якась нова інформація: у вигляді емпіричних даних, оригінального судження, яскравої цитати, риторичного питання.

Ефект аргументації.

Це один з надійних риторичних прийомів. Можна, не володіючи багатим на інтонацію голосом, викликати розташування до себе слухачів, використовуючи переконливу і доступну для засвоєння аргументацію. От чому, коли виступає фахівець, він добре сприймається тими, хто працює в сфері його професійних інтересів. Слухачі починають активно міркувати і чіпко стежити за ходом викладу думок виступаючого. Подібна розумова причетність є гармонією вдалого мовного спілкування.

Ефект релаксації.

Промовцю варто пам'ятати, що в силу багатьох причин серед його слухачів є люди, яким цікаво не все, про що він розповідає, що в деяких слухачів немає звички довго слухати когось, не виключено, що хтось з них відчуває нездужання чи втому. Все це утрудняє утворення загальної емоційної реакції на промову виступаючого. У цьому випадку варто запропонувати щось таке, що могло б цих людей психологічно об'єднати, налаштувати до співпереживання. Для вивільнення таких людей зі своїх суб'єктивних станів немає кращого засобу, аніж гумор. У виступі він може бути реалізований у вигляді дотепного авторського висловлювання, запозиченого жарту, якогось веселого каламбуру. Гумор є природним консолідатором людей, тому що викликає в них схожі емоції, допомагає "перезарядити" інтелект новою енергією.