Тема: психологія спілкування. Мова і мовлення

1. Поняття про спілкування. Теоретична модель організації спілкування. Функції і форми спілкування

2. Багатоплановий характер спілкування. Структура (аспекти, функції) спілкування (комунікативна, перцептивна, інтерак­тивна)

3. Класифікація видів спілкування. Педагогічне спілкування.

4. Засоби спілкування (вербальні і невербальні). Мова і мовлення. Невербальні засоби спілкування, їхня роль у діяльності вчителя

5. Мова і мовлення. Функції мови і мовлення. Види мови і мовлення. Результативні мовні ефекти

6. Оволодіння навичками спілкування. Правила продуктивного слухання. Умови успіху комунікації

1. Поняття про спілкування. Теоретична модель спілкування

Поняття "спілкування" вживається у психологічній літературі в різних значеннях:

– як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн);

– як один із різновидів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, М.С. Коган, І.С. Кон, О.О. Леонтьєв);

– як специфічна, соціальна форма інформаційного зв'язку (О.Д. Урсун, Л.О. Резников) та інші;

– як взаємодія, стосунки між суб'єктами, які мають діалогічний ха­рактер (Г.М. Андрєєва, B.C. Соковнін, К.К. Платонов).

Спілкування трактують як різноманітні контакти між людьми, зумовлені потребами спільної діяльності (С.Д. Максименко, А.А.Петровський), як багатоплановий процес взаємодії, взаємовпливу, взаємосприймання і взаєморозуміння між людьми (О.О. Бодальов).

При цьому поняття "спілкування" розмежовується з поняттям "комунікація". Останню тлумачать як передачу інформації в межах взаємодії різ­них систем, яка може мати однобічний характер.

Психологічний зміст спілкування. 1. Спілкування – це процес взаємодії (взаємоактивний процес), в якому обидві сторони, що спілкуються є активними. У процесі спілкування формуються, виявляються й реалізуються міжособистісні взаємин. 2. Спілкування має онтогенетичний характер. Поза цього процесу неможливе формування особистості. 3. Спілкування має суспільний характер, бо взаємодія людини з оточуючим світом здійснюється в системі об'єктивних стосунків, що складаються між людьми в їх суспільному житті та виробничій діяльності. 4. Спілкування носить історичний характер. У процесі спілкування складаються і реалізуються як особистісні, так і суспільні відносини. 5. Спілкування являє собою суб'єкт-суб'єктну діяльність. Спілкування з неживими предметами умовне. 7. Спілкування є основною потребою, без якої людина не формується як особистість. Саме у спілкуванні виявляються характер, темперамент, розум і здібності особистості. 8. Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування є специфічною формою спільної діяльності людей. 9. У процесі спілкування формуються духовні потреби, морально-політичні й естетичні почуття; складається характер.

Теоретична модель спілкування

Спілкування має певну структуру або теоретичну модель його організації. Ця модель містить такі компоненти: зміст, мета, засоби, учасників, тип зв'язку, який встановлюється між учас­никами, форма та результат спілкування.

Зміст спілкування – це інформація, яка передається від одно­го учасника спілкування іншому. Люди обмінюються один із од­ним широким спектром відомостей про світ, знаннями, уміннями, навичками, оціночними критеріями, прогнозами, спогадами тощо.

Мета спілкування – те, заради чого здійснюється взаємодія. Звичайно реалізуються такі цілі й наміри: спонукання партнера до спілкування щодо дій, гальмування небажаної дії, узгодження взаємних дій.

Засоби спілкування – це способи кодування, передачі, пере­робки і розшифровки його змісту. Розрізняють вербальні (мовлен­нєві) та невербальні (не мовленнєві) засоби спілкування.

Тип зв'язку встановлюється між учасниками в межах односпрямованого виду спілкування, оскільки інформація надходить з одного боку (наприклад, монолог), і двоспрямованого, який пе­редбачає взаємний обмін інформацією (наприклад, діалог).

Результат спілкування передбачає зміну взаємовідносин, що відбувається на основі інтерпретації інформації.

Функції і форми спілкування

Спілкування виконує різноманітні функції.

Першою є регулювання спільної діяльності (ця функція закладе­на вже в самому слові "спілкування").

Участь у спільній діяльності вимагає від кожної людини певних знань. Діти отримують їх внаслідок спілкування з дорослими. Звід­си випливає друга функція спілкування - пізнання. Навіть немовля, спілкуючись з дорослим, уже засвоює основні компоненти спілкуван­ня як діяльності: здатність зосереджувати увагу на тому, хто до нього звертається; збуджуватися при встановленні контакту; здатність по­чергово вслухатись і "відповідати", а отже, проявляти ініціативу; ро­зуміти, коли від нього чекають слухання, а коли відповіді і якої. У віці близько трьох років дитина вже знає, як спілкуватись і здатна роби­ти це у внутрішньому плані. Ця здатність є виявом свідомості, тобто спілкування має ще одну, третю функцію; воно є первинним інстру­ментом формування свідомості людини.

Дитина дістає відомості про довкілля в "у предметненому" вигляді й поступово переходить до "опредметнення" самої себе, виокремлен­ня свого "Я". Звідси четверта функція спілкування – самовизначення індивіда. Таким чином, спілкування, поряд із працею, можна вважати особистісно формувальним чинником.

Функції спілкування (Б. Ломов): 1) інформативно-комунікативна (взаємне інформування, прийом і переда­ча інформації, обмін думками, рішеннями та ін.); 2) регулятивно-комунікативна (регуляція не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей); 3) афективно-комунікативна (передача емоцій, почуттів).

Виділяють також такі функції: 1) контактна – встановлення контакту як спільної готовності до прийому та передачі повідомлень, підтримування взаємозв'язку; 2) координаційна (взаємне погодження дій при організації спільної діяльності); 3) спонукання (стимулювання) – підтримка, стимуляція активності парт­нера до спілкування; 4) розуміння – усвідомлення обома сторонами спілкування обставин, умов, спільних установок, переживань тощо; 5) встановлення стосунків – усвідомлення та зміна свого власного місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків; 9) вияв впливу – зміна поведінки, особистісно-змістових значень партнера, в тому числі його на­мірів, установок, поглядів, рішень, умінь, дій.

Форми спілкування

Спілкування між людьми може відбуватися в різних формах: анонімній, функціонально-рольовій та неформальній.

Анонімне спілкування

0000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000– взаємодія між незнайомими чи не пов'яза­ними особистісними стосунками людьми. Це можуть бути тимчасові зв'язки між суб'єктами, в яких вони виступають як громадяни, жите­лі одного району, пасажири транспорту, глядачі. Вони зустрічаються, вступають у контакти один з одним і розходяться. Партнери зі спілку­вання залишаються анонімними.

Функціонально-рольове спілкування передбачає зв'язки між його учасниками, які виконують певні соціальні ролі в часових відрізках різної тривалості. Партнерів у цьому спілкуванні поєднують взаєм­ні обов'язки: лікар – хворий, керівник – підлеглий, вчитель – учень тощо.

Здебільшого функціонально-рольове спілкування – це різноманіт­ні особистісні контакти поза межами офіційних стосунків, скажімо, спілкування між друзями (неформальне). Його особливістю є вибір­ковість щодо партнера.