7. Формування та розвиток особистості: періодизація д. Б. Ельконіна. Стадії розвитку особистості за е. Еріксоном. Характеристики зрілої осо­бистості

Д.Б. Ельконін розробив концепцію психічного розвитку, у якій об’єднані дві лінії: пізнавальний та особистісний розвиток дітей від народження до закінчення школи.

В основу періодизації дитинства Д.Б. Ельконіна були покладені такі уявлення:

1. Кожній віковій стадії як своєрідному і якісно специфічному періоду життя людини відповідає певний тип провідної діяльності;

2. Зміна типу провідної діяльності характеризує зміну вікових періодів.

3. У кожній провідній діяльності виникають і формуються психічні новоутворення, послідовність яких створює єдність психічного розвитку дитини.

Періодизація дитинства за Д.Б.Ельконіним ( критерій – провідний тип діяльності):

0-1 рік. Безпосереднє емоційне спілкування. Формується потреба у спілкуванні з іншими людьми, емоційне ставлення до них.

1-3 роки. Предметно-маніпулятивна діяльність. Дитина відтворює суспільне вироблені способи дій з речами, у неї виникає мовлення, суспільно-категоріальне сприйняття предметного світу, наочно-дійове мислення. Центральне новоутворення – виникнення свідомості.

3-6 років. Ігрова діяльність. У процесі її здійснення у дитини формується уява та символічна функція, орієнтація на загальний зміст людських відносин і дій; складаються узагальнені переживання й осмислена орієнтація в них.

6-10 років. Навчальна діяльність. На її основі виникає теоретична свідомість і мислення, розвивається аналіз, рефлексія, уявне планування; відбувається становлення потреби й мотивів навчання.

10-15 років. Суспільно-корисна діяльність. Включає в себе такі види як трудова, навчальна, суспільно-організаторська, спортивна та художня діяльність. У цих видах діяльності у підлітків виникає прагнення брати участь у суспільній роботі, будувати спілкування, з'являється рефлексія на власну поведінку, уміння оцінювати можливості свого "Я" (самосвідомість).

15-17 років. Навчально-професійна діяльність. Формується потреба в праці, професійному самовизначенні. Розвиваються пізнавальні інтереси, здатність будувати життєві плани, громадянські якості особистості, стійкий світогляд. Вивчення типів діяльності дозволяє виявити шляхи і механізми становлення особистості в онтогенезі.

Відтак, загальна періодизація вікового розвитку за Д.Б. Ельконіним виглядає таким чином:

1. Немовля (0–1 рік);

2. Раннє дитинство (1 – 3 роки);

3. Молодший і середній дошкільний вік (3 – 4-5 років);

4. Старший дошкільний вік (4-5 – 6-7 років);

5. Молодший шкільний вік (6-7 – 10-11 років);

6. Підлітковий вік (10-11 – 13-14 років);

7. Ранній юнацький вік (13-14 – 16-17 років) [32].

Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) до­шкільне дитинство (0–6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6–11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12–17 років).

Етапи психосоціального розвитку особистості за Е. Еріксоном

Психологічні феномени розвитку особистості Е.Еріксон розглянув у контексті взаємодії психологічних, поведінкових, емпіричних і соціальних факторів.

Еріксон виділяє вісім стадій життєвого шляху особистості. До кожної стадії життєвого циклу суспільство пред'являє певне завдання, розв'язання якого залежить як від рівня розвитку індивіда, так і від духовної зрілості суспільства і зводиться до встановлення динамічного співвідношення між двома крайніми полюсами.

Стадії життєвого шляху та кризи особистості за Е. Еріксоном

Вік немовляти (орально-сенсорна стадія) – перший рік життя.

Криза довіри – недовіри. Конфлікт між довірою і недовірою до навколишнього світу. Основою формування здорової особистості є загальне почуття довіри, впевненість, сприйняття соціального світу як безпечного, а людей – як турботливих і надійних. Виникнення такого почуття залежить від материнської турботи, батьківської чуйності. Якщо конфлікт вирішується позитивно, формується надія. Криза “довіри – недовіри” у цей період пов'язана із ненадійністю, неспроможністю матері передавати своїй дитині відчуття сталості й тотожності переживань. Нерідко її розв'язування переноситься на другий рік життя.

Раннє дитинство (м'язово-анальна стадія) – від 2 до 3 років.

Автономія – сумніви, сором. Конфлікт між почуттям незалежності та відчуттям сорому і сумніву (формується воля). Розвиток почуття довіри готує передумови для досягнення певної автономії та самоконтролю, уникнення почуття сорому, сумнівів і приниження. Дитина, взаємодіючи з батьками, виявляє, що їхній контроль буває різним: у формі турботи або приборкання чи запобіжних заходів. Ця стадія є вирішальною для встановлення співвідношення між добровільністю та впертістю, для впевненості у вільному виборі (“Я сам”, “Я – те, що я можу”).

Вік гри (локально-генітальна стадія) – 4 роки – вступ до школи.

Ініціативність – почуття провини. Конфлікт між ініціативністю і почуттям провини (формується ціле­спрямованість). Світ вимагає від дитини активності, розв'язання нових завдань і набуття нових навичок. Ідентичність дитини виявляється у грі і супроводжується відчуттям “ Я – те, ким я буду”. Розвиток дитини залежить від ставлення батьків до її ініціативи. Батьки викликають у дитини почуття провини, коли не дозволяють діяти самостійно чи надмірно карають.

Шкільний вік (латентна стадія) – від 6 до 12 років

Досягнення (працьовитість, старанність) – комплекс неповноцінності. Конфлікт між працелюбством і почуттям неповноцінності (формується уміння). Цей період життя характеризується зростаючими здібностями дитини, зокрема логічним мисленням, самодисципліною, здатністю взаємодії з однолітками згідно із прийнятими правилами. У процесі навчання у дітей розвивається працьовитість, яка є основною метою цього періоду розвитку. Діти шкільного віку прагнуть довідатися про походження і функціонування явищ, предметів, процесів. Інтерес цей підкріплюється і задовольняється людьми, які їх оточують, школою. Его-ідентичність дитини виражається так: “Я – те, чого я навчився”. У цей період можлива поява почуття неповноцінності, некомпетентності чи неспроможності. Відчуття власної компетентності і працьовитість дитини насамперед залежать від шкільної успішності.

Юність – від 12–13 до 19–20 років

Особистісне самовизначення, ідентифікація – дифузія ідентичності (індивідуальна сірість, конформізм). Конфлікт між розумінням приналежності до певної статі та нерозуміння форм поведінки, яка їй відповідає (фор­мується вірність). На цьому етапі особистість уже не дитина, але ще не дорослий. Вона відчуває на собі вплив різних соціальних вимог та опановує нові соціальні ролі. Їй необхідно зібрати воєдино набуті знання про себе та інтегрувати ці численні образи себе в особистісну ідентичність, як результат усвідомлення свого минулого і майбутнього. У цей період нерідко виникають конфлікти ідентичності та суперечності соціальних ролей.

Криза ідентичності (конфлікт ролей) характеризується нездатністю обрати кар'єру, стиль життя, наявністю принизливого почуття своєї марності, безцільності. Підлітки та юнаки відчувають свою непристосованість, деперсоналізацію, відчуженість і часто надають перевагу негативній ідентичності – протилежній тій, яку пропонують їм батьки. Так вони засвоюють деліквентну (таку, що суперечить законності) поведінку.

Позитивним виходом із кризи періоду юності є вірність як здатність бути вірним своїм обов'язкам та обіцянкам попри неминучі суперечності в системі цінностей підлітка.

Е. Еріксон аналізує також кризи ранньої зрілості, середньої зрілості, пізньої зрілості.

Характеристики зрілої осо­бистості за Г.Олпортом: здатність брати участь у широкому колі різноманітних діяльностей; самопротяжність (життя не повинно бути прив'язане до безпосередніх потреб та обов'язків, воно має проекцію у майбутнє у вигляді планів та сподівань); теплота у міжособистісних контактах; самоприйняття; реалістичне ставлення до себе (самооб'єктивація) та до зовнішньої реальності, що вияв­ляється у гуморі (який розуміється і в контексті позитивного ставлення до себе) та інсайті (здатності ро­зуміти себе); наявність єдиної життєвої філософії