6. Мотиваційна сфера особистості

Мотивація – сукупність причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини, її спрямованість і активність. Мотивація – система факторів, детермінуючих поведінку. Мотиваційного пояснення потребують такі сторони поведінки: її виникнення ("чому?", "для чого?", "з якою метою?", "заради чого?", "який сенс?"), тривалість і стійкість, спрямованість поведінки і припинення її після досягнення мети та ін. Загальна будова мотиваційної сфери людини складається з мотиву, потреби та цілі.

Поведінку можна пояснити зовнішніми і внутрішніми причинами. Внутрішні причини (особистісні диспозиції): мотиви, потреби, цілі, наміри, бажання, інтереси. До зовнішніх умов і обставин відносяться стимули (ситуаційна мотивація). Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності.

Мотив – це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов. Мотив – це упредметнена потреба. Групи мотивів: 1) прості, до яких відносять потяги, бажання, хотіння; 2) складні, до яких відносять інтереси, схильності, ідеали;3) випадкові, до яких відносять почуття, звички й афекти.

Потреба – це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов, необхідних їй для життя та діяльності. Основні характеристики людських потреб: сила, періодичність виникнення і спосіб задоволення, а також предметний зміст (сукупність об'єктів матеріальної і духовної культури, за допомогою яких потреби задовольняються).

Основними параметрами мотивації є: широта, гнучкість, ієрархія.

Широта – якісна різноманітність мотиваційних факторів. Чим більше у людини мотивів, потреб і цілей, тим розвиненішою є мотиваційна сфера.

Гнучкість – більш гнучкою є мотивація при якій для задоволення мотиву використовуються більш різноманітні засоби.

Ієрархічність – характеристика будови кожного з рівнів мотиваційної сфери. Одні мотиви або цілі виникають частіше ніж інші і є сильнішими.

"Ієрархії мотивів" за А. Маслоу:

А. Фізіологічні потреби – це потреба в їжі, воді, відпочинку, сексуальному задоволенні, притулку і т. п.

Б. Потреби самозбереження – потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек; у захисті від невпорядкованості, болю, гніву, страху.

В. Соціальні потреби – потреби в соціальних зв'язках, у соціальних контактах, у любові, у позитивному ставленні з боку інших, у соціальних взаємодіях як таких.

Г. Потреби в шануванні – потреби в повазі з боку інших – у визнанні ними особистих досягнень, компетентності, особистісних якостей і достоїнств; потреба в самоповазі.

Д. Потреби самоактуалізації – це потреби особистості в реалізації своїх потенційних можливостей і здібностей, у "особистісному зростанні", тобто розвитку власної особистості, у розумінні, осмисленні і розвитку власного "Я"

Мотивація як компонент структури учбової діяльності

Мотивація є важливим компонентом структури учбової діяльності. Під мотивами учбової діяльності необхідно розуміти внутрішні психічні сили, які стимулюють навчально-пізнавальну діяль­ність школярів. Мотиви, що спонукають їх до учіння як до своєї мети називають внутрішніми. Провідним мотивом учбової діяльності, що забезпечує ефективність процесу навчання, є прагнення одержати нові знання й уміння.

Мотиви учіння обумовлюються змістом учіння, його значущістю, постійним порівнянням учіння з власним досвідом людини, з нею самою.

Мотивація – це система факторів, детермінуючих поведінку. Мотиваційна складова учбової діяльно­сті охоплює пізнавальні потреби, мотиви і сенси навчання. Важливою умовою учіння є наявність пізнавальної потре­би і мотиву самовдосконалення, самореалізації та самови­раження. Центральними елементами мо­тиваційної сфери є інтерес та усвідомлена необхідність (“треба”).

Типи мотивації учбової діяльності

В.В. Давидов, Л.Б. Ітельсон, А.В. Петровський виділяють в мотивації такі джерела:

1. Внутрішні джерела: потреба в інформації, потреба в активності. Дефіцит інформації і активності призводить до негативних станів (апатія, нудьга тощо). Це – джерела інформації, які носять в основному вроджений характер на відміну від соціально сформованих джерел – гностичних і позитивних соціальних потреб (приносити користь людям, мати певні досягнення в діяльності тощо).

2. Зовнішні джерела: вимоги, сподівання і можливості.

3. Особистісні джерела: інтереси, установки, світогляд, переконання.

Більшість дослідників (Л.І. Божович, А.К. Маркова та ін.) мотиви учбової діяльності поділяють на дві групи: 1) пізнавальні; 2) соціальні. Пізнавальні мотиви мають безпосереднє відношення до учбової діяльності, тоді як соціальні мотиви тісно пов’язані з міжособистісними взаєминами і спілкуванням.

За змістом, спрямованістю і масштабом пізнавальних мотивів розрізняють: 1) широкі пізнавальні мотиви, що полягають в орієнтації школярів на оволодіння новими знаннями. Їх проявом у навчальному процесі є успішне виконання навчальних завдань; позитивна реакція на ускладнення вчителем зав­дань; звернення до вчителя за додатковими відомостями; позитивне ставлення до необхідності виконання необов'язкових завдань; звернення до навчальних завдань у необо­в'язкових обставинах (наприклад, на перерві, під час кані­кул). Широкі пізнавальні мотиви можуть реалізовуватися як інтерес до нових цікавих фактів, явищ чи як інтерес до суттєвих їх властивостей, закономірностей, теоретичних принципів, ключових ідей тощо;

2) навчально-пізнавальні мотиви, спрямовані на за­своєння способів оволодіння знаннями. На уроці вони про­являються у прагненні школяра до пошуку нових способів роботи, розв'язання завдань, як повторне повернення до аналізу способу виконання завдання після одержання пра­вильного результату; у запитаннях до вчителя, які стос­уються змісту навчального предметів; інтересі при перехо­ді до нової дії, використання нового поняття, аналізі влас­них помилок; у самоконтролі під час роботи;

3) мотиви самоосвіти, що полягають у спрямованості школярів на самостійне вдосконалювання способів за­своєння знань. Свідченням цього є звернення до вчителя, інших дорослих, ровесників із запитаннями про способи раціональної організації навчальної праці і прийоми сам­оосвіти, участь у їх обговоренні; самоосвіта школярів (чи­тання додаткової літератури, відвідування гуртків, скла­дання плану самоосвіти тощо);

Соціальні мотиви у структурі мотивації, основою яких є особливості буття індивіда в суспільстві. Це мотиви особистісного зростання, вдосконалення. Виявляються вони у потребі бути значущим, цікавим для однолітків і дорослих, поцінованим ними.

Типи ставлення до учіння залежно від характеру мотивації школяра:

1) Негативне ставлення вирізняють: мож­лива відмова школяра від учбової діяльності; вузькість мотивів уникнення неприємностей, покарання; переважаючий інтерес до результату; невміння ставити цілі, до­лати труднощі; несформованість учбової діяльності; відсутність вміння діяти за інструкцією дорослого; нездатність до пошуку різноманітних способів дій, пояснення своїх невдач зовнішніми причинами тощо; 2) на нейтральне (байдуже) ставлення вказують нестійкий інтерес до зовнішніх результатів навчання, почуття нудьги, відсутність готовності школярів брати участь в учінні; 3) позитивне, але аморфне, ситуативне ставлення характеризується нестійкими переживаннями непередбачуваного інтересу, новизни, допитливості; широкими со­ціальними мотивами обов'язку; наданням переваги одним пред­метам перед іншими; розумінням і первинним усвідомленням цілей, які ставить учитель. Під час спостереження учнів з таким типом ставлення до учбової діяльності можна помітити ще й за такими ознаками, як здатність до виконання окремих учбових дій, простих видів самооцінки і самоконтролю за зразком та ін­струкцією; 4) позитивне, пізнавальне, ініціативне. Характеристики: сформоване цілепокладання, що зумовлює появу нових мотивів учіння, усвідомлен­ня співвідношення між мотивами і цілями учбової діяльності; ініціативність у власних учбових діях; відокремлення учнем способу від результату дії; усвідомлене прагнення до пошуку різноманітних способів дій; оволодіння вміннями планувати та оцінювати власну учбову діяльність до її виконання; сформовані самоконтроль і самооцінка; 5) позитивне, особистісне, відповідальне. Характеристики: ієрархія мотивів, супідрядність мотивів, сформовані мотиви самоосвіти; стійкість мотиваційної сфери; сформоване цілепокладання щодо нестандартних перспективних цілей; перехід до творчої діяльності; вміння долати труднощі під час досягнення поставленої мети; здатність до передбачення соціальних наслідків учбової діяльності та поведінки.

Результати психологічних досліджень свідчать про те, що чинниками зниження мотивації учіння виступають:

– неправильний підбір вчителем навчального матеріалу, що призводить до недовантаження чи перевантаження школярів;

– невміння будувати стосунки з учнями;

–недостатньо диференційований підхід вчителя;

– низький рівень знань школяра;

– несформованість прийомів самостійної роботи в учня;

– негативні приклади товаришів, що мають вплив на дитину.

Показниками продуктивності мотивації учіння є: спрямованість мотивів, їхній зміст; наявність особистісного смислу навчання для учня; дієвість, сила, напруженість мотиву; рівень усвідомлення мотиву; самостійність виникнення і прояву мотиву; ступінь поши­рення мотиву.

Загальні особливості формування мотивації навчання школярів

Сильний внутрішній мотив є безкорисливим, займає центральне місце серед інших мотивів навчання. Форму­вання мотивації через визначення цілей на­вчальної діяльності буде більш дієвим, якщо учнів більше орієнтують на способи, а не на результат діяльно­сті.

Учні, які особистою метою вважають самовдосконалення і вчаться не заради порівняння себе з іншими, досягають кращих результатів.

Учні, які сильніше прагнуть успіху, ніж уник­нення невдачі, мають вищу мотивацію.

Якщо мета сформульована школярем самостійно, вона посилює мотивацію, позитивно налаштовує, утримується до результативного завершення діяльності. Мета, що задається ззовні викликає меншу пізнавальну активність, має менший мотиваційний вплив, часто не завершується результативно (зникає). Учні, які ставлять за мету оволодіння предметом, швидше досягнуть високих результатів. Вони не шукають легких шляхів, учителя розглядають у ролі джерела знань, а не як особу, яка може виставити високий бал.

Учні, які приписують свій успіх внутрішнім факторам (власним зусиллям), докладають більше зусиль, ніж ті, що приписують його зовнішнім випадковим факторам, наприклад, примхам учителя.

Стабільні невдачі породжують обґрунтовану безпорад­ність, усвідомлення неспроможності контролювати своє життя. Безпорад­ність притаманна учням, які мають труднощі у навчанні.

Мотивація залежить віку та характеру нав­чальних ситуацій: чим молодші учні, тим більше форму­вання мотивації залежить від обов'язковості ситуації, кон­тролю з боку вчителя.

Позитивні результати має навчання без оцінювання в молодших класах: діти стають менш збудливими, у них поліпшується сон, апетит, вони починають краще вчитися.

Висока мотивація може відігравати роль компенсаторного фактора у випадку недостатньо розвинутих спеціальних здібностей чи недостатнього запасу необхідних знань, умінь і навичок.

У формуванні мотивів навчання значну роль відігра­ють словесні підкріплення, зокрема оцінки, які інформу­ють учнів про рівень їхніх знань, успіх чи неуспіх у кон­кретній ситуації, виражає ставлення вчителя до них. На уроці кожен аспект оцінки має спонукальну дію. Учитель може використати «діловий» і «змагальний» мотиви, які сприяють відновленню втраченого інтересу до навчання; “короткі мотиви”, що ситуативно активізують розумові дії учня, готують передумови для відродження пізнавального інтересу, який повинен бути постійним мотивом навчальної діяльності. За відсутності пізнавально­го інтересу активна навчальна діяльність учня неможлива.

Переживання учнем “успіху” чи “неуспіху” в учбовій діяльності призводить до появи бажання або небажання займатися такою діяльністю.

Психологічними механізмами негативного ставлення до учбової діяльності є наяв­ність в учнів вузьких спонукань, нерозуміння змісту учіння, до­мінування мотивів особистісного самоствердження, відсутність орієнтації на пошук нових способів розв'язання завдань і ви­конання учбової роботи, несформованість уміння ставити цілі, долати перешкоди, пасивність при зіткненні з труднощами, переважання емоцій тривожності, постійна невдоволеність собою, а також, суперечності, конфлікти, проблеми у стосунках з іншими людьми, із самим собою (А.К. Маркова).

На формування мотиваційної сфери навчання вплива­ють емоційне ставлення учня до вчителя, підтримання педагогом уваги, значущості, упевненості і задоволення учня своїми діями.