5. Спрямованість особистості

Найважливішою цільовою програмою особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки є спрямованість. Спрямованість особистості – це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки, яка протистоїть випадковостям життя. Спрямованість особистості – це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності та поведінки, які визначаються по­требами, інтересами, переконаннями, світоглядом, ідеалами.

Спрямованість особистості включає ієрархічно пов’язані між собою форми: потяг – найпростіша біологічна форма спрямованості; бажання – це недостатньо сильний мотив, усвідомлена потреба до чогось певного; хотіння – це активний мотив, що спонукує до дії; прагнення – це бажання при включені вольового компонента, виявлення потреб особи­стості в умовах спеціально організованої її діяльності; інтерес – це стійке, вибірково забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об'єктів, пізнавальна форма спрямованості; схильність – це інтерес при включені вольового компонента, спрямованість не тільки на предмет, але й на саму діяльність; ідеал – це образ реальної людини або створеного особистістю взірця, яким вона керується в житті протягом певного часу і який визначає програму її самовдосконалення на майбутнє; світогляд – це упорядкована й внутрішньо організована система поглядів; переконання – це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до власних поглядів і принципів.

Типи спрямованості особистості

На основі домінувального способу ставлення до себе і до інших людей розрізняють такі типи спрямованості особистості:

а) егоцентричний тип спрямованості особистості. Його ознаками є прагнення до власної вигоди, зручно­сті, престижу, ставлення до себе як до самоцінності, одиничності, до інших – залежно від того, наскільки це сприяє особистому успіху, задоволенню;

б) групоцентричний тип спрямованості особистості. Людина ідентифікує себе з певною групою. Ставлення до інших людей залежить від їх належності до цієї групи;

в) егоїстичний тип спрямованості особистості. Для таких людей значимими є особисті потреби, приватні справи. Вони ніколи не думають про інших людей, а намагаються використати їх у своїх цілях;

г) просоціальна (гуманістична) спрямованість особи­стості. Характеризується внутрішньою спрямованістю людини на досягнення результатів у праці, спілкуванні, пізнанні, які приносять благо іншим, навіть незнайомим людям, суспільству, людству. Для таких людей значу­щими і дієвими є соціально схвалені моральні мотиви. Їх цікавлять не тільки особисті справи, а й переживання, потреби, успіхи та невдачі інших, ними керують пра­гнення допомогти, порадити, співпереживати іншим;

ґ) духовний тип спрямованості особистості. На цьому рівні людина починає усвідомлювати і розгляда­ти себе та іншого у зв'язках із духовним світом. Інша людина набуває в її очах сакральної, Божественної цінності. Творення добра є самооцінним, метою;

д) діловий тип спрямованості спонукальної сфери особистості. Найзначущішими для таких людей є по­треби самореалізації, самовираження своїх здібностей, можливостей у процесі діяльності та її продуктах. Їх цікавить справа, вони захоплені нею, віддають їй біль­шість часу та сил.