4. Самосвідомість та «я-концепція» особистості

Свідомість – вища інтегративна форма психіки, яка склада­ється під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяль­ності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.

Самосвідомість – складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів у єдине цілісне утво­рення — уявлення, а потім у розуміння свого власного «Я» як суб'єкта, що відрізняється від інших суб'єктів.

Самосвідомість – це усвідомлювання людиною себе самої у своєму ставленні до зовнішнього світу та інших людей. Основні форми прояву самосвідомості особистості тісно пов'язані з усіма аспектами її життя та діяльності.

Компоненти самосвідомості: 1. Когнітивний (пов'язаний переважно з пізнавальною стороною психічної діяльності) – самовідчуття, самоаналіз, самоспостереження, самооцінка, знання про свою розумову діяльність і зовнішність. 2. Емоційно-оцінювальний – самокритичність, самолюбство, скромність, почуття відповідальності, власної гідності, самоприниженість. 3. Вольовий або поведінковий – стриманість, самовладання, самоконтроль, самодисципліна, ініціативність, прагнення людини завоювати певний соціальний статус.

На свідомому рівні уявлення особистості про себе ви­ражається поняттям Я-концепція.

"Я-концепція" – це прояв самосвідомості, динамічна система уявлень людини про себе. За своїм змістом "Я-концепція" може бути позитивною, негативною, амбівалентною.

Структура Я-концепції

За твердженням К. Роджерса, Я-концепція скла­дається з уявлень про власні якості і здібності індиві­да, про можливості у взаємодії з іншими людьми і сві­том, про цінності, пов'язані з об'єктами та діями, а також про цілі, ідеї. Я-концепція – не маленька люди­на в голові (К. Роджерс), котра стежить за поведінкою і вчинками. Вона не регулює конкретні акти поведінки, а символізує головні ідеї досвіду людини. Це сукуп­ність самонастанов особистості (Р. Бернс). Конкретний досвід сприймання світу і себе в ньому визначається свідомістю.

Я-концепція охоплює раціональну, емоційну, емо­ційно-ціннісну та поведінкові складові. Вони взаємоді­ють між собою та визначають поведінку особистості.

Раціональна складова Я-концепції. Позиція щодо себе є відносно стійкою сукупністю уявлень про себе, свої тіло, зовнішність, характер, здібності, волю, сум­ління і переживається як неповторність власної особи­стості. Виражається вона в Я-образі.

Образ "Я" – це стійка усвідомлена система переживань і уявлень індивіда про самого себе, на основі яких він будує свої стосунки, взаємовідносини з іншими. Основні види образу "Я":

1. "Я-реальне" – це уявлення людини про те, якою вона дійсно є в даний момент. Воно може бути більш-менш правильним або сильно спотвореним, але воно є у кожної людини.

2. "Я-ідеальне" – "Я-образ" такий, яким він повинен бути, щоб відповідати соціальним нормам, "ідеальне "Я"— орієнтир у самовихованні. Хоча люди­на не усвідомлює цього в кожну мить свого життя, "Я-ідеальне" завжди присутнє в її свідомості, воно здебіль­шого позитивно впливає на поведінку, стимулюючи більш значні досягнення.

3. "Я-дзеркальне" – це той образ, який, на дум­ку людини, вона створює в очах інших людей, причому образ може складатися з кількох різних компонентів, якщо різні люди ставляться до особистості по-різному.

4. "Я-фантастичне" – те, яким суб'єкт хотів би стати, якби це було можливим; уявлення про себе взагалі.

Емоційно-ціннісна складова Я-концепції

Я-концепція охоплює систему фундаментальних ставлень до себе, переживання самоповаги, себелюб­ства, самознищення тощо. У психічному плані образ Я і самооцінка взаємопов'язані та постійно налаштовують особистість на певну поведінку. В неї розвивається потреба в позитивному ставленні до себе.

Самооцінка – інтегральна оцінка себе в найважливі-ших сферах життя, атакож ставлення до власного Я, яке залежить від віддале­ності реального та ідеального Я у своїх думках і в очах значущих осіб.

Види самооцінки як центральний компонент «Я-концепції»: за рівнем (висока, середня, низька); за співвідне­сенням з реальними успіхами (адекватна, неадекватна); за особливістю функціонування (конфліктна, безконфліктна).

Рівні самооцінки:

1. Нормативна (адекватна, реальна), яка відповідає об'єктивній дійсності. При адекватній самооцінці людина обирає цілі, які відповідають її можливостям, і успішно їх реалізує.

2. Завищена – переоцінка своїх можливостей, здібностей. Завищена або занижена самооцінки можуть стати причиною внутрішніх конфліктів особистості. Якщо самооцінка не співпадає із реальною оцінкою значущих людей, то виникає явище афекту неадекватності. Афект неадекватності виражається в агресивності, злобі. Коли афект неадекватності повторюється дуже часто, то агресивна реакція на світ і оточуючих може стати рисою характеру.

3. Занижена – зумовлюється невпевненістю людини у своїх можливостях, унаслідок чого вона орієнтується на вибір надто простих цілей.

Самооцінка може бути і результатом порівняння себе із собою вчорашнім, сьогоднішнім і завтрашнім.

Самооцінка пов'язана з рівнем домагань, який ви­являється в рівні успіху, складності мети і досягнення якої приносить їй задоволення.

В. Джеме визначив самооцінку за формулою:

самооцінка = успіх / домагання.

Дбаючи про підвищення самооцінки, особистість може поліпшити уявлення про себе, що означає або збільшити чисельник цього дробу (примножити успіх), або зменшити його знаменник (зменшити домагання). Для самооцінки важливе співвідношення цих показ­ників. В. Джеме зауважував, що наше самопочуття у цьому світі залежить винятково від того, ким саме ми захотіли б стати і що саме задумали здійснити.

Рівень домагань особистості – це бажаний рівень самооцінки, що проявляється в складності цілей, які індивід ставить перед собою.

Рівень домагань – за К. Левіним – сукупність прагнень особистості досягнути цілей такого рівня складності, на який вона вважає себе здатною.

Завищені домагання спонукають до розвитку можливостей.

Поведінкова складова Я-концепції

Система тенденцій і дій, спрямованих особистістю на себе, є поведінковою складовою.

Поведінкова складова реалізується за такими напря­мами:

– випробування свого Я (манера ходити, постава, міміка, спроби фізичного і психічного перевантаження, створення стресових ситуацій тощо);

– демонстрування свого Я (щастя, вдалості, впевне­ності у собі, безпроблемності, безмежності, забезпечено­сті тощо);

– вміння попросити вибачення за власний негідний учинок, пробачити іншого, подякувати за послугу;

– заглиблення у своє Я шляхом самооцінювання (порівняння з іншими через спостереження, насліду­вання, ідентифікацію тощо), рефлексування, саморегу­лювання (самодіагностика, планування, самопрогноз, корекція власної поведінки та діяльності) тощо;

– розширення меж Я (зміна стилю життя, опану­вання нових ідеалів, норм і цінностей, наслідування інших людей, оволодіння новими здібностями, нові інтереси тощо);

– захист свого Я (раціоналізація, проекція, агресія, ідентифікація).

Особистість докладає великих зусиль для захисту Я, використовуючи різні психологічні механізми.

Психологічний захист особистості – особлива регулятивна система, яка використовується особистістю для переборення психологічного дискомфорту, переживань, які загрожують «Я-образу», і збереження його на рівні, бажаному і можливому для даних обставин.

Способи психологічного захисту

Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, вона «закриває на неї очі», приходить до заперечення її існування або старається знизити серйозність погрози, яка ви­никла для її «Над - Я».

Затамовування. Затамовування відноситься до блокування зі сторони «Я» внутрішніх імпульсів і погроз, які йдуть від «Над - Я». Частіше всього затамовуються ті думки і бажання, які су­перечать моральним цінностям і нормам, якими керується сама ж людина.

Раціоналізація. Це спосіб розумного виправдовування будь-яких вчинків і дій, які суперечать моральним нормам і які викликають тривогу. Звернення до раціоналізації характерне тим, що виправдовування вчинку здійснюється вже після того, як він здійснився. Прийоми раціоналізації: а) виправдовуван­ня своєї нездатності що-небудь зробити, небажанням це робити; б) виправдовування зовсім небажаної дії «об'єк­тивними» обставинами, які склалися.

Формування реакції. Інколи люди можуть приховувати від самих себе мотив особистої поведінки за рахунок його затамовування через особливо виражений і свідомо підтриманий мотив проти­лежного типу. Наприклад, підсвідома неприязнь до дитини може виражатися в підкресленій увазі до неї.

Проекція. Механізм проекції проявляє свою дію в тому, що особисті негативні якості людина підсвідомо приписує іншій особі, причому, як правило, в збільшеному вигляді.

Інтелектуалі­зація. Це своєрідна спроба вийти із емоційно загрожуючої ситу­ації шляхом її наче відстороненого засудження в абстракт­них, інтелектуалізованих термінах.

Заміщення. Воно виражається в частковому, посередньому задоволен­ні неприйнятого мотиву певним морально допущеним способом.

Якщо ці та інші захисні механізми не спрацьовують, то незадоволені імпульси дають про себе знати в закодованій, символічній формі, на­приклад, в сновидіннях, описках, обмовах, жартах, дивній поведінці лю­дини, аж до проявів патологічних відхилень.