4. Природа психічного з точки зору категорії відображення

Усім видам матерії – від неживої, неорганічної до найвищої скла­дної матерії – людського мозку, – властива ознака відображення, тобто здатність реагувати на різноманітні впливи.

Умовно виділяють три форми відображення – неорганічне, біо­логічне, соціальне.

На рівні живої матерії виникає якісно нова форма відображен­ня – біологічне відображення, у межах якого виділяють допсихічне (фізіологічне) та психічне відображення.

Допсихічне відображення – це матеріальні життєві процеси, що виникають у результаті активної взаємодії живого організму із середовищем: подразливість, скорочення, тропізми, секреція, збудження та гальмування. Загальною властивістю всіх живих організмів є подразливість – здатність живих організмів реагу­вати на біологічно значущі впливи, необхідні для виживання. Подразли­вість притаманна всім живим організмам рослинних і тваринних форм. Елементарна подразливість виявляється вже в одноклітин­них живих організмів, які на вплив середовища реагують руха­ми. Способи реагування рухами називаються тропізмами (фото­тропізм, термотропізм тощо).

Подразливість є основою появи більш високого рівня відобра­ження - психічного, яке виникає у формі здатності відчувати.

Здатність відчувати – це чутливість, яка виявляється в реагу­ванні живих організмів на такі впливи середовища, від яких безпосередньо життя організму не залежить, але які сигналізують про біологічно значущі впливи середовища. Наприклад, звуком не живиться жодна тварина, але звуки в природі – це найважли­віші сигнали живої їжі або небезпеки, що наближається. Почути їх – означає наблизитися до їжі або уникнути смертельного напа­ду. Крім цього, різноманітні запахи, кольори є також своєрідни­ми сигналами в природі, реагування на які дозволяє тваринам зна­ходити їжу або уникати небезпеки.

Отже, психіка виконує сигнальну функцію в пристосуванні тварин до зовнішнього середовища і забезпечує можливість ви­живання.

Вищою формою відображення є психічне відображення, а вищою формою психічного відображення – людська свідомість.

Розвиток психіки в філогенезі

У психології найбільшого визнання одержала гіпотеза щодо ево­люційного розвитку психіки, яка належить О.М. Леонтьєву. Вче­ний розрізняє в філогенезі три стадії розвитку психіки: 1) стадія елементарної сенсорної психіки; 2) стадія перцептивної психіки; 3) стадія інтелекту.

На стадії елементарної сенсорної психіки тварини здатні ві­дображувати лише окремі властивості зовнішніх впливів. До тва­рин із такою психікою належать найпростіші, черв'яки, равли­ки, деякі інші безхребетні. Типовим прикладом цього різновиду відображення, за О.М. Леонтьєвим, є поведінка павука. Щойно якась комаха потрапляє до павутини, павук відразу прямує до неї і вбиває. Для павука важлива лише одна ознака – вібрація, яку спричиняють крила комахи, що передається по павутині. Як тіль­ки вібрація крил припиняється, павук перестає рухатися до жерт­ви, оскільки не вбачає в ній поживи.

Стадія перцептивної психіки полягає у здатності тварин відо­бражувати комплекс подразників, предмет у цілому. На цій стадії знаходяться хребетні, починаючи з риб і закінчуючи ссавцями, членистоногі. Тварина починає орієнтуватися в сукупності ознак, реагуючи не тільки на біологічно значущі подразники, але й на нейтральні.

Складнішу будову діяльності у представників перцептивної психіки О.М. Леонтьєв пояснює за допомогою ідеї виокремлення операцій, що можливе тільки при відображенні цілісних предме­тів і ситуацій. Наприклад, собака здатний сприйняти як незалежні предмети їжу і перешкоду на шляху до неї, і якщо перешкода ви­явиться іншою, то тварина відразу зреагує. Цей спосіб (тобто операція) забезпечується відображенням окремо їжі і окремо пере­шкоди як цілісних предметів.

Стадія інтелекту полягає у відображенні складних відносин між окремими предметами. Наприклад, щоб поласувати терміта­ми, мавпа «виготовляє» знаряддя, відщипуючи смужку від ши­рокого листка шпажної трави, якою зондує отвір термітника, ви­тягуючи її вже з поживою.

Пізніше гіпотеза О.М. Леонтьєва була розроблена в працях радянського психолога К.Е. Фабрі. Вчений розрізняє дві стадії роз­витку психіки у філогенезі, у межах яких розрізняються певні рівні: 1) елементарна сенсорна психіка: нижчий рівень (одноклітинні та нижчі багатоклітинні, які живуть у водному середовищі) – наявна подразливість як здатність реагувати на значущі сигнали підвищенням рівня активності; чутливість відсутня; активність не має' цілеспрямованого характеру); вищий рівень (черви, молюски) – з'являються елементарні відчуття, чутливість (реакція на біологічно нейтральні подразники, безумовні рефлекси, слабка здатність до фо­рмування умовно-рефлекторних зв'язків; рухова актив­ність набуває характеру цілеспрямованого пошуку); 2) перцептивна психіка: нижчий рівень (членистоногі й головоногі молюски, ко­махи, риби та інші нижчі хребетні): виникає сприйнят­тя, оформляються інстинкти, посилюється цілеспрямо­ваний характер поведінки; вищий рівень (птахи і деякі ссавці) – високорозвинені інстинктивні форми поведінки, здатність до научіння, ви­являються елементарні форми мислення; найвищий рівень (собаки, дельфіни, мавпи) – сприйман­ня має образний характер, научіння відбувається через наслідування і перенесення, з'являється «мова» та еле­ментарний інтелект; у діяльності є орієнтовно-дослідни­цька фаза.

Отже, стадія інтелекту, за К.Е. Фабрі, розчиняється в стадії перцептивної психіки. У своїх дослідженнях учений дійшов висно­вку, що ті форми інтелекту, які вважалися притаманними люди­ноподібним мавпам, властиві не тільки всім приматам, але й більш низькоорганізованим тваринам. Тому важко розділити «інтелек­туальну» і «неінтелектуальну» форму поведінки вищих ссавців.

Подальший розвиток психіки відбувається на рівні людини, в основному завдяки пам'яті, мовленню, мисленню й свідомості, які розвиваються внаслідок ускладнення діяльності й вдосконален­ня знарядь праці, широкого використання знакових систем. Це спричинило такі зміни в психіці: сприймання набуло таких якостей, як предметність, констан­тність, осмисленість, структурність; увага стала довільною; пам'ять набула логічності; мислення стало вербальним і абстрактним; регулятором людських учинків стало слово як носій культу­ри, головний чинник виховання та навчання.

Функціональна асиметрія головного мозку

Хоча великі півкулі схожі між собою, вони виконують різні функції, тобто не дублюють одна одну. Обидві півкулі певним чи­ном здатні отримувати й переробляти інформацію як у вигляді образів, так і у формі слів. Розподіл психічних функцій між пів­кулями назвали функціональною асиметрією головного мозку.

X. Джексоном сформульована концепція домінантності пів­куль, згідно з якою за лівою півкулею закріпилася роль мовлен­нєвої, що безпосередньо пов'язана з мовленням, письмом, читан­ням, вербальним мисленням, лічбою, тобто переважно оперує зна­ковою інформацією (словами, символами, цифрами тощо). Вона стала трактуватися як провідна (домінантна) в організації психічної діяльності. Ліва півкуля забезпечує можливість логічних конструкцій, без яких неможливе аналітичне мислення. Уражен­ня лівої півкулі спричиняє порушення мовлення (афазію), твор­чих форм мислення, блокує можливість нормального спілкуван­ня. При глибокому ураженні нервової тканини призводить до серйозних дефектів мисленнєвої діяльності.

Завдяки роботі правої півкулі здійснюється впізнавання об­лич людей, сприймання музики, різних невербальних звуків (на­приклад, шум дощу, шелест листя тощо), орієнтування в просторі, розпізнавання складних образів, емоційне ставлення до сприйня­тих об'єктів та ін.

Людина з ураженою правою півкулею втрачає здатність не тільки до малювання, але й до перемальовування за зоровим зразком, тобто порушуються образні компоненти, різко збіднюється емоційна сторона життєдіяльності. Клінічні дослідження пока­зали провідну роль правої півкулі в немовленнєвих процесах.

Обидві півкулі функціонують у взаємозв'язку, проте в їхній роботі є принципова відмінність, що полягає в способі сприйман­ня, переробки й відтворення інформації. Завдяки правій півкулі реалізується здатність до одномоментного сприймання предметів, зображень, ситуацій, тоді як завдяки лівій півкулі сприймають­ся окремі деталі, частини, елементи. Відмінності стратегії сприй­мання інформації півкулями полягають у використанні різної логіки і мисленнєвих операцій.

Права і ліва півкулі відрізняються загальною площею (права півкуля більша за ліву), об'ємом сірої речовини (ліва півкуля переважає праву внаслідок глибини борозен). У лівій півкулі часто­та альфа-ритму більша, ніж у правій, а амплітуда, навпаки, мен­ша (така асиметрія характерна тільки для людей, у яких провід­ною є права рука).

Функціональна асиметрія притаманна тільки людині. Вона формується в процесі спілкування, у якому може скластись від­носне переважання функціонування лівої або правої півкулі, що впливає на її індивідуально-психологічні характеристики.