4. Внутрішні і зовнішні компоненти діяльності

Активність буває: внутрішня – це наші роздуми, відтворення чогось, створення образів уяви; зовнішня активність потребує затрати м'язових зусиль. Зовнішня активність не існує без внутрі­шньої. Внутрішня керує зовнішньою.

Зовнішні – різноманітні рухи, пов'язані з практичним виконанням діяльності. Внутрішні анатомо-фізіологічні структури та процеси, котрі керують діяльністю з боку ЦНС, а також психологічні процеси та стани.

Споввідношення внутрішніх і зовнішніх компонентів не є постійним. В міру розвитку діяльності відбувається систематичний перехід зовнішніх компонентів у внутрішні. Перехід супроводжується інтеріоризацією й автоматизацією. Інтеріоризація – формування внутрішніх структур людської психіки завдяки засвоєнню структур зовнішньої соціальної діяльності.

При виникненні ускладнень в діяльності відбувається зворотний перехід – екстеріоризація: автоматизовані компоненти діяльності розгортаються, внутрішнє знову стає зовнішнім, свідомо контрольованим. Екстеріоризація – процес породження зовнішніх дій, вислов­лювань і т. д. на основі перетворення низки внутрішніх структур, що склалися на основі інтеріоризації зовнішньої соціальної діяль­ності людини.

Існує взаємозв'язок між внутрішнім планом та зовнішнім виявом діяльності. Процес формування внутрішнього плану діяльності відбувається поступово і пов'язаний з переходом від зовнішньої реальної дії до внутрішньої ідеальної і називається інтеріоризацією. Схематично це виглядає так: спочатку людина виконує певні дії з предметом, ці дії є зовнішніми, потім вони інтеріоризуються і стають внутрішніми, або психічними діями. При цьому відбувається згортання дій, їх редукція та видозміна. Прикладом інтеріоризації є процес оволодіння рахунком у дітей. Спочатку дитина рахує палички, перекладаючи їх зовнішнім, практичним способом. Потім вона переходить до рахунку без перекладання паличок, лише бачачи їх перед собою. Настає час, коли палички стають не потрібними, оскільки рахунок перетворюється в розумову дію з ними. Об'єктом оперування стають символи: слова та числа. Завдяки інтеріоризації людина набуває здатності оперувати образами предметів, які в даний момент відсутні в полі зору

5. Види діяльності

Критеріями класифікації видів діяльності є предмет, структура, функції, зміст і якість результатів тощо. Відрізняє одну діяльність від іншої її предмет, який надає їй спрямованості, зумовлює предметний характер образів, предметність потреб, емоцій та почуттів. За результатами розрізняють репродуктивну і творчу, матеріальну та ідеальну діяльність. Основними універ­сальними видами діяльності людини є гра, навчання, праця. Крім того, виокремлюють внутрішню і спільну діяльність.

Гра як непродуктивний вид діяльності

Ігрову поведінку виявляють і молоді тварини. Це ігри з речами, у яких реалізуються потреби організму в активності, вивільненні енергії і які мають вроджений, наслідувальний характер. Метою ігрової поведінки дитини є процес діяльності, а не результати, що досяга­ються з її допомогою. Дитина під керівництвом дорос­лих виконує дії із символічними предметами, викори­стовуючи іграшки. Ставлення до іграшки як до зобра­ження «справжньої речі» виникає тільки з включенням в ігрову діяльність мови.

Гра – специфічна форма непродуктивної діяльності, спрямована не на отримання результату, а на задоволення від процесу її виконання. Гра дитини полягає в імітації дій дорослих і стосу­нків між ними. Спочатку це відбувається у процесі предметних дій – дій із речами. Зразки їх дитині демонструє дорослий. Наприклад, засвоївши за допо­могою дорослого призначення (реальне значення) чашки, дитина після тривалих маніпуляцій починає самостійно використовувати її для пиття. Фізичні характеристики предмета дають підставу приписува­ти йому умовне значення. Чашка застосовується як підставка для ляльки або предмет, що котиться, дзве­нить тощо. Для дитини – це крок до предметної гри. Предмети, якими вона маніпулює, відкривають свої нові властивості, котрі дитина пізнає, оволодіваючи відповідними операціями. Згодом оточення відобра­жається дедалі повніше: не представлені органами чуттів властивості роблять гру двоплановою – дитина виконує реальні дії з конкретними предметами, а також умовні, абстраговані від дійсності. Це змушує її вихо­дити за межі безпосередньої реальності й оперувати символами. У такий спосіб відбувається становлення внутрішніх дій, формування пізнавальних процесів (передусім уяви), елементів довільності, інтенсивне засвоєння соціальних норм, розвиток опосередкованої діяльності.

Посередині третього року життя відбуваються ви­окремлення Я, протиставлення своїх дій чужим, заці­кавленість рольовими іграми. Рольова гра – діяль­ність, у процесі якої діти беруть на себе ролі дорослих, відтворюючи в умовній формі їхні дії та стосунки. Ці ролі стають мотивами, що осмислюють ігрові дії та ігро­ве використання предметів. Смисл одного предмета переноситься на інший: звичайна палиця може бути рушницею, конем, автомобілем.

У старшому дошкільному та молодшому шкільному віці рольова гра переростає в гру за правилами. Дії та відносини учасників регламентуються всіма прийняти­ми правилами: ігри хлопчиків «у бізнес», дівчаток – «у школу», «сім'ю» тощо. При цьому правило – це мотив ігрової діяльності, який змушує гравця відпові­дально ставитись до неї.

Особливою формою є ділові ігри дорослих, що від­творюють зміст певної професійної діяльності. Вони використовуються в підготовці і підвищенні кваліфіка­ції фахівців.

Навчальна діяльність як розвивальний вид діяльності

На зміну грі приходить навчальна діяльність, що є активним процесом засвоєння дитиною суспільного до­свіду людства.

Навчальна діяльність – специфічний вид людської діяльності з метою засвоєння знань, умінь і навичок, розвитку психіки та особистості.

Вона передбачає: засвоєння інформації про власти­вості предметів і явищ, необхідних для різних видів діяльності (знання); оволодіння прийомами та опера­ціями, з яких складаються види діяльності (навички); опанування способів використання набутої інформації (вміння), свідоме формування в дітей мотивів засвоєння знань, умінь і навичок.

Навчальна діяльність має суспільну значущість за змістом (спрямована на засвоєння надбань культури та науки) і за формою (відповідає суспільно виробленим нормам навчання і здійснюється у спеціальних суспіль­них установах: школах, гімназіях, коледжах, універси­тетах, академіях), їй притаманні суб'єктність і суб'єк­тивність, активність, предметність, цілеспрямованість, усвідомленість, певна структура і зміст.

Навчальна діяльність має специфічні спрямова­ність, предмет, психологічну структуру, організацію та результати. Предметом її є очікуваний результат (матеріальний, ідеальний), метою і результатом – змі­ни суб'єкта (розвиток особистості, її інтелекту, здібно­стей, нахилів, засвоєння знань, вироблення умінь і на­вичок, знання, на якому ґрунтується вміння розв'язу­вати завдання у різних сферах науки і практики), а не зміна предметів, на які спрямовані дії. Загальну мету задають суспільство, учитель. Задана зовні мета на­вчальної діяльності і мета її суб'єкта не тотожні. За­гальна мета є об'єктивно-логічною, особиста – психо­логічною.

Праця як продуктивний вид діяльності

Основною діяльністю, необхідною умовою існування та розвитку людини є праця. Вона має суспільний характер. Людство не існувало б, якби не працювало.

Праця – свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ.

Вона реалізується в зовнішніх і внутрішніх діях, спонукається мотивами, має конкретний зміст, спрямо­вується на досягнення цілей. Завдяки праці образ, що регулює її, отримує своє об'єктивне існування у формі продукту. Це збагачує життя людини та розвиває її. Мотивами праці є зміст діяльності, розмір заробітку, можливість підвищення: кваліфікації, стосунки з коле­гами, суспільне значення продукту.

Мета праці людини визначається потребами суспіль­ства. Жодна людина не виготовляє тільки те, що їй по­трібно. Сукупні її потреби задовольняються суспіль­ством як винагорода за її працю. Працюючи, люди взає­модіють, їх поведінка підпорядковується певній меті. Це вимагає функціонування вищих процесів пізнання і перероблення інформації.

Праця вимагає відповідної підготовки. Знання, вміння та навички працювати набуваються завдяки навчанню та попередній праці. Складніші різновиди праці потребують тривалого навчання.

У праці людина виявляє уважність, спостережли­вість, уяву та мислення. Особливо важливі вони за необхідності розв'язувати нові завдання, знаходити для цього нові способи. Праця потребує напруження фізич­них і розумових сил та інших вольових якостей.

Ставлення до праці визначається інтересом до неї як процесу та результату, усвідомленням її важливості, відповідальності, можливістю самовираження, самореалізації, самоутвердження.

Отже, виникнення та розвиток різних видів діяльно­сті є складним і тривалим процесом. Кожен вид харак­терний для певного вікового періоду і готує підґрунтя для наступного.

Тема: ПСИХОЛОГІЯ ОсобистОстІ.