Модуль III. Особистість у діяльності і спілкуванні. Індивідуально-психологічні властивості особистості Тема діяльність та активність людини

1. Основні характеристики активності і діяльності

2. Головні відмінності діяльності людини від активності тварин

3. Структура діяльності та активності

4. Внутрішні і зовнішні компоненти діяльності

5. Види діяльності, їхня характеристика

1. Основні характеристики активності і діяльності

Активність особистості

Важливою характеристикою особистості є її актив­ність. Активність особистості – прагнення розширювати сферу своєї ді­яльності, здатність нести в собі потенціал енергії, сили, творчості.

Активна взаємодія особистості з природою і сус­пільством є методологічним принципом, що дає змогу розкрити специфіку її становлення у світі, що також змінюється; враховувати не тільки дії об'єктивних чин­ників на особистість, а й потенційні характеристики (у тому числі психічні властивості, якості, природні особ­ливості тощо) самої особистості. Отже, активність є формою вираження потреб особистості, її характеристи­кою як суб'єкта життєдіяльності. Вона сприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виділенню, збере­женню свого “Я” (автономізація), тобто є способом формування, розвитку особистості та подолання зустрічних детермінантів (причин) у процесі її становлення.

Активність реалізується в системі цільових установок, цінніс­них відносин та орієнтацій, що визна-чають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способів діяльності й спілку-вання. Мотиваційними спонуками до дії є будь-які її потреби, передусім актуалізовані (незадоволені). Належ-ність до активності таких психологічних особливостей, як мотиви особистості, її спрямо­ваність, здібності, ціннісно-смислові орієнтації, визна­чає власне психоло-гічну характеристику активності.

Активність – це система характеристик індивідуаль-ної поведінки, що відображає швидкісний, енергійний (внутрішнє прагнення індивіда до напруженої діяль-ності) та варіа­ційний (тенденція до різноманітності й новизни) її аспекти.

Активність буває: внутрішня – це наші роздуми, відтворення чогось, створення образів уяви; зовнішня активність потребує затрати м'язових зусиль. Зовнішня активність не існує без внутрі­шньої. Внутрішня керує зовнішньою. Активність людини проявляється як в загальному життєвому тонусі "людини", в кількості "житттєвої енергії", у ступені інтенсивності докладених зусиль, так в іхній спрямованості

У психології існували різні точки зору щодо джерел активності особистості.

Біологізатори (основоположник теорії і практики психоаналізу З.Фройд) вважали, що джерелом активності людини є інстинктивні спонукання, які дані їй від народження. Це світи інстинктів, біологічних і фізіологічних спонукань, потягів безсвідомих імпульсів, природа яких невідома і непізнаванна. В основі вчення Фройда лежить біологічний початок в людині й відрив психіки від діяльності. Неофрейдисти надавали вирішальну роль середовищу, разом з тим замість біологічних ними пропонувалися механізми соціального порядку. Сучасні психологи джерелом активності особистості вважають потреби

Поняття про діяльність

Діяльність – це активність людини, яка спрямована на досягнення свідомо поставленої мети, пов'язаної із задо­воленням потреб та інтересів, на виконання вимог до неї з боку суспільства (В.О. Крутецький). Діяльність – найважливіша загальна властивість особис­тості, яка виявляється у цілеспрямованій активності, що реалізує потреби суб'єкта під час взаємодії з довколишнім середовищем.

Будь-яка діяльність людини складається: з дій, операцій і рухів.

Дія – відносно закінчений елемент діяльності, спрямований на виконання одного простого поточного завдання.

Складна зовнішня дія для своєї реалізації вимагає виконання низки актів, пов'язаних між собою певним чином. Ці акти, з яких складається дія, називаються операціями. Операція – це система рухів, пов'язана з виконанням конкретної дії.

Крім дій і операцій, у структурі діяльності виділяють рухи.

Рух – це моторна функція живого організму. Усі рухи людини можна поділити на природжені (безумовно-рефлекторні) та набуті (умовно-рефлекторні). Більшість рухів людини є набутими. Лише незначна кількість рухів природжені (мимовільний зойк, морган­ня, ковтання, чихання). Виконання дії забезпечується певною системою рухів. Наприклад, щоб взяти склянку, рухи треба буду­вати інакше, ніж для того, щоб взяти олівець.

Основні прин­ципи психологічної теорії діяльності

1. Свідомість проявляється в діяльності.

2. Поведінку не можна розглядати у відриві від свідомості людини (принцип єдності свідомості і поведінки).

3. Діяльність – це активний, цілеспрямований процес (принцип активності).

4. Дії людини предметні, їхні цілі носять соціальний характер (принцип предметної діяльності людини і принцип її соці­альної обумовленості).