4. Розвиток і виховання волі школярів

Формуванню вольових якостей молодших школярів сприяє передусім шкільне навчання, яке вимагає від учнів усвідомлення й виконання обов'язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати своєю увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя. Школа поступово обмежує дитину як суб'єкта імпульсивної поведінки, як істоту, що керується наявними в даний момент інтересами. Зате вона відкриває широкий простір для вияву активності її як суб'єкта вольової поведінки, здатного приводити в дію пізнавальні процеси відповідно до навчальних завдань, довільно регулювати психічні функції.

Воля першокласника характеризується нестійкістю в часі. Першокласник у рамках норми прагне робити все “як треба” і хоче брати участь у кожному акті взаємодії з учителем (відповідати на всі його запитання). При цьому його дії носять ще досить імпульсивний характер. Учень І класу не може тривалий час довільно керувати своєю поведінкою. Учням 3-4 класу вдається порівняно довше виконувати завдання за інструкцією вчителя, переборюючи стимули, які відвертають їхню увагу. Молодші школярі легко піддаються навіюванню. Підвищена емоційна збудливість негативно впливає на волю. Для деяких молодших школярів характерна нестримність бажань, мінливість настрою, якими вони не можуть керувати.

Помітних успіхів досягають молодші школярі у здійсненні цілеспрямованих дій, подоланні зовнішніх та внутрішніх труднощів. Навички самоконтролю стають органічним елементом самосвідомості учня і з'являються у всіх видах діяльності. У молодшому шкільному віці формується система довільної регуляції поведінки.

Особливості волі молодших школярів: 1) розвиток вольових зусиль і якостей; 2) довільність набуває генералізованого характеру, поширюючись на всі сфери психіки і на особистість дитини; 3) внутрішнє мовлення молодших школярів стає засобом оволодіння нею своєю поведінкою через самоінструкції та само накази; 4) під впливом навчання формується плану­вання та самоконтроль, як способи здійснення цілеспрямо­ваності; 5) спостерігається на­полегливість при розв'язанні розумових завдань, яка поступово зростає; 6) поведінка будується на основі співвідно­шення між мотивом і ціллю – дитина реалізує мотив через досягнення цілі; 7) складається система мотивації на основі підпорядку­вання особистих мотивів суспільним;

8) розвивається здатність до вольового зусилля, необ­хідного для стримування афектів, подолання труднощів на шляху до мети, підпорядкування мотивів, водночас зберігається наявність суперечностей між “хочу” і “потрібно”.

Особливості волі підлітків: 1) підлітковий вік є сенситивним для розвитку вольових якостей особистості. Підлітки, на відміну від молодших школярів, спроможні не тіль­ки на окремі вольові дії, а й на вольову діяльність. Вони вже в змозі самі поставити перед собою мету та спланувати її досягнення; 2) підлітки демонструють самостійність у постановці складних цілей і можливість підпорядковувати їм свої дії і поведінку. Вони не обмежуються виконанням лише навчальних завдань, поглиблюють свої знання, читаючи цікаву для них літературу, захоплюються відкриттями, спортом; 3) відбувається розвиток мотивації досягнення успіху та уникнення невдач. Підліток прагне цілеспрямовано займатися самовихованням. Задля розвитку вольових особистісних якостей хлопці займаються такими видами спорту, які пов'язані з фізичними навантаженнями, ризиком, при оволодінні якими необхідно виявляти незвичайну силу, мужність, сміливість. Ця діяльність стимулює становлення мотивації досягнення успіхів; 4) помітного розвитку набувають вольові якості – ініціативність, рішучість, витримка, самоконтроль, наполягливість, впертість у досягненні мети, вміння долати перешкоди і труднощі тощо; 5) підлітки оволодівають прийомами самостій-ного планування, контролю своєї діяльності. Розвиток регуляторних механізмів набуває більшої диференційо-ваності. При виконанні складних навчальних завдань чи доручень, вони здатні підпорядковувати свої дії прийня-тому плану. Учні здатні вносити корективи у свій постійний режим, розподіляти свої сили відповідно до обсягу і термінів завдання. Цими діями підкреслюється наявність у них найважливішої якості волі – організова-ності; 6) недостатність волі підлітків полягає передусім у тому, що, виявляючи величезну наполегливість в одному виді діяльності, підлітки можуть не виявляти її в інших видах. Ще Л.С. Виготський звернув увагу на ту обставину, що у випадку з підлітками найчастіше спостерігається не слабкість волі, а слабкість цілей, коли підліткам просто немає задля чого долати різні перепони, а також власні лінощі. Поява ж значущої мети вирішує і проблеми волі.

Особливості волі у старшому шкільному віці

Порівняно з підлітками у старшокласників зростає рівень свідомого самоконтролю, хоч саме в цьому віці найбільше скаржаться на слабкість волі, залежність від зовнішніх впливів і такі характерологічні риси, як ненадійність, схильність легко і безпричинно ображатися.

У зв'язку з розвитком самосвідомості, цілеспрямованості діяльності старшокласників формуються вольові якості. Помітно зростають сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль. Активізуються спроби молодих людей виховувати волю, вдосконалювати такі вольові риси, як цілеспрямованість, принциповість, рішучість, ініціативність, самостійність тощо. Поступово ці вольові властивості перетворюються в стійкі вольові якості особистості. Збагачується мотиваційна сторона вольових дій. Зростає усвідомленість мотивів вольової поведінки, здатність до їх критичного аналізу й оцінки, що виявляється в розсудливості, обдуманості, критичності та самокритичності. Зменшується навіюваність, імпульсивність.

У зв'язку з виникненням життєвих планів у старшокласників формується вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним цілям свого майбутнього самостійного життя. У міру того як життєві цілі стають більш дієвими, вольова поведінка юнаків набуває певної внутрішньої єдності і цілеспрямованості. На перше місце виступає відповідальність перед самим собою. Відбувається подальше формування самоконтролю, вдосконалюються прийоми саморегуляції.

Виховання волі школярів

Довільність можна тренувати завдяки засвоєнню засобів оволодіння своєю поведінкою. Волю тренувати неможливо (М. Савчин).

Виховувати волю дошкільника означає: 1) не робити за дитину те, чому вона сама має навчитись, краще забезпечувати умови успішного виконання завдань; 2) заохочувати самостійність дитини, підвищувати її віру та здатність долати труднощі; 3) пояснювати дитині доцільність вимог дорослих, поступово вчити дитину самостійно приймати осмислені рішення. 4) не приді-ляти дитині надмірної уваги й опіки, не намагатися виконувати всі її бажання; 5) не застосовувати прийомів постійного підкорення дитини жорсткій волі і вказівкам дорослих, оскільки це гальмує розвиток вольових дій.

Виховувати волю школяра означає: 1) розвивати довільність як здатність володіти собою, во­льову регуляцію як найвищу форму довільності, свідомо викликане зу­силля особистості, спрямоване на подолання нею пере­шкод на шляху до мети; 2) організовувати діяльність школяра, навчати розумної поведінки, тренувати в хороших вчинках; 3) формувати здатність до інтенсивної й систематич­ної роботи, до переборення труднощів у житті і праці; 4) виробляти звичку завжди і в усьому бути енергійною, рішучою, наполегливою людиною; 5) прищеплювати вміння підпорядковувати свою діяльність свідомо поставленим цілям, переборюючи сторонні бажання, страх, лінощі тощо.

Доцільним є тренування волі в навчальній та інших видах діяльності. Методи впливу на вольову сферу повинні передбачати: розви­ток у школярів ініціатив-ності, упевненості в своїх силах, наполегливості, уміння переборювати труднощі для досягнення поставленої мети, формування вміння володіти собою (витримка, самоопанування); удосконалення навичок самостійної поведінки і т.п.

Прийоми корекції волі: 1) розвиток етапів вольової дії: усвідомлення мети, прагнення до її досягнення, підкріплення й усвідомлення мотивів, контроль під час виконання рішення, укріплення сил учня і пережи­вання радості успіху; 2) створення умов для вияву позитивних якостей; розвиток позитивного ставлення до впливу вчителів та іншої зовнішньої стимуляції при слабовіллі; 3) перетворення завдань, що вимагають вольових зусиль на гру, використання ігрового змісту та інтересу як мотиву; 4) відновлення гармонійно­го сполучення мотивів; 5) саморегуляція; самосхвалення, самонавіювання впевненості в собі, самокритика, самопереконання (доводи, аргументи, почуття обов'язку).

Домінуючий вплив на формування вольової сфери можуть здійснювати методи вимоги і вправляння. Ці методи слід застосовувати якомога раніше, адже чим молод­шим є організм, тим швидше укорінюються в ньому звички. І, зви­чайно, легше сформувати позитивні звички, ніж потім руйнува­ти негативні.