4. Форми переживання емоцій та почуттів

До форм переживання емоцій і почуттів відносять афекти, настрої, стрес, пристрасті, потяги.

Афекти – сильний і переважно нетривкий емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин; супроводжується різко вираженими руховими проя­вами і змінами у функціях внутрішніх органів. В основі афекту лежить пережитий людиною стан внутрішнього конфлікту, поро­джений суперечностями між його потягами, прагненнями, бажан­нями або суперечностями між вимогами, що ставляться людині, та можливостями виконати ці вимоги.

Настрій – відносно тривалий, стійкий емоційний стан помір­ної або слабкої інтенсивності, що виявляється в загальному тлі психічного життя індивіда й забезпечує переважання в ньому емоцій визначеної модальності (радісний – похмурий). Настрої формуються під впливом окремих життєвих подій: удач, зустрі­чей, прийнятих рішень і т. п. На відміну від ситуативних емоцій і афектів, настрій являє собою емоційну реакцію не на безпосередні наслідки таких подій, а на їх значення в контексті більш загаль­них життєвих планів, інтересів і очікувань людини.

Стрес – стан психічного напруження, що виникає в людини у процесі діяльності за найскладніших, важких умов як у повсяк­денному житті, так і особистих ситуаціях.

Пристрасть – сильне, стійке, всеохоплююче почуття, що домінує над іншими спонуканнями людини та призводить до зосе­редження на предметі пристрасті усіх її прагнень і сил. Може бути позитивною (до науки, спорту, колекціонування) і негативною (нарко­тиків, алкоголю, нікотину тощо). Пристрасть – це рівень виразності почуття.

Потяг – психічний стан, що виражає недиферен-ційовану, неусвідомлену або недостатньо усвідомлену потребу суб'єкта. Потяг є плинним явищем, оскільки подана в ньому потреба або згасає, або усвідомлюється, перетворюючись на конкретне бажання, намір, мрію та ін.

До основних емоційних станів відносять страх, тривогу, сором, гнів, роздратування, радість

Страх – емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело дій­сної чи уявної небезпеки. На відміну від болю й інших видів страждання, що викликаються реальною дією небезпечних для існування чинників, страх виникає при їх передбаченні. У залеж­ності від характеру загрози, інтенсивності та специфіки пережи­вання, страх варіює в досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, острах, переляк, жах). У випадку, коли страх дося­гає сили афекту (панічний страх, жах), він здатний нав'язати сте­реотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія).

Тривога – негативний емоційний стан, що виникає в ситуа­ціях невизначеної небезпеки, а також в очікуванні несприятли­вого розвитку подій. На відміну від страху як реакції на конкретну загрозу, тривога являє собою генералізованний, дифузний або безпредметний страх.

Сором – емоція, що виникає в результаті усвідомлення люди­ною реальної чи уявної невідповідності своїх вчинків прийнятим у даному суспільстві нормам та вимогам моралі. Сором може бути пов'язаний із поведінкою або проявами особистісних рис інших, як правило, близьких людей (сором за іншого). Сором пережива­ється як незадоволеність собою, осуд або звинувачення себе. Праг­нення уникнути подібних переживань є потужним мотивом пове­дінки, спрямованої на самовдосконалення.

Гнів – негативний психічний стан, спричинений сильними емоціями, переживаннями. Сильний гнів переростає в лють – нестримувану агресивну поведін­ку. Гнів може бути викликаний особистою образою, обманом та іншими моральними причинами, особливо якщо вони несподівані. Найчастіше його причинами є фрустрація, невизначена перешкода на шляху до мети. Гнів можна спровокувати вербально (слово, вислів) і невербально (міміка, жест, пози). Проявляється він і як засіб самозахисту, супроводжуючись припливом сил, енергії за рахунок викиду в кров адреналіну, що мобілі­зує енергоджерела організму. Це підвищує впевненість у собі, зменшує страх перед небезпекою. Лють настіль­ки мобілізує енергію, що людина може втратити здат­ність контролювати вербальні і поведінкові прояви емо­цій. Однак «те, що починається у гніві, закінчується в соромі» (Л. Толстой).

Радість –сильне задоволення. Може бути наслід­ком творчого успіху, хоч і не завжди його супроводжує. Вона виникає не тільки з приводу реального задоволен­ня бажання, досягнення мети, а й на підставі передба­чення (передчуття) його. Людина може переживати радість у мріях. З'являється вона дуже швидко, чим наближається до афекту. Бурхливу радість успіху ви­являють особи із заниженою самооцінкою.

Хвилювання – позитивний або негативний стан, спричинений значущими очікуваннями, подіями тощо. Це недиференційоване за знаком переживання – підви­щений рівень емоційного збудження. Перед стартовий стан спортсмена, наречених на весіллі, студента перед іспитом, як правило, пов'язаний із сильним емоційним збудженням, похідними ознаками якого є неуважність, нестійкість (швидка зміна) переживань, зниження кри­тичності, примхливість, упертість і брутальність у сто­сунках.

Фрустрація (лат.марні сподівання, обман) – дезорганізація свідомості та діяльності, що зумовлена довгочасною нереалізованістю значущих планів, намірів людини і супроводжується тривалим негативним переживанням (ворожістю, гнівом, відчут­тям провини, досади, тривоги). Виникає після невдачі, незадоволення сильної потреби, почутих докорів. У стані фрустрації людина переживає нервово-психічне потрясіння, озлобленість, пригніченість. Фрустрація може слабшати, зникати, підсилюватись. Її подоланню сприяє перехід до цікавої справи.

Емоційне вигоряння – емоційне або фізичне висна­ження і зниження продуктивності праці. Проявляється у відчуттях емоційної перенапруги й спустошеності, вичерпаності емоційних ресурсів. Людина відчуває неможливість віддаватися роботі, як раніше. Деперсоналізація пов'язана з виникненням байду­жого і негативного ставлення до людей, яких доводиться обслуговувати в діяльності. Контакти з ними стають формальними, знеособленими. Негативні настанови спершу можуть бути прихованими і проявлятися в стримуваному роздратуванні, яке з часом спричинює конфлікти.

Депресія – афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном, зміною мотиваційної сфери, когнітивних уявлень і загальної пасивності поведінки. Суб'єктивно людина в стані депре­сії відчуває важкі, болючі емоції і переживання – пригніченість, тугу, розпач. Потяги, мотиви, вольова активність різко знижені. Характерними є думки про власну відповідальність за різноманітні неприємні, важкі події, що відбулися в житті людини або її близь­ких. .

Ейфорія – піднесено-радісний, веселий настрій, стан безтур­ботності, що не відповідає об'єктивним обставинам, при якому спостерігаються мімічні і загальнорухові пожвавлення та психо­моторні порушення.

Амбівалентність – двоїсте, суперечливе відношення суб'єкта до об'єкта, що характеризується одночасною спрямованістю на цей об'єкт протилежних імпульсів.