6. Роль уваги у навчанні і вихованні школярів

Увага відіграє велику роль у навчанні та вихованні школярів. Результати навчання залежать від сили і тривалості уваги учня, розвитку властивостей та видів уваги. Увага є організацією психічної діяльності школяра. Увага обслуговує різні психічні пізнавальні та емоційно-во­льові процеси, складові навчальної діяльності. Увага обмежує певну кількість інформації, яка надходить через різні канали до мозку, свідомості; створює необхідні передумови для прийому найбільш актуальної інформації, виконує функцію фільтра інформації.

Увага є необхідною умовою чіткого, усвідомленого відображення матеріалу та його міцного засвоєння. Успішність учбової діяльності школярів обумовлена такими властивостями уваги як стійкість, зосередження, переключення, розподіл, обсяг. Часто нерозуміння учнем нового матеріалу, погане запам’ятовування, помилки під час виконання домашнього завдання пов’язані, як правило, з недостатньою увагою.

Основні функції уваги сприяють відбору значущих предметів, об'єктів та ігнорування інших впливів. Завдяки увазі відбувається збереження діяльності школярів протягом певного часу. Увага затримує об'єкт у фокусі свідомості, що пов'язано з процесом зосередженості. Вона здійснює регулювання й контроль діяльності, поведінки, протікання психічних процесів учнів.

Від особливостей уваги залежать такі якості особистості, як спостережливість, здатність помічати ледь відчутні, але суттєві особливості предметів і явищ. На основі високого рівня розвитку довільної уваги формується уважність як риса характеру.

Тема: Емоції і почуття

1. Поняття про емоції та почуття, їхня фізіологічна основа. Функції емоцій і почуттів

2. Види емоцій і почуттів, їхня характеристика.

3. Загальні властивості емоцій і почуттів

4. Форми переживання емоцій і почуттів

5. Індивідуальні емоційні прояви

6. Розвиток емоційної сфери в онтогенезі

1. Поняття про емоції та почуття, їхня фізіологічна основа

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображується в мозку й переживається як задоволення або незадоволення. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції – особливий клас психічних процесів, станів, явищ, що виражається у формі безпосереднього, пристрасного пережи­вання суб'єктом життєвого змісту явищ, предметів і ситуацій для задоволення своїх потреб.

Почуття – вища форма емоційного відношення людини до предметів і явищ дійсності, що вирізняється відносною устале­ністю, узагальненістю, відповідністю потребам, мотивам і ціннос­тям, які були сформовані в процесі її особистісного розвитку.

Емоції й почуття розрізняють за походженням:

1. Емоції, як правило, мають характер орієнтовної реакції, тобто несуть первинну інформацію про брак або надлишок чогось, тому вони часто бувають невизначеними й недостатньо усвідомлюваними (наприклад, неясне відчуття чогось). Почуття, навпаки, здебільшого предметні й конкретні. Емоції первинні, почуття вторинні. Емоції притаманні людині і тварині, почуття – лише людині.

2. Емоції більшою мірою пов´язані з біологічними процесами, а почуття – із соціальною сферою. Емоції елементарні психічні явища, почуття - складні.

3. Емоції більшою мірою по´язані зі сферою несвідомого, а почуття максимально представлені в нашій свідомості. Емоції тісно пов'язані з інстинктивною, безумовно-рефлекторною підкорковою діяльністю головного мозку, почуття – кір­кові утворення.

4. Емоції найчастіше не мають певного зовнішнього вияву, а почуття мають.

5. Емоції короткотривалі, а почуття тривалі, відображають стійке ставлення до яких-небудь конкретних об´єктів.Емоції регулюють відносини людини із середовищем, почуття – її стосунки як особистості з іншими людьми. (О.Г. Маклаков)

Сутнісно емоції та почуття об'єднуються поняттям “переживання”, проте емоції визначаються як тимчасові переживання, а у почуттях виявляються потреби та мотиваційна сфера особистості, які є більш сталими.

Переживання – емоційно забарвлений стан, що ви­являється у формі задоволення або незадоволення (страждання), напруги або заспокоєння. За емоційним забарвленням вони можуть бути позитивними і нега­тивними, приємними і неприємними.

Фізіологічні основи емоційних реакцій

Фізіологічним механізмом виникнення емоційного переживан­ня людини є збудження кори головного мозку, підкоркових центрів і фізіологічні процеси, які відбуваються у вегетативній нервовій системі. При цьому провідна роль належить корі го­ловного мозку. Вона регулює перебіг емоцій і почуттів, здійс­нюючи як гальмівний, так і збуджуючий вплив на підкоркові центри. Включення підкірки в процес протікання почуттів має вели­ке значення, оскільки в процесі діяльності людини стомлюються переважно нервові клітини кори великих півкуль, а нервові клі­тини підкірки такої втоми зазнають менше. Тому включення під­кірки в емоційний процес створює великий резерв нервової енергії, яку людина використовує у своїх діях і поведінці. Позитивний емоційний стан знижує стомлюваність. Навіть дуже стомлена людина під час сильних емоційних переживань здатна енергійно та продуктивно діяти.

Підкірка функціонує під контролем кори великих півкуль го­ловного мозку. Контроль із боку кори виявляється, зокрема, в тому, що людина може регулювати силу емоцій, не піддаватися їм, затримувати зовнішні прояви своїх переживань (наприклад, стримати сміх, гнів тощо). Водночас підкірка позитивно впливає на кору великих півкуль, виступаючи джерелом їх сили. При емоціях збуджувального характеру суттєва роль належить ендокринній системі. У стані збудження у крові збільшується вміст адреналіну й цукру, що підвищує рівень життєдіяльності організму, забезпечує його готовність витрачати енергію.

Загальна картина емоцій описується так. Процес, що вини­кає в корі великих півкуль при сприйманні, поширюється на підкоркові центри, які включають у дію вегетативну нервову систему. Це викликає зміни в життєдіяльності організму: змі­нюється ритм дихання (людина задихається від хвилювання), кровопостачання окремих частин організму (від сорому черво­ніють, від жаху бліднуть), порушується функціонування залоз внутрішньої секреції (сльози від горя, «холодний» піт від стра­ху) тощо.

Емоції та почуття тісно пов'язані з другою сигнальною систе­мою. Слово – засіб емоційного впливу на людину, регулювання її емоційної поведінки. Завдяки слову викликаються емоції й по­чуття в інших людей, а також затримуються їхні небажані емо­ційні реакції. При вивченні функціональної асиметрії головного мозку було встановлено, що ліва півкуля значною мірою пов'язана з виникненням і підтримуванням позитивних емоцій, а права – негативних.

У тварин і людини в головному мозку є «центри задоволення» і «центри незадоволення». «Зони задоволення» і «зони незадоволення» розта­шовані біля центрів органічних потреб. «Центри задо­волення» нерідко локалізуються в нервових структу­рах, пов'язаних із харчовою і статевою активністю, а «центри незадоволення» – в структурах оборонного рефлексу, зонах болісної чутливості, голоду і спраги.

Функції емоцій і почуттів

Основні функції емоцій – сигнальна (тривога або все добре), пізнавальна (емоція як платформа мислення), мотиваційна (емоція як енергетичний підсилювач спонук).

Основні функції почуттів: 1) регулятивна функція. Почуття спрямовують по­ведінку, впливають на активність діяльності, породжу­ють захоплення, прагнення, наміри; 2) сигнальна функція. Почуття сигналізують, що із подій, явищ, об'єктів має значення для людини. Як правило, особистості виокремлюють об'єкти, які поро­джують переживання, створюють враження і запам'я­товуються, тобто є сигналами для організму та душі; 3) оцінювальна функція. Залежно від оцінки (гар­ний–поганий, приємний – неприємний, красивий – не­красивий, чесний – нечесний тощо) виникають ставлен­ня до предмета, інших людей, справи тощо; 4) експресивна функція. Виявляється в переживан­нях людиною свого ставлення до об'єктів, подій, явищ. Наприклад, негативна оцінка людиною себе спричинює відповідне ставлення до себе і переживання його;

5) спонукальна функція. Зумовлює прагнення опа­нувати об'єкт, що подобається, увійти в контакт із при­вабливою людиною, займатися діяльністю, яка подоба­ється.