Питання, які виносяться на обговорення

1. Поняття про увагу, її фізіологічну основу. Функції уваги

2. Види уваги, їхня характеристика. Форми уваги

3. Властивості уваги та особливості їх взаємодії

4. Онтогенез уваги

5. Роль уваги у навчанні і вихованні школярів.

1. Поняття про увагу, її фізіологічну основу. Функції уваги

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості та зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях. Увага – форма психічної діяльності людини, завдяки якій вона спрямовує та зосереджує свідомість на одному об'єкті, од­ночасно абстрагуючись від інших.

Увага в системі психологічних явищ посідає особливе місце, оскільки вона є формою організації психічних процесів та умовою їх успішного протікання.

Функції уваги – відбір значущих предметів, об'єктів та ігнорування інших впливів; збереження діяльності протягом певного часу, затримка об'єкта у фокусі свідомості, що пов'язано з процесом зосередженості; регулювання й контроль діяльності, поведінки, протікання психічних процесів.

Фізіологічною основою уваги є відкритий І. Павловим закон індукції нервових процесів: збу­дження в одній ділянці кори головного мозку зумовлює гальмування в сусідніх ділянках; гальмування ділянки кори підвищує збудливість у сусідніх її ділянках. У кожен момент бадьорості в корі головного мозку є осере­док підвищеної збудженості.

Ухтомський осередок оптимального збудження назвав домі­нантою, яка визначає характер активності організму і викликає гальмування в сусідніх ділянках кори голов­ного мозку, блокує інші реакції організму, підпорядко­вує собі сусідні імпульси-подразнення, посилює увагу до основної діяльності.

Домінанта – «панівний осередок збудження», який визначає характер реакції організму в даний момент. Домінанта визначає напрям уваги. Унаслідок зміни умов домінанта змінюється, що виявляється у зміні спрямованості та поведінки особистості.

Основою зосередженості психічної діяльності є складні фізіологічні процеси. Анатомо-фізіологічною основою уваги є загальна активізація діяльності мозку. Фізіологічною основою уваги є осередки збудження, що з'являється у корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень. Оптимальні збудження стають домінувальними і гальмують слабші, що виникають в інших ділянках кори великих півкуль. У стані уваги людина напружує м'язи, має своєрід­ний вираз обличчя, здійснює особливі рухи (поворот очей і голови в бік подразника). Чутливість органів чуття до зовнішніх подразників підвищується або зни­жується (внаслідок зосередження на внутрішній діяль­ності, власних психічних станах). Змінюються вегета­тивні процеси: серцебиття, кровообіг. Зовнішні зміни, виразні рухи свідчать про стан уваги людини.

3. Види уваги, їхня характеристика. Форми уваги

Види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна.

Мимовільна увага – виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов діяльності або на дозвіллі, під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму.

Мимовільна увага:

• увага, не зумовлена вольовими зусиллями;

• є у людей і тварин;

• організується за законами орієнтовного рефлексу;

• відіграє роль при пристосуванні людини або тварини до навколишнього середовища, у процесі задоволення біологіч­них потреб;

• пов'язана з інстинктивною поведінкою;

• є генетично первісним ступенем уваги в історичному, онтогенетичному, індивідувальному розвитку людини;

• є пасивною, більш низькою формою уваги;

• виникає, як правило, внаслідок впливу подразника на будь-який аналізатор;

• викликається: значними для людини подразниками, пов'язаними з емоційною сферою, неочікуваними факторами, явищами;

• яскравими рухливими подразниками;

• зміною рухливих подразників на тлі стабільних об'єктів;

• появою нового об'єкта серед старих;

• у людини мимовільна увага пов'язана з концентрацією свідомості на чомусь, але без певної мети;

• використовується учителем для організації довільної та післядовільної уваги [17, с. 299].

Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психологічній діяльності.

Довільна увага:

• є тільки у людини;

• зумовлена вольовими зусиллями;

• пов'язана з волею, свідомістю, цілями, планами, наміра­ми, інтересами, ідеалами людини;

• є вищим ступенем уваги в історичному, онтогенетично­му, індивідуальному розвитку людини;

• є активною, високою формою уваги;

• визначається наявністю усвідомленої мети, психічного напруження, вольових зусиль;

• виникла історично в процесі спілкування з оточуючими: ігрової, навчальної, трудової діяльності;

• надає діяльності особистості більш стійкого, тривалого, продуктивного характеру;

• має різну тривалість, залежно від змісту діяльності, життєвого значення, віку людини, спілкування.

Довільну увагу викликають наступні причини: усвідомлення обов’язку та необхідності виконувати діяльність; інтереси, мотиви, прагнення, цілі, ідеали людини.

Довільна увага здатна переростати у післядовільну. Це відбувається, коли суб’єкт діяльності настільки захоплюється, що за наявності мети зникає необхідність докладання значних вольових зусиль. Визначальним стає не вольове зусилля, а інтерес, який замінює функцію волі. Під його впливом збільшується вибірковість уваги. Післядовільній увазі властива економність, вона є оптимальною для виконання різних видів діяльності. Зруйнувати післядовільну увагу може сильнодіючий подразник.

Форми уваги: зовнішня і внутрішня; колективна, групова, індивідуальна.

Зовнішня увага є складовою перцептивної діяльності. Це мимовільна, довільна чи післядовільна зосе­редженість людини на об'єкті, який сприймають органи чуття.

Внутрішня увага – зосередженість на уявленнях пам'яті, емоціях, почуттях, думках, умовах і способах розв'язання завдання тощо. Яскраво виявляється під час розв'язування завдань подумки.