3. Мислення як процес. Мисленнєві процеси та операції, їхня характеристика

Мисленнєві (розумові операції) – порівняння, аналіз, син­тез, абстрагування, систематизація, класифікація, узагальнення, конкретизація. Вони взаємодіють між собою, а також спрямовані на розпізнавання об'єктів та контроль за виконанням перетворю­ючої функції мисленнєвої діяльності.

Порівняння – пізнаються схожі та відмітні ознаки і властивості об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.

Аналіз – це уявне розчленування об'єктів свідомості, відокремлення в них частин, ознак і властивостей.

Синтез – це уявне поєднання окремих частин, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле.

Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення.

Абстрагування – уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

Узагальнення – це продовження і поглиблення син­тезуючої діяльності мозку за допомогою слова.

Класифікація – відокремлення та подаль­ше об'єднання об'єктів на основі спільних істотних ознак.

Систематизація – упорядкування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів.

4. Логічні форми мислення як продукти мисленнєвого процесу

Результати процесу мислення (думки) існують у формі понять, суджень, міркувань, умовиводів.

Поняття – це думка, в якій відображаються суттє­ві, особливі ознаки предметів та явищ. Наприклад, поняття «дерево» (живе, коріння, стовбур, листя, крона); «стіл» (кришка, ніжки, дерев'яний). Поняття охоплює сукупність суттєвих знань про предмет чи явище. Воно характеризується змістом – сукупністю суттєвих властивостей, якими володіють зараховані до поняття предмети. Наприклад, поняття «Марс» об'єд­нує такі ознаки: «планета Сонячної системи», «кулепо­дібна форма», «обертається навколо Сонця».

З поняттям здійснюють різні розумові операції, най­важливіші з яких – узагальнення та обмеження. Сфор­мулювати узагальнене поняття – це відшукати залеж­ні від нього поняття (узагальнене поняття «меблі» – родове поняття «стіл»). Обмежити поняття – означає підшукати до нього більш часткове (щоб обмежити поняття «стіл», потрібно підібрати видові поняття «письмовий стіл»,

«обідній стіл»).

Судження – це форма думки, в якій виражається зв'язок між предметами та явищами дійсності або між їх властивостями та ознаками («Іван вищий за Петра»). Утворюються вони безпосередньо, коли ідеться про те, що людина сприймає («За вікном гріє сонце»), а також опосередкованим міркуванням («Дерево у воді не тоне. Цей предмет виготовлений із дерева. Він не тоне у воді»). Судження бувають правильними і хибними. Правильність їх перевіряється логічно і практично. Деякі помилкові судження функціонують тисячоліття­ми («Сонце обертається навколо Землі»).

Умовивід – форма мислення, у процесі якого люди­на, зіставляючи та аналізуючи різні судження, виво­дить із них нове (висновок, наслідок). Умовиводи можуть бути індуктивними та дедуктивними. В індуктив­ному умовиводі з поодиноких фактів, посилань виво­дять загальне правило, роблять висновок («Італія – республіка, Португалія – республіка, Фінляндія – рес­публіка, Франція – республіка. Італія, Португалія, Фінляндія, Франція – західноєвропейські країни. Деякі західноєвропейські країни –республіки»). У де­дуктивних умовиводхх із загальних тверджень виво­дять поодинокі («Якщо йде дощ – земля мокра. Іде дощ. Отже, земля мокра»).

Одним із поширених видів дедуктивного умовиво­ду є силогізм – умовивід, у якому з двох суджень одержують третє – висновок, зумовлений ними («Усі види мистецтва емоційні. Музика – вид мистецтва. Отже, музика – емоційна»). Якщо вихідні судження істинні, то за дотримання логічних законів висновок завжди істинний. Силогізми бувають помилковими за наявності помилок у засновниках, посиланнях («Усе, що добре для фірми, добре для її працівників. Зменшення платні працівникам – добре для фірми. Отже, зменшення зарплати добре для працівників»). Джерелом помилки є неправильність вихідної те­зи. Із таких тверджень часто роблять помилкові вис­новки.