2. Теорії мислення

Питання про те, що таке мислення та яку роль воно відіграє у піз­нанні і діяльності людини, цікавило людство здавна. Так, ще за анти­чності виникло розмежування діяльності органів чуття та діяльності мислення (Геракліт Ефеський – V ст. до н.е.; Парменід - V ст. до н.е.; Платон – IV ст. до н.е.).

Асоціаністична теорія. Перші уявлення про універсальні законо­мірності психічного життя пов'язували з утворенням зв'язків (асоціа­цій). У XVII ст. вважали, що зв'язок, ланцюжок уявлень утворює дум­ку. Розвиток мислення – це процес нагромадження асоціацій. Ланцюжок мимовільних образів-уявлень брали за основу будь-якого розумового процесу.

Мислення часто ототожнювали з логікою, виділяли поняттєво-теоретичне мислення, яке часто неправомірно називали логічним. До інтелектуальних здібностей у той час відносили "світоспоглядання", логічні міркування та рефлексію (самопізнання).

Вюрцбурзька школа. На відміну від асоціанізму, представники Вюрцбурзької школи (О. Кюльпе, М. Ах, К. Марбе та ін.) розгляда­ли мислення як внутрішню дію (акт). Механізмом розвитку думки вважали процес виявлення відношень між думками. Завдання розглядали як детермінанту мислення – роботи "Я". У контексті мислення як процесу розв'язування задач розрізняли мислення і розумову діяльність.

Вюрцбурзька школа виокремила мислення у самостійну діяльність, але відірвала його від практичної діяльності, мови та чуттєвих образів. Прикладом послідовного ідеалізму може бути таке міркування одного з представників цієї школи: "Ми не тільки скажемо: мислю - означає існую, а також: світ існує, як ми його встановлюємо та визначаємо".

Гештальтпсихологія. Представники гештальтпси-хології (М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Коффка, К. Дункер) започаткували новий підхід до мислення, розглядаючи його як акт переструктурування ситуацій. Первинним змістом будь-якого психічного процесу вони вважали ці­лісні утворення - конфігурації, форми, або "гештальти". Мислення ха­рактеризували як раптове, не підготовлене аналітичною діяльністю, спрямованою на вирізнення суттєвих ознак проблемної ситуації.

М. Вертгеймер, К. Дункер зазначають, що розв'язування задачі полягає в тому, що окремі елементи проблемної ситуації починають сприйматись у новому гештальті, у нових відношеннях; тобто проблем­на ситуація переструктуровується, її елементи виявляють нові ознаки та відношення. Сам процес розв'язування задачі спрямований на від­криття нової властивості об'єкта, що існує у певній системі відношень з іншими елементами задачі. Розв'язок задачі настає як гештальт, як цілісне утворення, що становить певний крок у цьому процесі.

Біхевіоризм. Напрям започаткував Дж. Уотсон на початку XX ст. Він розширено трактував мислення, ототожнював його з внутрішнім мовленням або із засобами невербальної комунікації. Виділяв три форми мислення: 1) просте розгортання мовленнєвих навичок; 2) розв'язування задач не нових, але таких, що зрідка трапляються; 3) розв'язування складних задач, що вимагають словесного вира­ження міркування перед виконанням певних дій.

Психоаналіз. Мислення розглядається у психоаналізі як мотива­ційний процес. 3. Фройду належить робота з психології мислення "Дотепність та її відношення до несвідомого". У ній "дотепність" пояс­нено як вияв творчого мислення. В основі її лежать несвідомі первин­ні мотиви. Виникає дотепність та її результати в обхід незадоволення первинних потреб, тобто творчість є сублімованим задоволенням цих потреб. Мисленнєва діяльність може відбуватися під впливом несві­домого мотиву або його замінника - бажаного мотиву.

Психоаналіз лише частково торкнувся проблеми зв'язку мислен­ня з мотивами. Питань, як впливає мотивація на організацію, будову мисленнєвої діяльності, не вивчали.

Теорія мотивації. Згідно з когнітивною теорією мотивації, моти­вація поведінки людини йде від пізнання, відповідно до нього. У ме­жах цієї теорії вивчають зв'язок мислення з рівнем домагань та вплив на цей процес мотивації досягнення. Теорія мотивації досягнення по­яснює реальний мотив як продукт інтеграції або навіть конкуренції двох тенденцій: суб'єкт боїться невдач та прагне пережити задово­лення від успіху. На процес пізнання впливають різні мотиви, їхню ієрархічність вивчає пізнавальна теорія мотивації.

Гуманістична психологія. Досліджує мотиви самоактуалізації. Розпочав вивчення цих мотивів ще К. Юнг, проте глибше аналізу­вав А. Маслоу. У переліку рис особистості, яка самоактуалізується, є чимало таких, що стосуються мислення (ефективність сприйняття дійсності, комфортне ставлення до реальності, постійна поява ново­го у розумінні того, що відбувається, почуття гумору тощо). Отже, дослідники, аналізуючи мотиви самоактуалізації, простежують їхній вплив на мислення.

Операціональна концепція інтелекту. Ж. Піаже розглядає мис­лення як біологічний процес. Він використовує поняття інтелект, а не мислення. Для Ж. Піаже характерним є генетич­ний підхід до розв'язання проблем інтелекту. Згідно з теорією Піаже, у цьому процесі може бути виділено п'ять стадій (або п'ять етапів у побудові операцій).

1. Стадія сенсомоторного інтелекту (від 8-10 місяців до 1,5 р.).

2. Символічний, або допонятійний інтелект (від 1,5-2 років до 4 років).

3. Стадія інтуїтивного (наочного) інтелекту (від 4 до 7-8 років).

4. Стадія конкретних операцій (з 7-8 років до 11-12 років).

5. Стадія формальних операцій, або рефлексивний інтелект (з 11-12 до 14-15 років).

Теорія онтогенетичного розвитку мислення. У 20-40 pp. XX ст. Л.С. Виготський, O.P. Лурія, О.В. Запорожець, П.П. Блонський дослід­жували розвиток мислення у дітей, зокрема їхній інтелект і мовлен­ня. Особливо важливий внесок у теорію онтогенезу мислення зро­били дослідження Л.С. Виготського та його послідовників. Розвиток мислення вони розглядали як процес засвоєння дитиною суспільно-історично вироблених розумових дій та операцій. Цим процесом можна активно і планомірно керувати (П.Я. Гальперін).

Теорія мислення як системи опрацювання інформації. З появою електронно-обчислювальних машин виникло розуміння мислення як системи опрацювання інформації (А. Ньюелл, Г. Саймон, М. Мін­ський, Дж. Маккарті, Д. Міллер, Ю. Галантер, К. Прібрам). Головним завданням було простежити рух потоку інформації в "системі" (тобто в мозку). Основними поняттями цього підходу є ті, що стосуються когнітивної діяльності: інформація, вхід, перероблення, кодування і підпрограма.

Особливого значення збиранню інформації про ознаки елементів проблемної ситуації надавали В.М. Пушкін, O.K. Тихомиров та ін.

Діяльнісна теорія мислення. У контексті відношення мислення до об'єктивної реальності його розглядають як процес та як діяльність (О.М. Леонтьєв, В.В. Давидов, В.Л. Поплужний, O.K. Тихомиров). Цей підхід уможливив збагачення психології мислення даними про зна­чення мотивації, емоцій, цілеутворення в мисленнєвій діяльності; залежність мисленнєвих дій від цих компонентів; роль контролю за мисленням, оцінного ставлення до свого мислення тощо.

Діяльнісний підхід дає змогу розглядати мисленнєву діяльність як умову самоздійснення особистості. Учені дійшли висновку, що досягти самоздійснення особистості в мисленнєвому процесі можна через самостійне вияв­лення нею рефлексивних зусиль. (І.М. Семенов, Ю.С. Степанов).