4. Поняття про сприймання, його фізіологічна основа. Види сприйняттів

Сприймання – цілісне відображення предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття.

Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприй­мання включає досвід людини у вигляді уявлень та знань. Усяке сприймання є залежним від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди якоюсь мірою активізує раніше утворені тимчасові нервові зв'язки, що є здобутком її життєвого до­свіду. Тому не можна в образі певного предмета відокремити те, що виникає в певний момент, від того, що додають з досвіду. Не буває сприймань, які вичерпувалися б тільки враженнями, що безпосеред­ньо одержуються від об'єктів.

Попередній досвід прискорює процес виділення об'єкта, розпіз­нання його особливостей, збагачує зміст сприймання, підвищує його повноту і точність.

Сприймання предметів і людей, з якими суб'єкту доводиться ма­ти справу, умов, в яких він діє, становить необхідну передумову усві­домленої людської діяльності. Життєва практика змушує людину пе­рейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованого спостере­ження; на цій стадії сприймання уже перетворюється на специфічну "теоретичну" діяльність (С.Л. Рубінштейн), яка включає аналіз, син­тез, осмислення та розуміння сприйнятого. Отже, виникаючи як ком­понент або умова будь-якої конкретної практичної діяльності, сприй­мання у формі спостереження переходить у більш або менш складну діяльність мислення, в системі якого вона набуває нових специфіч­них рис. Розвиваючись, сприймання дійсності переходить у художню творчість, стає естетичним.

Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, але й прислуховується; вона активно вибирає наста­нову, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, суб'єкт виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб образ сприй­мання набув відповідності з предметом. Предмет є об'єктом не лише усвідомлення, а й практичної дії, яка контролює це усвідомлення.

Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними про­цесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; за­вдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі до­вільно організуємо цей процес.

Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля.

Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.

У процесі сприймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються у складні комплекси. Об'єднання це зумовлено об'єктивними про­сторовими, часовими та іншими зв'язками самих явищ.

Єдність аналізу та синтезу наявна й у сприйманні мелодії. Ми виді­ляємо окремі звуки, з яких складається мелодія (аналіз), і поєднуємо їх у певному звуковисотному співвідношенні (синтез). У формуванні образу мелодії провідну роль відіграє утворення умовних рефлексів на певне, характерне для конкретної мелодії співвідношення тонів. Збереження цього співвідношення зумовлює сприймання мелодії як тієї самої, незалежно від того, на якому інструменті її відтворюють.

Види сприйняттів

Залежно від провідного аналізатора розрізняють зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове. Залежно від мети й вольових зусиль розрізняють довільне сприймання (свідомо спрямову­ється і регулюється особистістю) та мимовільне сприймання (складається в ході вза­ємовідношень людини з середовищем не­залежно від її свідомого наміру). Залежно від конкретного змісту об'єктів розрізняють сприймання явищ природи, техніки, усної мови, наукової й художньої книги, картин, музики. Можна виділити ще такі види сприймання за формою існування матерії (простір, час, рух): сприймання простору (сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів), сприйман-ня часу (відображення довготривалості й послідовності явищ і подій), сприймання руху ( відображення напрям-ку й швидкості про­сторового існування предметів), сприймання людини людиною (сприймання дій, рухів, вчинків, діяльності людини; пізнання інтересів, почут-тів, зви­чок, переконань, характеру, здібностей особистості).

За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовіль­не) і навмисне (довільне).

Ненавмисне сприймання викликається особливос-тями навколиш­ніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю; ін­тересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, роз­мови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.

Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійс­ненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. Таким сприйманням, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг.