Узагальнюємо вивчене

1. У якому творі в оповіді об’єднані 992, 1941 та 1965 роки

А. «За мить щастя».

Б. «Залізний острів».

В. «Диво».

Г. «Дім на горі».

2. Що відчуває героїня твору Г. Тютюнника «Три зозулі з поклоном»

до своєї суперниці Марфи

А. Ревнощі. Б. Зверхність. В. Розуміння. Г. Байдужість.

3. Думка про те, що гуманістичні цінності під загрозою цивілізаційних процесів, утверджується у творі

А. «Залізний острів».

Б. «За мить щастя».

В. «Три зозулі з поклоном».

Г. «Дім на горі».

4.Твір, який не належить П. Загребельному

А. «Євпраксія». Б. «Роксолана». В. «Собор». Г. «Первоміст».

5. У творі В. Шевчука «Дім на горі» відсутній мотив

А. Небесної дороги.

Б. Самотності.

В. Блудного сина.

Г. Боротьби.

6. Визначте один із провідних напрямів сучасної української літератури

А. Бароко.

Б. Сентименталізм.

В. Символізм.

Г. Натуралізм.

Д. Постмодернізм.

7. Установіть відповідність між твором і персонажем

1. Марфа Яркова А. «Диво»

2. Сашко Діденко Б. «Дім на горі»

3. Гордій Отава В. «За мить щастя»

4. Марія Яківна Г. «Залізний острів»

Д. «Три зозулі з поклоном».

8. Складіть і запишіть невеликий твір «Новаторство літературної творчості В. Шевчука».

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Література кінця хх – початку ххі ст.

Установіть відповідність між літературними угрупуваннями та їх представниками.

1. «Нова література» (Київ, 1993р). 2. «Західний вітер» (Тернопіль, 1992р). 3. «500» (Київ, 1993р). 4. «Нова дегенерація» (Івано-Франківськ, 1992р). 5. «ЛуГоСад» (Львів,1984р). 6. «Червона фіра» (Харків, 1991р). 7. «Пропала грамота» (Київ, 1991р). 8. «БУ-БА-БУ» (Львів, 1985р) 9. Асоціація українських письменників (АУП), Київ, 1997р). 10. Національна спілка письменників України (НСПУ, Київ,1996р).

1.Сергій Жадан, Ростислав Мельників, Іван Пилипчук. 2. Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський. 3. Юрко Позаяк, Віктор Недоступ, Семен Либонь. 4. Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець. 5. Василь Махно, Борис Щавурський, Віталій Гайда, Гордій Безкоровайний. 6. Тарас Федюк, Ігор Римарук, Володимир Моренець. 7. Степан Процюк, Іван Ципердюк, Іван Андрусяк. 8. Юрій Мушкетик, Володимир Яворівський, Дмитро Павличко. 9. Євген Пашковський, Володимир Цибулько. 10. Максим Розумний, Степан Руденко, Роман Кухарчук.

Установіть відповідність між літературними угрупуваннями та їх естетичними платформами, стильовими манерами і способами образного втілення.

1. «Нова література» (Київ, 1993р). 2. «Західний вітер» (Тернопіль, 1992р). 3. «500» (Київ, 1993р). 4. «Нова дегенерація» (Івано-Франківськ, 1992р). 5. «ЛуГоСад» (Львів,1984р). 6. «Червона фіра» (Харків, 1991р). 7. «Пропала грамота» (Київ, 1991р). 8. «БУ-БА-БУ» (Львів, 1985р) 9. Асоціація українських письменників (АУП, Київ, 1997р). 10. Національна спілка письменників України (НСПУ, Київ,1996р).

1. Модернізують українську віршовану барокову драму, бурлеск і травестію, поетичне кабаре початку ХХ ст., витворивши новий різновид віршованої поезії – поетичне шоу. 2. Автори культивують персонажну (рольову) лірику, у їхніх творах висловлюються персонажі, які саркастично ставляться до порядків «найсправедливішого на землі суспільства», - хіпі, «бомжі», дисиденти тощо. 3. Назвали себе неофутуристами; проповідують деконструкцію мистецтва, пишуть епатажні й пародійні вірші. 4. Молоді митці гуртуються навколо видавництва «Смолоскип»; організували ряд поетичних вечорів під гаслом «Молоде вино»; видали ряд антологій. 5. Епатаж, поетична самоіронія, сарказм, сповідування філософії трагічного бунту. За їх концепцією, цей несправедливий світ – трагічний і абсурдний, консервативний і хаотичний. 6. Відкидали догматизм і етнографічну псевдонародність, «шароварництво» в мистецтві, епігонство й комплекс меншовартості; пародіювали твори, що стали класикою. 7. Заявляють не про заперечення традицій, а про творення нового мистецтва як самодостатньої величини, прагнучи «віднайти ключ суспільних, мистецьких і особистих критеріїв сучасного мистецтва». 8. Охоплює понад півтори тисячі майстрів красного письменства, є всеохоплюючою організацією, яка об’єднує у своїх лавах митців найрізноманітніших орієнтацій і поглядів. 9. Захищають теорію поетичного ар’єргарду. Всі надбання літератури минулого потрібно переосмислити. Плекають естетичні знахідки українського бароко і модерну. 10. Має за мету подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України. Ставши в опозицію до НСПУ, проголосила своїми критеріями фаховість, подолання колоніального синдрому, відкритість світовим світоглядним та стильовим надбанням ХХ ст.

Словник літературних термінів

Модернізм – загальна назва різноманітних напрямків у літературі, мистецтві ХХ ст. (неокласицизм, неореалізм, футуризм, неоромантизм, символізм, імпресіонізм та ін.). загальна стильова ознака – тенденція до панестетизму, символізації, ідеалізації та романтизації зображуваного. Для українського модернізму характерний синтез різних стилів.

Соцреалізм – організований за чіткою програмою літературний метод, який передбачав оспівування комуністичної партії і її провідної ролі в житті народу, у будь-яких сферах; піднесення борця, будівника нового суспільства; ідеалізацію людини як носія кращих моральних якостей, вихованих соціалістичною системою. Художня дійсність зображувалася «лакованою», прикрашеною, лише з позицій правлячого класу, партії; конфлікт полягав у боротьбі проти чужих ідей, за ідеологічну спільність та однодумство.

Постмодернізм – загальна назва літературно-мистецьких течій кінця ХХ – початку ХХІ ст. Для цього напряму характерні інтертекстуальність (приховане та явне використання чужих текстів), гра зі словом, багатозначність, зміщення часу і простору, «віртуальний історизм» тощо.

Розстріляне відродження – літературно-мистецьке покоління 20-х – початку 30-х рр.. ХХ ст. в Україні, яке дало високохудожні твори в галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом. Термін «розстріляне відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Ю. Лавріненко, уживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози цього періоду.

Вітаїзм, вітаїстичність – стильова течія початку ХХ ст., проявилася в кількох модерністських напрямах. Головна ознака – відтворення безперервного потоку життя, погляд на людину як на біологічну істоту. Джерело вітаїзму – учення Ф. Ніцше про «діонісійське» (темне) начало культури. В українській літературі представлений творами М. Хвильового, Є. Маланюка, О. Ольжича, У. Самчука.

Експресіонізм – напрям в європейському мистецтві першої третини ХХ ст. Для нього характерні: підвищена емоційність, загостреність сприйняття й вираження, увиразнені художні засоби, їхня гіперболізація та гротескність, використання тропів, звукових повторів, звуконаслідувань тощо.

«Кларнетизм» - український варіант символізму, власний авторський поетичний стиль, створений Тичиною на основі символістичних засобів, їх вдалого комбінування і трансформації.

Ремінісценції (у поетичному і художньому творах) – риси, що навіюють згадки про інший твір.

Авангард, авангардизм – течія в літературі та мистецтві ХХ ст.

Головна його ознака – відмова від реалістичного сприйняття дійсності, заперечення традиційних форм художнього зображення.

Поділявся на такі напрямки: експресіонізм (звертав увагу на емоційність, безпосередність сприйняття), футуризм (зосереджувався на мовотворенні), дадаїзм (головна особливість – відмова від пріоритету змісту, сенсу мистецтва), сюрреалізм (спирався на підсвідомість).

Дисонанс – різновид рими, у якому збігаються приголосні, але не збігаються голосні.

Верлібр – вірш без рими і віршового розміру, ритм у ньому досягається тільки наспіваною інтонацією.

Неокласицизм – течія в літературі та мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму й знайшла свій вияв у використанні античних те6м і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.

Неокласики – група українських поетів та письменників-модерністів поч. ХХ століття. Вони не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Їхня присутність у літературному житті була досить вагомою.

Сонет – 14-рядкова строфа п’яти- або шестистопного ямба, що складається з двох чотиривіршів і двох тривіршів з римуванням: абаб абаб ввд еед (можливі і інші способи римування).

Філософічність – філософське осмислення світу, людини в ньому, вияв філософських поглядів ліричного героя на проблеми буття.

Алюзія – це натяк на загальновідомий історичний, літературний або побутовий факт, уживаний у художньому творі як стилістична фігура (художній засіб).

Медитація – жанр ліричної поезії, в якому автор розмірковує над проблемами онтологічного, екзистенціонального спрямування, здебільшого схиляючись до філософських узагальнень. Їй властива така форма виявлення авторської свідомості, як суб’єктивований ліричний герой. Художньою настановою медитації постає аналіз душі, внутрішнього світу людини. Звідси в медитативних віршах – інтонації-роздуми.

Ліричний герой – друге ліричне «Я» поета; умовне літературознавче поняття, яким позначається коло ліричних творів певного автора, форма втілення його думок та переживань. Разом із тим ліричний герой не ототожнюється з поетом, він живе своїм життям у новій художній дійсності. Також він концентрує в собі естетичний досвід певного покоління.

Новела – невеликий за обсягом прозовий епічний твір, у якому йдеться про незвичайну подію або напружений емоційний стан героя; має несподіваний фінал, виразну кульмінацію, яка визначає композицію твору. Стильові ознаки новели: розповідь від першої особи; драматизм; внутрішні монологи героя; відсутність безпосередньої авторської оцінки; лаконізм; виразні художні деталі; глибокий психологізм; відмова від традиційного описового реалізму; часові зміщення; історичні алюзії; змістове згущення. Символічний зміст образів; засоби поетичного синтаксису.

Імпресіонізм – стиль у мистецтві та літературі, який полягає у відтворенні особистих вражень, спостережень, відчуттів, переживань від об’єктивної реальності, тобто ґрунтується на єдності об’єктивного і суб’єктивного.

Роман у новелах – різновид роману, композиція якого складається із самостійних новел, об’єднаних спільною темою, ідеєю, мотивами, проблематикою. Кожна з новел може сприйматися і як окремий твір з автономним сюжетом.

Умовність позначення – зумисне руйнування правдоподібності зображуваного за допомогою вільного оперування художніми образами, ситуаціями, історичними фактами, логікою розвитку подій тощо.

Художній простір і час – час і простір, відтворені в художньому творі, іншими словами, це умовний, а не історичний, не достовірний час і не конкретно-історичний простір. Художній час на відміну від реального може «повертатися назад» і «забігати наперед», художній простір може може не відповідати справді існуючому., довільно фіксувати місце перебігу подій.

Екзистенціалізм – модерністська течія в європейській літературі, що оформилась на початку 40-х років ХХ ст. і найвиразніше виявила себе у творчості Ж.-П. Сартра, А. Камю. Характерні риси – песимізм, заперечення раціонального пізнання і твердження інтуїтивного розуміння реальності. Людське існування (екзистенція) виявляється через турботу, страх, рішучість, совість.

Маргінальність – знаходження в межовій ситуації, пограничному стані (уже не селянин, але ще й не справжній житель міста).

Комічне – результат контрасту, розладу, протистояння прекрасного – потворному, низького – піднесеному, внутрішньої пустоти – зовнішньому вигляду, що претендує на значущість. Комічне перебуває не в об’єкті сміху, а в тому, хто сприймає протиріччя як комічне. Комічне пов’язане із загальною культурою людини.

Форми комічного:

Фейлетон – це художньо-публіцистичний жанр, у якому комічна сутність негативних явищ і ситуацій дійсності розкривається шляхом інверсійної, асоціативної розробки теми з використанням авторських та фольклорних комічно-сатиричних образів.

Гумореска – невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю.

Усмішка – різновид фейлетону та гуморески, уведений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру – у поєднанні побутових замальовок із частими авторськими відступами, у лаконізмі й дотепності.

Сатирична комедія – твір, у якому за допомогою спеціальних сатиричних засобів різко висміюються суттєві вади, зображуються смішні (комічні) події й персонажі.

Міфологізм — спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне його  семантиці в першозразку й залежить від культури епохи, задуму письменника, жанру твору. Відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень часто опосередковане через трансформовані форми поетичного переосмислення, зокрема через символ.

Асоціативність — певна суміжність, можливо, навіть паралельність існуючих у цій суміжності явищ і предметів, здатних утворити зв’язок між собою. У своїй генетичній основі зародження художній образ утворюється саме за законом асоціативності. Певний асоціативний ряд утворює цілісну систему знаків, здатних нести в собі узагальнюючі властивості, відновлення в пам’яті образу за законом асоціативної суміжності, уподібнення, контрасту.

Прийом сфрагіди - вживання свого імені в поезії.

Архетип — прообраз, закорінений у глибинах колективної свідомості (образ вишні - архетип рідної оселі, краю, України).

Символ — художній образ, який умовно відбиває певну думку, ідею, почуття, поняття.

Поема в прозі – ліро – епічний твір, у якому наявний розгорнутий динамічний, напружений сюжет, використовуються ліричні та епічні засоби у відображені дійсності, розкривається внутрішній стан героїв, паралельно з образами, що входять у розвиток сюжету, є образ ліричного героя; написаний у прозі.

Кіноповість – повість, написана з урахуванням специфіки кіно, із застосуванням кінематографічних прийомів оповіді та монтажу: поділ сюжету на короткі епізоди, нанизування їх один на одного, лаконічність авторських пояснень, ліричних відступів, портретів, детальна розробка діалогів тощо.

Сценарій – скорочений або максимально деталізований виклад певного сюжету, що використовується як змістова й композиційна основа для створення фільму, вистави. Сценарій на відміну від кіноповісті не містить ліричних відступів.

Публіцистичність – риса, притаманна публіцистиці – особливому роду літератури та журналістики, що звернений до найактуальніших проблем. Вирішення яких має велике значення для суспільства.

Постмодернізм – один із провідних мистецьких напрямів ХХ ст., для якого характерні: гра зі словом, образом, «чужим» текстом, стильовий і тематичний еклектизм (поєднання різнорідних і несумісних елементів), наскрізна іронічність. Для модерністів є характерною втеча від об’єктивного зовнішнього світу у внутрішній, переосмислення рис усіх попередніх мистецьких епох по-своєму.

Верлібр – вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини.

Роман у віршах – це один із жанрів ліро-епосу. Автор має дотримуватися вимог роману як великого розповідного твору й водночас – зберігати особливості поезії: ліричний струмінь, віршований розмір, рими, поетичні фігури, тропи тощо.

Образ-архетип – первинний образ (прообраз), своєрідна модель, яка з’являється з колективного несвідомого й існує здавна, позначена національною специфікою. Надалі він може видозмінюватися, доповнюватися новими змістами, але первісна сутність його залишається незмінною.

Художня деталь – така виразна риса (образ, подробиця), яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. Художня деталь може відображати подробиці обставин, зовнішності, пейзажу, портрета і взагалі може бути домінантою цілого твору.

Бароко – мистецький стиль, що зародився в Італії в Х\/І ст., мета якого – піднести людину з прозаїчних буднів повсякденного життя до високих сфер духовності. Всі засоби поетики українського бароко були спрямовані збудити уяву людини, її емоції, переживання.

Символічність – умовне позначення конкретних предметів, явищ, дій, почуттів якимось знаком; це також система художніх образів, які втілюють яку-небудь ідею, думку. Символ завжди може передавати багато різних змістів.

Притчевість – наявність яскраво висловленої (чи вираженої через художні образи, сюжет, композицію) моралі, повчання.

Роман-балада – різновид роману, у якому важливу роль відіграють ідейно-стильові риси жанру балади.

Історична правда – реальні події та пов’язані з ними життя, діяльність конкретних історичних осіб, які автор історичного твору використовує як основу для художнього відтворення дійсності.

Художній вимисел – уявне, придумане, сфантазоване письменником, яке доповнює й увиразнює зображення, допомагає втілити головну ідею твору, порушити важливі, на його погляд, проблеми.

У кожному творі історична правда непомітно переплітається з художнім вимислом.

Постмодернізм – один із стильових провідних напрямів ХХ ст.. для якого характерні: гра зі словом, образом, «чужим» текстом, стильовий і тематичний еклектизм (поєднання різнорідних і несумісних елементів), наскрізна іронічність.

Масова література – 1. Література, розрахована на масового, пересічного читача. 2. Твори, які за своїми художніми якостями не сягають рівня класики. 3. Низькопробна література, розрахована на низькі смаки читачів.

Загальними рисами масової літератури є її розважальний характер та масове тиражування.

Елітарні твори – вирізняються інтелектуальною та естетичною ускладненістю, наявністю багатого підтексту та зашифрованої образності; часто суттєву роль у них відіграють літературний і культурний контексти. Такі твори потребують активного, освіченого й розвиненого читача, який би в процесі знайомства з текстом залучався до «співтворчості».