Захворювання глотки

Анатомія глотки

Глотка є порожнинним органом, що розташований між порожнинами носа і рота спереду та гортані і стравоходом – знизу. Вона одночасно є частиною дихального і харчового трактів, у ній перехрещуються як повітроносний, так і травний шляхи. Відповідно до цього, глотка має 7 отворів, якими сполучається із сусідніми органами:

1. Дві хоани (з порожниною носа).

2. Два вічка слухових труб (з барабанними порожнинами).

3. Зів (з порожниною рота).

4. Вхід в гортань.

5. Вхід у стравохід.

Глотка має три поверхи:

Носоглотка, ротоглотка, гортаноглотка.

Носоглотка (верхня частина глотки) – порожнина, що знаходиться позаду від порожнини носа та сполучається з нею через праву та ліву хоани.

На бокових стінках носоглотки відкриваються два глоткових отвори слухових (євстахієвих) труб, які розташовані на рівні задніх кінців нижніх носових раковин та з’єднують її з барабанними порожнинами.

На верхній стінці носоглотки, де знаходиться черепне склепіння, є скупчення лімфоїдної тканини, яка утворює носоглотковий мигдалик. Біля кожного отвіра слухових труб розташовані валики, в яких знаходяться трубні мигдалики. У дітей до 5-6 років носоглотковий мигдалик часто збільшується і утворює аденоїдні вегетації, що перекриває просвіт хоан та утруднює носове дихання.

Ротоглотка – середня частина глотки. Спереду ротоглотка через зів сполучається з порожниною рота.

Зів обмежується: зверху – м’яким піднебінням та язичком, знизу коренем язика з язиковим мигдаликом, з боків – передніми та задніми піднебінними дужками між якими знаходяться піднебінні мигдалики.

Між піднебінними дужками розташовані піднебінні мигдалики. На їх поверхні є чисельні (16-18) глибокі щілини – лакуни (крипти). Мигдалик має:

• Капсулу, яка утворюється багатошаровим плоским епітелієм;

• Строму – сполучно з’єднувальна тканина;

• Паренхіму – скупчення лімфоїдної тканини Т та В лімфоцитів, які утворюють фолікули.

У мигдалику може скупчуватися казеозні маси, які утворюються за рахунок злущенного епітелію, лімфоцитів та лейкоцитів, залишків їжі. Присутність у мигдалику казеозних мас вказує на наявність хронічного тонзиліту і зниження захисної функції мигдалика. Будова мигдалика сприяє збільшенню площі контакту з інфекцією, яка потрапляє у ротову порожнину.

У товщі слизової оболонки задної та бокових стінок глотки . невеликі скупчення лімфоїдної тканини, що називаються лімфоїдними фолікулами.

Захисне глоткове лімфоїдне кільце Вальдеєра – Пирогова виконує функцію місцевого та загального імунітету. Його складають такі мигдалики:

• Носоглотковий;

• Два трубних;

• Два піднебінних;

• Язиковий;

• Дифузне скупчення лімфоїдної тканини на задній стінці глотки.

Функції глотки.

1. Дихальна – проходження повітря у гортань.

2. Функції ковтання та смоктання – проходження їжі у стравохід відбувається через центральну нервову систему.

3. Мовна функція – артикуляція та резонанс звуків під час мовлення.

4. Смакова функція для якісного травневого процесу і як захисна в разі не дуже доброї їжі.

5. Захисна:

   • При попаданні сторонніх тіл або неякісної рідини із порожнини рота видаляються речовини за допомогою слини та кашлю.

   • Функція місцевого та загального імунітету полягає: утворення макрофагів, лімфоцитів Т і В, лізоциму, інтерферону; наявність клітин імунної пам’яті призводить до продукції антитіл, специфічних імуноглобулінів тощо. Весь цей процес має противірусну, протибактеріальну дію.

6. Кровотворна заклечається в тому, що в мигдаликах утворюються Т та В лімфоцити, які розповсюджуються по всьому організму.

7. Рецепторна – рефлекторна є в тому, що мигдалики зв’язані із іншими системами та органами. При гострому запаленні часто інфекція передається до серцево-судинної системи, ниркової та суглобів.

Методи обстеження глотки

1. Ретельний сбір у пацієнта скарг та анамнезу.

2. Зовнішній огляд губ, присінку рота. По черзі шпателем відтягують кути рота, верхню та нижню губи, оглядаючи слизову оболонку губ, щік та ясен. Обстежують вивідні протоки привушних слинних залоз, які розміщенні на внутрішній поверхні щік на рівні восьмого пре моляра. Звертають увагу на стан зубів, чи є вогнища хронічної інфекції, оцінюють стан язика, ясен, твердого та м’якого піднебіння.

3. Фарингоскопія – це огляд порожнини рота за допомогою шпателя. Пояснюємо хворому, що ми будемо робити. Світло направляється у порожнину рота. Шпателем притискуємо середню третину язика і просимо сказати «а», щоб скоротився язичок і було видно задню стінку глотки.

Ротація піднебінного мигдалика проводиться за допомогою двох шпателів. Для з’ясування, чи є щось у лакунах мигдаликів. Другим шпатеАнатомія глотки

Глотка є порожнинним органом, що розташований між порожнинами носа і рота спереду та гортані і стравоходом – знизу. Вона одночасно є частиною дихального і харчового трактів, у ній перехрещуються як повітроносний, так і травний шляхи. Відповідно до цього, глотка має 7 отворів, якими сполучається із сусідніми органами:

6. Дві хоани (з порожниною носа).

7. Два вічка слухових труб (з барабанними порожнинами).

8. Зів (з порожниною рота).

9. Вхід в гортань.

10. Вхід у стравохід.

Глотка має три поверхи:

Носоглотка, ротоглотка, гортаноглотка.

Носоглотка (верхня частина глотки) – порожнина, що знаходиться позаду від порожнини носа та сполучається з нею через праву та ліву хоани.

На бокових стінках носоглотки відкриваються два глоткових отвори слухових (євстахієвих) труб, які розташовані на рівні задніх кінців нижніх носових раковин та з’єднують її з барабанними порожнинами.

На верхній стінці носоглотки, де знаходиться черепне склепіння, є скупчення лімфоїдної тканини, яка утворює носоглотковий мигдалик. Біля кожного отвіра слухових труб розташовані валики, в яких знаходяться трубні мигдалики. У дітей до 5-6 років носоглотковий мигдалик часто збільшується і утворює аденоїдні вегетації, що перекриває просвіт хоан та утруднює носове дихання.

Ротоглотка – середня частина глотки. Спереду ротоглотка через зів сполучається з порожниною рота.

Зів обмежується: зверху – м’яким піднебінням та язичком, знизу коренем язика з язиковим мигдаликом, з боків – передніми та задніми піднебінними дужками між якими знаходяться піднебінні мигдалики.

Між піднебінними дужками розташовані піднебінні мигдалики. На їх поверхні є чисельні (16-18) глибокі щілини – лакуни (крипти). Мигдалик має:

• Капсулу, яка утворюється багатошаровим плоским епітелієм;

• Строму – сполучно з’єднувальна тканина;

• Паренхіму – скупчення лімфоїдної тканини Т та В лімфоцитів, які утворюють фолікули.

У мигдалику може скупчуватися казеозні маси, які утворюються за рахунок злущенного епітелію, лімфоцитів та лейкоцитів, залишків їжі. Присутність у мигдалику казеозних мас вказує на наявність хронічного тонзиліту і зниження захисної функції мигдалика. Будова мигдалика сприяє збільшенню площі контакту з інфекцією, яка потрапляє у ротову порожнину.

У товщі слизової оболонки задної та бокових стінок глотки . невеликі скупчення лімфоїдної тканини, що називаються лімфоїдними фолікулами.

Захисне глоткове лімфоїдне кільце Вальдеєра – Пирогова виконує функцію місцевого та загального імунітету. Його складають такі мигдалики:

• Носоглотковий;

• Два трубних;

• Два піднебінних;

• Язиковий;

• Дифузне скупчення лімфоїдної тканини на задній стінці глотки.