4.6. Безпека при вантажно–розвантажувальних роботах.

4.6.1. Класифікація вантажів.

В залежності від характеру і способу транспортування вантажі умовно можуть бути поділені на 3 групи:

тарно-спаковані і поштучні; навалочні і сипкі; наливні.

До тарно-спакованих вантажів відносяться вантажі, упаковані в тару, яка може бути вельми різноманітною: твердою (ящики, бочки, балони тощо); напівтвердою (коробки, корзини тощо); м’якою (мішки, сітки, тюки тощо). До тари, яка використовується багаторазово, відносяться контейнери.

До поштучних вантажів без упаковки відносяться вироби, які перевозяться штуками або в’язками.

Затарені і поштучні вантажі без упаковки повинні мати масу одного місця до 250 кг. Однак, вантажі в металевих, фанерних і дерев’яних бочках, барабанах, рулонах, бухтах тощо можуть мати вагу одного місця до 500 кг.

До важковагових відносяться вантажі масою одного місця понад 500 кг: верстати, трансформатори, автомобілі та інші вироби машинобудівельної промисловості, елементи будівельних конструкцій та інші. Довжина багатьох важковагових вантажів перевищує 16800 мм. Такі вантажі називають довгомірними. До них відносяться рейки, балки, залізобетонні конструкції, колони та інше.

Навалочні вантажі об’єднують сипкі і кускові матеріали, які перевозяться без упаковки (навалом, насипом) - вугілля, пісок, гравій, кокс, руда тощо. До них також відносяться сухі хімічні добрива, цемент та інші, які перевозяться в спеціальних цистернах. Вантажі сільськогосподарського виробництва (зернові, овочеві), які перевозяться розсипом, також складають групу навалочних вантажів.

Наливні вантажі – це рідкі вантажі, які перевозяться в цистернах чи в спеціальній тарі. До них відносяться нафта і нафтопродукти, кислоти, спирти, зрідженні гази, рослинні олії та різні рідкі хімічні продукти.

За ступенем небезпеки вантажі поділяються на 4 групи:

малонебезпечні (будівельні матеріали, харчові продукти та інші);

небезпечні за своїми розмірами (великогабаритні);

пилові матеріали (мінеральні добрива та інші матеріали, що створюють пил);

небезпечні.

До небезпечних вантажів відносяться речовини і предмети, що їх вміщують, які під час транспортування, вантажно–розвантажувальних операцій і зберігання можуть бути причиною вибуху, пожежі або пошкодження транспортних засобів, складів, пристроїв, будівель і споруд, а також загибелі, травмування, отруєння, опіків, опромінювання або захворювання людей і тварин.

Усі небезпечні вантажі поділяються на 9 класів:

1 – вибухові речовини;

2 – гази стиснуті, зріджені і розчинені під тиском;

3 – легкозаймисті рідини;

4 – легкозаймисті речовини і матеріали;

5 – окислювальні речовини, органічні перекиси;

6 – отруйні (токсичні ) речовини;

7 – радіоактивні і інфекційні речовини;

8 – їдкі і корозійні речовини;

9 – інші небезпечні речовини, які не мають вищезазначених властивостей, але потребують дотримання заходів безпеки при їх перевезенні

4.6.2. Загальна характеристика вантажно-розвантажувальних робіт.

Вантажно-розвантажувальними роботами називаються операції щодо завантаження рухомого складу (вагонів, автомобілів, суден), його розвантаження, перевантаження з одного рухомого складу на іншій, укладення і переміщення вантажів на складах.

В залежності від місця робіт, виду рухомого складу і напряму переміщення вантажу вантажно-розвантажувальні роботи поділяються на вагонні, автотранспортні і складські.

Вантажно-розвантажувальні роботи виконують, як правило, механізованим способом за допомогою кранів, навантажувачів і інших машин, а при незначних обсягах - за допомогою засобів малої механізації (домкратів, талів, ручних візків з підіймальними вилами тощо). При елементній механізації машини виконують найбільш трудомісткі і тяжкі роботи, а допоміжні операції залишаються ручними. Наприклад, укладення пакетів на піддони та їх зняття здійснюється вручну, а переміщення і перевантаження-навантажувачами. Часто такі роботи називають просто механізованими. При комплексній механізації машини виконують не тільки трудомісткі і тяжкі роботи, але й деякі допоміжні операції, а вручну – тільки такі, які не потребують значних фізичних зусиль. При автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт виробничий процес здійснюється без участі людини, її роль зводиться до налагодження, пуску машин та контролю за їх роботою. Якщо автоматизовані лише окремі процеси контролю, керування і дії машин, то автоматизація називається частковою.

Механізований спосіб вантажно-розвантажувальних робіт застосовується для вантажів вагою понад 15–20 кг, а також при підійманні вантажів на висоту більше 3 м та їх переміщенні на відстань більше 25 м. Важковагові вантажі (понад 500 кг) дозволяється навантажувати і розвантажувати тільки вантажопідіймальними кранами.

Вантажно-розвантажувальні роботи вважаються роботами з підвищеною небезпекою. Під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт головною умовою має бути дотримання правил техніки безпеки, як безпосередньо працівником, так і поряд з ним працюючим. Усі нещасні випадки трапляються внаслідок того, що або сам потерпілий порушив правила безпеки, або їх порушив поряд чи разом працюючий. Одна з небезпек – знаходження під вантажем. Під вантажем може опинитися стропальник, якщо буде знаходитися в небезпечній зоні або розвертати вантаж не багром, а руками, вантажник, якщо буде вибирати вантаж не ступенево, а весь донизу, може попасти під вантаж також стороння особа, якщо буде знаходитися на місці роботи тощо. Небезпечними місцями також являються:

знаходження стропальника в піввагоні під час підіймання вантажу;

відкривання люків і дверей вагонів (необхідно знаходитися на відстані від відкритого люка або за полотнищем двері, при цьому забороняється триматися за брусся, через те що через поштовх може бути травмовані пальці рук. Двері вагона необхідно відкривати на себе, а закривати поштовхами від себе);

будь-яка електроустановка з несправним чи відсутнім заземленням тощо.

Безпека виконання вантажно-розвантажувальних робіт повинна забезпечуватися:

вибором способів виконання робіт, підіймально-транспортного обладнання і технологічного оснащення;

підготовкою і організацією місць проведення робіт;

застосуванням засобів захисту працюючих;

проведенням медичних оглядів осіб, які допущені до роботи, та їх навчанням.