2.7. Виробничий шум.

Виробничий шум – це сукупність несприятливих звуків, що передаються на людину і викликають неприємні суб’єктивні відчуття, знижують працездатність та, в окремих випадках, порушення стану здоров’я.

Класифікація шуму.

В залежності від частоти : низькочастотний (до 300 Гц); середньочастотний (300-800 Гц); високочастотний (більше 800 Гц); інфразвук (менше 16-20 Гц); ультразвук (більше 20000 Гц);

В залежності від спектру : тональний шум, в якому відчутні звуки певної частоти; широкосмугий, в якому присутні звуки різних частот.

В залежності від часу : постійний; непостійний.

Постійним називають шум, рівні звуку якого протягом робочого дня (робочої зміни) змінюються у часі не більше ніж на 5 дБ.

Непостійним вважається шум, рівні звуку якого протягом робочого дня (робочої зміни) змінюються у часі більше ніж на 5 дБ.

Непостійний шум поділяється на коливальний, перервний і імпульсний шуми.

Коливальний – шум, рівень якого безперервно змінюється у часі.

Перервний – шум, рівні якого змінюються ступенево (на 5 дБ і більше), причому тривалість інтервалів, протягом яких рівень шуму залишається постійним, складає одну секунду і більше.

Імпульсний – шум, який складається з одного або декількох звукових сигналів, кожний тривалістю менше однієї секунди.

В залежності від походження : механічний, аеродинамічний, гідродинамічний, електромагнітний.

Джерелом механічного шуму являються механічні вібрації поверхонь машин і обладнання, а також удари деталей, конструкцій тощо.

Джерелами аеродинамічного шуму являються нестаціонарні і стаціонарні явища під час течії газів і рідин.

Гідродинамічний шум виникає в гідродинамічних установках (насоси, турбіни) під час явища кавітації (порушення суцільності текучої рідини з утворенням гідравлічного удару і появленням характерних шиплячих звуків).

Джерелами електромагнітного шуму являються механічні коливання електротехнічних пристроїв (трансформаторів тощо), які збуджуються змінними магнітними і електричними полями.

Вплив шуму на організм людини.

Звук з рівнем звукового тиску менше деякої величини, яку називають порогом чутності, не сприймається людиною. Поріг чутності у кожної людини різний і залежить від віку, стану слуху, стомлення, індивідуальних особливостей організму, а також від частоти звуку (на низьких і дуже високих частотах він підвищується). На низьких частотах чутливість слуху нижче, ніж на високих.

Я к загальнобіологічний подразник шум діє на організм в цілому і, в першу чергу, на центральну нервову систему. Шум сповільнює реакцію людини на подразнення, знижує увагу, чим сприяє підвищенню травматизму під час роботи в умовах інтенсивного шуму. Спостерігається почастішання пульсу, дихання, підвищення кров’яного тиску. Під впливом шуму настає безсоння, знижується працездатність.

Найбільш вираженим є специфічний вплив шуму на органи слуху, при цьому можуть спостерігатися різні ступені ураження: від незначного зниження слуху до повної глухоти. Зниження слуху розвивається поступово і залежить від інтенсивності шуму, стажу роботи та індивідуальної чутливості (схильності) організму до шуму.

Розрізняють п’ять ступенів дії шуму на людину в залежності від рівня звукового тиску. Якщо рівень звукового тиску нижче порогу чутності, що відповідає повній тиші (перший ступінь дії шуму), то людина відчуває психологічний дискомфорт. Вона мимоволі прислухається до шуму свого дихання, процесу травлення тощо. У природі такі умови практично не зустрічаються. Звичайно людину оточує нормальний, звичайний для неї шумовий фон (другий ступінь дії шуму) з рівнями звукового тиску на середніх частотах 15 - 35 дБ. Такий шум необхідний для нормальної життєдіяльності людини.

При підвищенні рівня звукового тиску до 40 – 70 дБ починається третя, психологічна, область дії шуму. Цей шум, особливо якщо він не контролюється і несе певну інформацію, надає подразнюючу дію, не змінюючи функцій слуху і не заважаючи сприйняттю корисних сигналів. Він може знизити продуктивність розумової праці, погіршити самопочуття. Прикладом такого шуму являються музика чи розмова, що заважає, шум санітарно-технічного або інженерного обладнання будівель тощо.

Рівні звукового тиску 75 – 120 дБ (четвертий ступінь дії шуму), які характерні для виробничих і транспортних шумів, викликають несприятливу фізіологічну дію. В цьому випадку значно раніше, ніж уражається орган слуху, страждають центральна нервова і серцево-судинна системи. працівники, які зазнають дію такого шуму, часто скажуться на уразливість, головний біль, зниження уваги і пам’яті, порушення сну, підвищену стомленість. Тривала дія таких шумів призводить до часткової або повної втрати слуху.

Шум з рівнями звукового тиску більше 120 дБ викликає больові відчуття, а понад 140 дБ – акустичну травму з механічним пошкодженням органів слуху (п’ятий ступінь дії шуму). Шум понад 170 дБ може призвести до контузії і смерті людини.

Нормування і вимірювання шуму.

Шкідливість шуму як фактора виробничого середовища і середовища мешкання людини призводить до необхідності обмежувати його рівні.

Нормовані рівні звукового тиску залежать від частоти (найбільші допустимі рівні шуму – на низьких частотах, а найменші – на високих), виду об’єкта (виробничі підприємства, приміщення, залізничний транспорт, техніка тощо), характеру шуму (зменшуються для тонального і імпульсного шумів як для найбільш несприятливих для людини), тривалості дії (чим менша тривалість дії, тим більші допустимі значення рівнів шуму).

На підприємствах, в установах і організаціях здійснюється систематичний контроль рівнів шуму і встановлюються правила безпечної роботи в шумних умовах.

Зони з рівнем звуку більше 85 дБ позначають знаками безпеки. Неприпустимо навіть короткочасне перебування в зонах з рівнем звукового тиску більше 135 дБ. Працюючих у цих зонах адміністрація повинна забезпечити засобами індивідуального захисту.

Способи і засоби захисту від шуму.

Для боротьби з виробничим шумом застосовують інженерно-технічні та медично-профілактичні заходи.

Звукоізоляція.

Ефект звукоізоляції базується на здатності матеріалів відбивати енергію звукових хвиль.

Засоби звукоізоляції в залежності від конструкції поділяються на :

звукоізолюючі огородження (перешкоди);

звукоізолюючі кожухи;

звукоізолюючі кабіни;

акустичні екрани.

Звукоізоляція перешкод і огороджень залежить від їх розмірів, ваги, частотного складу шуму.

Значно знижується звукоізоляція перешкод, які мають щілини, отвори і двері. Добре ущільнення вікон і дверей, щілин і отворів являється необхідною умовою щодо підвищення звукоізоляції. Ефективними звукоізолюючими матеріалами являються метал, бетон, деревина, пластмаси та інше. Для підвищення звукоізоляції найбільш вигідно застосовувати багатошарові огородження з дрібними прошарками (гума, повсть і інше). За допомогою звукоізолюючих перешкод рівень шуму можна зменшити на 30 – 40 дБ.

Для зниження шуму застосовують влаштування звукоізолюючих кожухів, які повністю закривають шумні агрегати. Кожухи можуть бути знімними чи розбірними. Виготовляють їх зі сталі, дюралюмінію, фанери тощо. З середини кожухи облицьовують звукопоглинальним матеріалом.

За допомогою звукоізолюючих кожухів рівень шуму можна знизити на 5 – 30 дБ.

Для огородження працюючих від шкідливого впливу шуму застосовують також звукоізолюючі кабіни спостереження з дистанційним управлінням, пересувні напівзакриті кабіни для періодичного спостереження і контролю за роботою шумних агрегатів.

Для захисту від прямого впливу звукової хвилі використовують звуковбирні і звуковідбивні екрани, ефективність яких залежить від їх розмірів, матеріалу виготовлення, розташування і частоти звуку. Знизити шум за допомогою звукоізолюючих екранів можна на 3 – 15 дБ.

Звукопоглинання.

Ефект звукопоглинання базується на переході енергії звукових коливань в теплоту внаслідок втрат на тертя часток повітря в порах звукопоглинального матеріалу. Чим більше звукової енергії поглинається, тим менше її відбивається назад.

Засоби звукопоглинання в залежності від конструкції поділяються на :

звукопоглинальне облицювання;

об’ємні (штучні) поглиначі звуку.

Звукопоглинальні пристрої, якими проводять акустичну обробку внутрішніх поверхонь приміщень, бувають пористими, пористоволокняними, мембранними, шаровими.

Поглинальні матеріали бувають у виді матів, рулонів, панелей, плит, акустичної штукатурки.

Для досягнення найбільшого ефекту від звукопоглинання рекомендується облицьовувати не менше 60% загальної площі огороджувальних поверхонь.

В приміщеннях біля джерел інтенсивного шуму підвищують штучні звукові поглиначі, які мають форму кулі, конуса, куба, призми тощо. Ефективність звукопоглинання змінюється в залежності від відстані між окремими поглиначами. При збільшенні відстані підвищується ефективність поглинання звукопоглинача, але знижується загальне звукопоглинання у приміщенні.

Максимальне зниження рівня шуму за допомогою звукопоглинальних засобів не перевищує 6 – 10 дБ.

Заглушення.

Застосовується для захисту від аеродинамічного шуму за допомогою глушників.

Призначення глушників – перешкоджати розповсюдженню шуму через трубопроводи, повітропроводи, канали, будь-які технологічні отвори тощо.

Глушники являються обов’язковою складовою частиною установок з двигунами внутрішнього згоряння, газотурбінними і пневматичними двигунами, вентиляторних і компресорних установок, аеродинамічних пристроїв тощо.

Медично – профілактичні заходи захисту від шуму.

Комплекс медичних профілактичних заходів відносно виробничого шуму передбачає:

попередні і періодичні медогляди;

використання раціональних режимів праці і відпочинку;

застосування засобів індивідуального захисту від шуму (протишумові вушні вкладиші, навушники, каски – шоломи, протишумові костюми);

курси профілактичного лікування (фізіопроцедури, вітаміно- та фітотерапія та ін.).