2.5. Вентиляція та опалення.

У комплексі заходів по забезпеченню безпечних умов праці вентиляція і опалення відіграють вагому роль, доповнюючи собою той позитивний ефект, який досягнутий плануванням виробничих приміщень, організацією технологічного процесу, розміщенням та конструктивними рішеннями технологічного устаткування.

На залізничному транспорті вентиляція та кондиціювання широко використовуються у депо, диспетчерських пунктах, приміщеннях операторів сортувальних гірок та чергових по станції, а також на рухомому складі, постах електричної централізації, в акумуляторних приміщеннях та ін.

Виробнича вентиляція.

Виробнича вентиляція – це система заходів і засобів, що призначені для організації повітрообміну в приміщенні.

В залежності від джерела, що приводить повітря в рух, вентиляція поділяється на природну, штучну і комбіновану.

П

а

риродна вентиляція виробничих будівель обумовлена поєднанням ефекту вітрового та теплового напору. Рух повітря виникає внаслідок різниці температур і щільностей зовнішнього і внутрішнього повітря, а також під дією тиску або розрядження, що створюється вітром.

Т

б

ехнічні рішення, за допомогою яких забезпечують організовану, тобто керовану природну вентиляцію, називають аерацією. Для аерації будівель необхідні отвори у стінах для того щоб могло надходити зовнішнє повітря, та пристрої (ліхтарі) в даху чи верхній частині стін для видалення відпрацьованого повітря. Змінюючи ступінь відкриття отворів (ліхтарів) регулюють об’єм надходження зовнішнього повітря у виробничі приміщення та вилучення з нього відпрацьованого повітря.

При неорганізованій природній вентиляції повітря надходить у приміщення та вилучається з нього через нещільності в зовнішніх конструкціях (інфільтрація), а також через вікна, кватирки та інші прорізі (отвори), які працюють на приплив або витяжку повітря (провітрювання).

Штучна вентиляція здійснює повітрообмін у приміщенні за допомогою вентиляторів.

Штучна механічна вентиляція може бути:

припливною – подача чистого повітря певних фізичних характеристик;

витяжною – вилучення з приміщення забрудненого повітря:

припливно-витяжною – одночасна подача чистого повітря та вилучення забрудненого повітря.

В залежності від зони повітрообміну вентиляція буває загальнообмінною, місцевою та комбінованою.

Загальнообмінна вентиляція – це організація повітрообміну всього приміщення.

Місцева витяжна вентиляція призначена для локалізації і вилучення шкідливостей безпосередньо в місцях їх утворення. Витяжні пристрої при цьому можуть бути закритого чи відкритого типу. В місцевих витяжках закритого типу джерела шкідливостей розташовані всередині укриття (витяжних шаф, кожухів, камер, кабін). Це дозволяє найбільш повно вловлювати шкідливості. В місцевих витяжках відкритого типу (витяжні зонти, панелі, бортові відсмоктувачі) приймальний отвір знаходиться на деякій відстані від джерела виділення шкідливостей.

Місцева припливна вентиляція дозволяє забезпечувати задані параметри повітряного середовища в певній частині приміщення, де людина знаходиться найбільш тривалий час (основний робочий майданчик). Різновидами цієї вентиляції являються повітряні душі, завіси, оази.

Змішана (комбінована) вентиляція (влітку – аерація або штучна витяжка з природним припливом, взимку – штучна припливна вентиляція і природна витяжка) передбачається у виробничих приміщеннях, де тепловиділення недостатні для нагріву припливного повітря, а також з великим тепловиділенням та наявністю інших шкідливостей (газів, парів, вологи тощо).

Обрана система вентиляції має забезпечувати задані параметри мікроклімату та чистоту повітря в робочій зоні. Необхідно, щоб вона не викликала вибухової і пожежної небезпеки та не сприяла

розповсюдженню продуктів горіння в інші приміщення, мала пристрої, що забезпечують електробезпеку.

Розрахунок елементів системи вентиляції не повинно ускладнювати монтаж, експлуатацію і ремонт технологічного устаткування, а також захаращувати робочі місця і проходи, знижувати освітленість.

Кондиціювання повітря.

Створення і автоматичне підтримання у замкнених приміщеннях заданих фізичних параметрів, а також чистоти і складу повітря, найбільш сприятливих для самопочуття людини, досягається кондиціюванням повітря.

Комплекс обладнання, повітроводів, арматури, засобів автоматичного регулювання і контрольно-вимірювальних приладів, що використовуються для забезпечення в приміщеннях заданих умов (концентрацій) повітряного середовища, називають системою кондиціювання повітря.

У жилих, громадських, службових і виробничих приміщеннях, де тривалий час знаходяться люди, застосовуються системи комфортного кондиціювання.

Системи технологічного кондиціювання застосовуються у приміщеннях для створення певного повітряного середовища, що забезпечує виконання певних технологічних процесів, збереження продуктів тощо.

Системи кондиціювання поділяються на центральні (обслуговують декілька приміщень) і місцеві (забезпечують мікроклімат в одному приміщенні).

При роботі системи кондиціювання в режимі охолодження повітря охолоджується і осушується в теплообмінних апаратах та подається вентилятором у приміщення через повітроводи і повітророзподільники. При роботі в режимі опалення повітря нагрівається і зволожується. Підтримують параметри повітря в приміщеннях прилади автоматики.

Для регулювання мікроклімату в приміщеннях використовують також побутові кондиціонери, які виконують такі функції: охолоджують і очищують повітря від пилу, автоматично підтримують його температуру, зменшують вологість повітря, змінюють рухомість і напрямок повітряного потоку, а також можуть працювати в режимі вентилятора, здійснюючи повітрообмін із зовнішнім середовищем.

Кондиціонери, які застосовуються для кабін локомотивів, автомобілів запобігають загазованості усередині, проникненню пилу до кабіни (салону), а також забезпечують комфортний мікроклімат.

Виробниче опалення.

Опалення разом з іншими конструктивними рішеннями покликано забезпечити нормальні температурні умови в робочих зонах виробничих приміщень.

Система опалення – це комплекс конструктивних елементів, які призначені для отримання, перенесення і передання необхідної кількості тепла в усі приміщення, що обігріваються.

Опаленню підлягають усі будівлі, споруди і приміщення будь-якого призначення з постійним або періодичним (більше 2 годин) перебуванням в них людей під час основних і ремонтно-відбудовних робіт, а також у приміщеннях, де підтримання позитивної температури необхідно за технологічними умовами.

Системи опалення поділяються на 2 групи: місцеві і центральні. До місцевих відносяться системи в яких тепло створюється і використовується в одному приміщенні, а до центрального – системи, які призначені для опалення кількох приміщень або будівель від одного теплового центру.

В залежності від теплоносія розрізняють парове, повітряне, водяне, електричне опалення та інші.

В системах парового опалення носієм тепла є високотемпературна пара, яка подається під тиском. Недоліками парового опалення являються висока температура нагрівальних приладів (до 100⁰С) і високі рівні шуму. Тому застосування його дозволяється у приміщеннях з короткочасним перебуванням в них людей. Відповідно до протипожежних вимог парове опалення дозволяється влаштовувати у виробничих приміщеннях, де технологічні процеси не супроводжуються виділенням органічного пилу, або коли виробничий пил неорганічного походження вибухонебезпечний і не займається.

В системах повітряного опалення як теплоносій використовується повітря, яке нагріто до температури, більш високої ніж температура приміщення. Основним конструктивним елементом повітряної системи опалення є калорифер – джерело тепла. Відповідно до санітарних норм максимальна температура повітря, що подається у приміщення, має бути 70⁰С – при подачі повітря на висоті більше 3,5м від підлоги і 45⁰С – при подачі повітря на висоті менше 3,5м на відстані більше 2м від працюючого. Для повітряного опалення характерні менші вартість і матеріалоємність по зрівнянню з паровим і водяним опаленням, швидкий нагрів приміщень, можливості поєднання з вентиляцією. Але воно пожеженебезпечно (може сприяти розповсюдженню пожежі по повітроводам). Повітряне опалення доцільно використовувати в приміщеннях великого об’єму (вокзали, великі цехи тощо)

Водяне опалення отримало найбільше розповсюдження як гігієнічне, безшумне, економічне і вигідне в експлуатації. Воно забезпечує можливість регулювання теплопостачання в залежності від температури зовнішнього повітря. Системи водяного опалення поділяються на низькотемпературні (температура гарячої води до105⁰С) і високотемпературні (до 150⁰С). в залежності від схеми живлення системи водяного опалення розділяються на вертикальні і горизонтальні, однотрубні і двотрубні з нижнім і верхнім розведенням.

Вибір способу або системи опалення має відповідати призначенню приміщення, забезпечувати нормальні і здорові умови праці, пожежну безпеку і збереження будівель і споруд. Будівлі, які погано опалюються піддаються вогкості, яка викликає постійне руйнування стін, стель, підлог, фундаменту і обладнання.

Системи опалення повинні забезпечувати:

рівномірний нагрів повітря і достатню температуру повітря у приміщенні (відповідно до санітарних норм) протягом всього опалювального періоду;

вибухо- і пожежебезпечність;

найменше забруднення повітря приміщень шкідливими виділеннями і неприємними запахами;

допустимий рівень шуму;

зручність в обслуговуванні і при ремонті.