3. Специфіка педагогічних конфліктів

Грунтовний аналіз специфіки конфліктів в освітніх процесах подає Б.І.Хасан, підкреслюючи, що „реалізація складної функції трансляції і відтворення культури й одночасно розвитку людини і цивілізації можлива лише за умови продуктивного розв’язання низки ключових суперечностей”(15, с.72). До них автор відносить протиріччя основних цільових установок освіти( передача новим поколінням досвіду попередніх і подолання стереотипів, забезпечуючи розвиток і прогрес, що продукує суперечності між поколіннями); протиріччя між нормативно побудованою системою освіти і включеної в неї особистості, яке ставить проблему: хто є суб’єкт освіти; протиріччя у системі оцінювання (предмет оцінки, відповідальність вчителя).

Автор представляє п’ятифакторну модель педагогічних конфліктів, що грунтується на трьох підсистемах: зовнішніх(міжособистісних) відносинах і взаємодіях(вертикальних і горизонтальних); внутрішніх (внутрішньоособистісних) самовідносин і взаємодій (вертикальних і горизонтальних); зовнішніх предметних перетворюючих дій. Провідним фактором п’яти типів конфліктних ситуацій слугує предмет конфлікту (15, с.73-75).

У чому специфіка педагогічного конфлікту системи „вчитель-учень”??

Перше. Соціальна нерівність суб’єктів конфлікту. У педагогічному конфлікті стикаються представники різних соціальних груп, які мають різний статус, як кажуть, „різні вагові категорії”. Суперечливість їхньої взаємодії часто детермінована різницею життєвого досвіду, культури, виконанням різних соціальних ролей. Педагог має розвинену здатність до осмислення ситуації, має досвід поведінки в таких обставинах. У дитини невеликий життєвий досвід, її поведінка імпульсивна, воля слабка, здатність до аналітичної діяльності розвинута слабо. Саме тому педагог повинен взяти на себе відповідальність за хід конфлікту. Йому треба довести його до логічного завершення, щоб допомогти дитині піднятися на новий рівень розвитку.

Друге. Складність процесу розвитку вихованця як одного із суб’єктів конфлікту. Дитина інтенсивно росте, процес становлення проходить у постійній боротьбі між прагненням до дорослості, самостійності й інфантильністю, між бажанням самоствердитися і неадекватними засобами його реалізації. Ш.О.Амонашвілі підкреслює, що вчитель повинен допомогти дитині отримати перемогу над собою, подолати суперечності, які супроводжує процес зростання.

Третє. Необхідність спільного інтересу в педагогічному конфлікті. Принципова відмінність цього конфлікту полягає в тому, що в ньому, „інтереси педагога як суб’єкта конфлікту обертаються на інтереси дитини. Створюється парадоксальна ситуація – розгортається конфлікт, суб’єкти якого мають спільний інтерес. За рахунок чого це відбувається? Дитина , в наслідок слабкого розвитку своєї самосвідомості, живе й діє, виходячи із ситуативного інтересу, інтересу типу „хочу тут і зараз”. Коли педагог говорить їй про майбутнє, вона не хоче , а інколи й не може ще побачити це „далеке” майбутнє. Їй потрібно тут і зараз реалізувати свої інтереси. ...Педагог, займаючи професійну позицію, реалізує інтерес, який пов’язаний із розвитком дитини , його майбутнім становленням. Позначимо цей інтерес як інтерес розвитку"(9, с.40-41). Ситуативний інтерес дитини (хочу гратися на уроці, розмовляти з сусідом по парті) часто протистоїть соціокультурній нормі ( треба думати, слухати, не заважати, вчитися), бо вона не завжди усвідомлює, що дотримання цієї норми і є її інтерес. Тобто ми бачимо: відбувається зіткнення інтересів в полі дитини, а не між інтересами дитини й вчителя. Тоді педагогічний конфлікт можна представити схематично: