Лекційні матеріали

Тема: Основи соціальної гігієни та організація дермато-венерологічної

Допомоги населенню

План

1. Основи соціальної гігієни

2. Структура дермато-венерологічної служби України.

3. Диспансерно-профілактич­ний метод роботи служби.

4. Особливості деонтології в дермато-венерології.

5. Нормативні документи з дермато-венерології.

Основи соціальної гігієни

Гігієна походить від грецького слова hygieinos, що означає здоровий. Вона вивчає вплив умов життя та праці на здоров'я людини і розробляє заходи із профілактики захворювань, забезпечення оптимальних умов існування, збереження здоров'я і збільшення тривалості життя людини. Гігієна тісно пов'язана із санітарією, що на латині (sanitas) також означає здоров'я. Цей термін широко вживався у першій половині ХХ сторіччя для позначення галузі охорони здоров'я, яка займалася розробленням і проведенням практичних санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів. У сучасному уявленні науковим розробленням цих проблем займається гігієна, а санітарно-епідеміологічна служба забезпечує організацію та проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів. Основними завданнями сучасної гігієни є розроблення засад запобіжного та поточного санітарного нагляду, санітарного законодавства, обґрунтування гігієнічних заходів щодо охорони та оздоровлення навколишнього середовища, умов праці і відпочинку, охорони здоров'я дітей та підлітків, участь в розробленні основ раціонального харчування, а також санітарна експертиза харчових продуктів і предметів домашнього використання. Основою гігієни є гігієнічні нормативи - гранично допустимі концентрації (ГДК) та рівні (ГДР), орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) для атмосфери населених місць і промислових підприємств, продуктів харчування, одягу і взуття з метою створення найбільш сприятливих умов для збереження здоров'я і запобігання захворюванням, забезпечення високої працездатності та підвищення тривалості життя.

Гігієна як розділ медицини, що вивчає зв'язок і взаємодію організму з довкіллям, тісно співвідноситься з усіма дисциплінами, які забезпечують формування гігієнічного світогляду лікаря: біологією, фізіологією, мікробіологією, клінічними дисциплінами тощо. Це дає можливість широкого використання методів і даних сучасних наук в гігієнічних дослідженнях з метою вивчення чинників довкілля при запобіжному і поточному санітарному нагляді і розробленні комплексу профілактичних заходів. Комплексна гігієнічна характеристика факторів довкілля і даних про їх вплив на здоров'я людини сприяє більш обґрунтованій діагностиці захворювань, правильному патогенетичному лікуванню. Таким чином, є всі підстави стверджувати, що гігієна - це наука, яка вивчає вплив на здоров'я людини факторів довкілля та соціальних умов. На базі вивчення чинників довкілля розробляються нормативи і практичні заходи, які мають на меті створення сприятливих умов для життя і праці людини, тобто зниження захворюваності і смертності, збільшення працездатності та інше. На здоров'я людини впливають різноманітні природні чинники, які можна класифікувати на хімічні (речовинні), фізичні (енергетичні), біологічні (бактерії, віруси), психогенні (інформативні), космічні (астральні). До них належать повітря, вода, грунт, кліматичні чинники, а також соціальні умови (праці, харчування, житлові та інші). Вплив природних і соціальних чинників взаємопов'язаний, оскільки урбанізація впливає на природний склад питної води, повітря, грунту, а природні чинники обумовлюють характер харчування населення. Здоров'я людини суттєво визначає спосіб життя, до якого входять правильний режим праці і відпочинку, раціональне харчування, підтримка на належному рівні фізичної активності, загартування, дотримання правил особистої гігієни тощо.

Структура та організація роботи дермато-венерологічної служби

Дермато-венерологічна служба в нашій країні є од­нією з найбільш організованих і керованих. При МОЗ України є посада головного дермато-венеролога України, який організовує і контролює роботу обласних диспансерів, проводить ана­ліз захворюваності у країні, готує відповідні рекомендації для МОЗ. Головним за­кладом, що здійснює організаційно-методичне керівни­цтво всіма видами діяльності дермато-венерологічної служби, є Український державний науково-дослідний інститут дерматології та венерології МОЗ України (м. Харків), який є державним науковим центром стосовно хвороб шкіри та хвороб, що передаються статевим шляхом, проводить науково-дослідну роботу та координує наукові дослідження у цій галузі в масштабах держави, також є методичним центром. Основними спеціалізованими лікувально-профілактични­ми закладами практичної охорони здоров'я, які здійсню­ють усі необхідні організаційні, лікувальні й профілак­тичні заходи на місцях, е шкірно-венерологічні диспансе­ри. Відповідно до адміністративно-територіального по­ділу існують обласні, міські й районні шкірно-венероло­гічні диспансери, які здійснюють лікування амбулаторних та стаціонарних хворих, диспансеризацію, облік, аналіз захворюваності, профілактичні огляди декретованих контингентів, розробляють плани роботи та профілактичних заходів, проводять санітарно-просвітню роботу, роботу з підвищення кваліфікації (курси, стажування, засідання дерматологічних товариств тощо). 4. У районних центрах, де немає диспансерів, організовані спеціалізо­вані кабінети, в яких дерматологи проводять щоденний прийом хворих. Вони звітують перед райдерматологами про свою роботу.

Головним напрямком діяльності дермато-венерологічної служби е диспансерно-профілактич­ний з чітко визначеними функціями. Диспансерний метод передбачає:

1. суворий облік усіх хворих на заразні хвороби шкі­ри та венеричні, а також хворих на деякі тяжкі дермато­зи (пухирчатка, туберкульоз, еритематоз тощо);

2. перманентний диспансерний нагляд за всіма взя­тими на облік хворими;

1. активне виявлення хворих на венеричні та зараз­ні захворювання шкіри.

Диспансерний облік хворих і нагляд за ними здійс­нюється відразу після встановлення діагнозу. На кож­ного хворого на венеричне захворювання заповнюється спеціальна «Медична карта хворого на венеричне захво­рювання» (ф. 65 а). Відповідна документація існує та­кож на хворих з окремими грибковими (трихофітія, мік­роспорія) та іншими заразними хворобами шкіри. Після встановлення діагнозу, підтвердженого лабораторни­ми дослідженнями, лікар зобов'язаний скласти спе­ціальне «нагальне повідомлення» і відправити його до СЕС.

Хворих на заразні форми сифілісу та хронічну гоно­рею госпіталізують у венерологічні відділення диспансе­рів, хворих па заразні захворювання шкіри, зокрема грибкові,— у мікологічні відділення. Підлягають обо­в'язковій госпіталізації також хворі на гостру гонорею за соціаль­но-епідеміологічними ознаками (відсутність постійного місця про­живання, аморальна поведінка тощо).

З метою активного виявлення хворих на венеричні хвороби про­водиться робота насамперед щодо з'ясування й санації джерел зараження, а також щодо обстеження контактних осіб, які перебу­вали в статевому або тісному побутовому контакті з хворим.

Одержані від хворого відомості про джерело зараження та контактних осіб лікар вносить у медичну карту. Виклик зазначе­них осіб для обстеження може бути переданий через хворого або патронажну службу. В останньому випадку патронажна сестра диспансеру відвідує ту чи іншу особу вдома (іноді на роботі, з обов'язковим дотриманням етичних і юридичних норм) і вручає їй повідомлення про необхідність відвідати диспансер для обсте­ження.

Корінець повідомлення з підписом зазначеної особи залишає­ться в патронажній службі. В окремих випадках виклик здійснює­ться листівкою або по телефону.

У разі неявки викликаної особи в диспансер звертаються до органів міліції для її розшуку й доставки. Якщо передбачуване джерело зараження або контактні особи мешкають в іншому райо­ні або населеному пункті, на адресу шкірно-венерологічного за­кладу за місцем проживання цих осіб направляють «Диспансерні Доручення» з метою залучення їх до обстеження. Про наслідки ви­клику й обстеження необхідно обов'язково повідомити диспансер, що надіслав «Диспансерне доручення».

Важливим розділом роботи дермато-венерологічної організації щодо активного виявлення хворих на венеричні хвороби є прове­дення обов'язкових профілактичних медичних оглядів певних кон­тингентів населення відповідно до інструкції МОЗ України.

Цю роботу здійснює диспансер спільно з відповідною санітар­но-епідеміологічною станцією (СЕС) і під її контролем. СЕС несе відповідальність за належну організацію медичних обстежень, повноту обліку контингентів, що підлягають огляду, періодичність оглядів, диспансери — за якість обстеження.

У цілому профілактика венеричних хвороб складається із за­гальносуспільної й особистої профілактики (детально про ці за­ходи див. розділ «Державно-громадська та особиста профілакти­ка венеричних хвороб»).

З метою посилення боротьби з венеричними захворюваннями, відповідно до чинного законодавства, передбачається кримінальна відповідальність громадян, які своїми діями сприяють розповсю­дженню венеричних хвороб. Це сприяння може виражатися не тільки у свідомому зараженні венеричними захворюваннями іншої особи, але і в ухиленні від лікування, у загрозі зараження інших осіб через статеві стосунки або іншими діями. Проте кримі­нальна справа проти хворого, який здійснив злочин, може бути порушена лише за умови, що відразу ж після встановлення діагнозу венеричної хвороби (сифіліс, гонорея, СНІД) він підписав «Попередження хворому на венеричне захворювання» (форма № 65 б).

Шкірно-венерологічними диспансерами сумісно з іншими закла­дами охорони здоров'я та окремими відомствами (органи народ­ної освіти, професійно-технічної освіти тощо) проводиться значна робота щодо противенеричної пропаганди й духовно-естетичного виховання населення, особливо молоді.