9

Тема 4. Лексичні засоби стилістики

1. Стилістична диференціація української лексики.

2. Стилістичне використання багатозначності.

3. Стилістичні можливості омонімії.

4. Паронімія як стилістичний засіб і вада тексту.

5. Використання синонімії у різних стилях мови.

6. Стилістичне використання антонімів.

7. Лексика іншомовного походження у стилістичному плані.

8. Номінативні та стилістичні функції неологізмів.

9. Застаріла лексика зі стилістичного погляду

10. Терміни у різних стилях мови.

11. Мовні й стилістичні функції професіоналізмів, жаргонізмів, арготизмів.

12. Стилістичний аспект розмовної, діалектної та просторічної лексики.

Література

1. Волкотруб Г. Практична стилістика української мови: Навч. посібник / Г. Волкотруб. – Т.: Підручники і посібники,2009. – С. 46-64, 69-88.

2. Капелюшний А. Практична стилістика української мови: Навч. посібник / А. Капелюшний. – Л.: ПАІС, 2007. – С. 26-143.

3. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови: Підручник / О. Пономарів. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С. 35-107.

1. Стилістична диференціація української лексики

Лексика – це сукупність слів певної мови, її словниковий склад. Склад лексики сучасної української мови є стилістично неоднорідним. Залежно від сфери спілкування, мети висловлювання, мовного статусу співрозмовника ми обираємо лексичні елементи , найбільш придатні для конкретної ситуації. Стилістична диференціація мовних засобів найбільше виявляється на рівні лексики.

Залежно від сфери використання прийнято виділяти дві групи слів:

1. лексика стилістично нейтральна (або міжстильова) і

2. лексика стилістично забарвлена (стилістично маркована).

У межах останньої виділяють: книжну (наукову (науково-термінологічну), що включає загальнонаукову та галузеву термінологію – аналіз, дихлоретан, аналогія;

офіційно-ділову – заява, довідка, кошторис, зарплата;

професійно-виробничу – оранка, домна, руда, боронування;

газетно-публіцистичну, до якої входить суспільно-політична лексика – демократія, толерантність, свобода слова, а також слова з піднесеним, урочистим звучанням – безсмертя, натхнення, вагомий);

та розмовну (просторічну) – твердолобий, поплета, дохтор.

Стилістична диференціація української лексики

Стилістично нейтральна (міжстильова) лексика вживається в усіх стилях незалежно від ситуації спілкування. До цієї групи лексики належать назви явищ природи: грім, вітер, дощ, веселка; назви рослин і тварин: заєць, віл, ведмідь, материнка, просо, пшениця; назви органів людського тіла: голова, руки, ноги, очі; назви будівель та їх частин: церква, хата, вікно, двері, стеля, підлога; назви дій і станів, місця, часу, простору: ходити, бачити, тут, там, поруч, вчора, сьогодні. До між стильової лексики належать слова будь-якої частини мови, крім вигуків. Вони можуть називати як конкретні предмети чи абстрактні явища, так і їхні ознаки: луг, ріка, поле, простір, краса, увага, вимогливість, надійний, впевнений, червоний, спокійний.

Нейтральні зі стилістичного погляду слова становлять основу словникового запасу української мови. Вони переважають у тексті будь-якого стилю.

Стилістично забарвлена (стилістично маркована) лексика вживається в межах одного чи кількох (але не усіх) стилів: знайти (стиліст. нейтральне) – надибати (розмовне). Така лексика є одним із стилетвірних елементів.

До книжної лексики входять слова, що використовуються в основному у писемних різновидах літературної мови. Книжні слова мають відтінок офіційності, урочистості. Більшість із них - іншомовні або мають запозичені корені: абстракція, еквівалент, нонсенс, прерогатива, преамбула, профанувати, конфіденційний, інтерпретувати. До книжних слів відносять також деякі старослов’янізми: благочестя, предтеча, благоговіння, благовісник.

За функціональною ознакою книжна лексика поділяється на наукову, офіційно-ділову, професійно-виробничу, газетно-публіцистичну.

У лексичній системі наукового стилю виділяють терміни – слова або їх сполучення, які вживаються для точного називання певного поняття з якої-небудь галузі знань. Вони мають забезпечувати точність у передаванні різних спеціальних понять, а тому будь-яка образність або двозначність не допускається. Терміни бувають загальнонаукові (є спільними для усіх галузей знань: аналіз, синтез, узагальнення) і галузеві (функціонують лише в одній галузі знань: фонема, афікс, морфема (мовознавство), артеріальний тиск, черепно-мозкова травма, атеросклероз аорти (медицина), сила струму, амперметр, тактова частота, коефіцієнт корисної дії (фізика), такт, затакт, тональність, октава, поліфонія (музика).

Офіційно-ділова лексика вживається у ділових паперах. Її основними групами є:

• назви ділових паперів – заява, постанова, наказ;

• номенклатурні назви (назви установ, службових осіб тощо) – Книжкова палата, Національний банк України, генеральний прокурор, директор, секретар-референт;

• абревіатури для позначення номенклатурних назв – МВС (Міністерство внутрішніх справ), ВАТ (відкрите акціонерне товариство), ДОК (деревообробний комбінат);

• спеціальна ділова термінологія та фразеологія – реквізит, адресат, адресант, довести до відома, оголосити подяку, реєстраційний номер.

• професійно-виробнича термінологічна лексика – терміни, що вживаються представниками певних професій: електрозварювання, контакт, катод, анод. (Зверніть увагу! Представники різних професій часто використовують професіоналізми – усні (просторічні) відповідники термінів. Вони стоять поза літературним мовленням і до офіційно-ділової лексики не входять).

До газетно-публіцистичної лексики належать суспільно-політичні слова і вирази: передвиборча кампанія, реформування, суспільні зміни; загальновживані терміни з різних галузей знань: грошова емісія, соціальна програма, девальвація, ринок; слова з урочистим, піднесеним звучанням: свобода слова, рівність, вагомий, натхнення.

Розмовна лексика – це слова та вирази, що мають знижене (порівняно з нейтральною лексикою) стилістичне забарвлення і використовуються в усному мовленні – невимушеній бесіді, побутовій розмові тощо: п’ятихвилинка, пузатий, роботяга, добряга, маршрутка. Розмовні слова надають мовленню неофіційного звучання, отже вони не можуть використовуватися в офіційно-діловому й науковому стилях, але в публіцистичному та художньому стилях їх уживання можливе.

Багато розмовних слів не лише називають предмет, явище тощо, але й дають йому експресивно-емоційну оцінку – позитивну чи негативну: дитинка, ніженьки, писака, ледацюга.

Незважаючи на стилістичну зниженість, частину розмовної лексики можна вважати літературною. Поза межами літературної мови перебуває просторічна лексика – слово, граматична форма або зворот мовлення, який уживають у літературній мові з метою зниженої, грубуватої характеристики предмета мовлення, а також проста, невимушена мова, яка містить такі слова, форми й звороти: Плював я на опера з ментівки, хай заткнеться. До просторічної лексики відносять також неправильні, «перекручені» форми слів: нервологія (неврологія), радийо (радіо), кота-кола (кока-кола), бус (буш) (мікроавтобус). Просторіччя функціонує в мовленні малоосвічених людей або людей, що здобули освіту, але недостатньо оволоділи літературною мовою. Просторіччя як знижений емоційно забарвлений спосіб зображення дійсності входить до складу літературної мови, проникає і в мовлення освічених людей.

Поза літературним мовленням перебувають також професіоналізми – слова та вирази, які вживаються представниками різних професій на позначення спеціальних дій та понять. Часто вони є усними замінниками термінів: кардан (карданний вал), пара (заняття у внз), методичка (методичні рекомендації); жаргонізми – слова та вирази, що функціонують у мовленні людей, об’єднаних за віком (підлітки, школярі, студенти), родом занять (мисливці, рибалки), спільними інтересами (рокери, байкери, готи): крутий, байк, велик, тачка, читалка, струйовий; арготизми – слова та вирази, вживані у мовленні людей, які свідомо прагнуть приховати зміст висловлювання. Серед арготизмів багато слів, створених штучно (малява, баланда) або вжитих у нетиповому значенні (перо – ніж, капуста - гроші).