9. Сучасна та історична лінгвістика

Сучасна, або синхронна, стилістика досліджує стилістичну систему національної мови з погляду сучасних потреб мовного спілкування і відповідності стилістичних явищ та засобів нині чинним літературним і стилістичним нормам. Дослідженням стилістичної системи в діахронному аспекті, тобто в її історичному розвитку, займається історична стилістика. Вона вивчає формування і розвиток стилів упродовж усіх етапів розвитку національної мови, динаміку розвитку виражальних одиниць, часову і якісну зміну конотації, хронологічно марковані стилістичні засоби. Історична стилістика досліджує як історію сучасних стилістичних засобів національної мови, причини їх появи, основні етапи розвитку, так і стилістичні засоби минулих історичних епох у розвитку конкретної мови або споріднених мов. Стилістичні засоби мови в певні історичні періоди її розвитку мали свої норми вживання, основою яких були норми літературної і загальнонародної мови того періоду. На кожному етапі історичного розвитку стилістичні норми визначаються суспільною мовною практикою, естетикою мови, частково й мовними тенденціями окремих соціальних верств. Частина стилістичних елементів залишається стилістично виразною тільки у своїй епосі (сучасному мовцеві вони можуть бути й незрозумілі). Інша частина стилістичних засобів відходить у пасивний запас мови і лише вряди-годи використовується з певною стилістичною настановою. Проте й ці стилістичні засоби переходять у наступну епоху розвитку мови та можуть успішно в ній виконувати свої стилістичні функції.

10. Літературна мова та її визначальні ознаки

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянських говорів, увібравши в себе і певну кількість мовних явищ,а інших діалектів української мови.

Літературна мова обслуговує неоднакові комунікативні потреби мовців, тому не може використовуватись однаково за різних обставин. Деякі дослідники мовної стилістики (Б. Головін, М. Кожина, М.Пилинський та ін.) навіть вважають, що кожному із стилів начебто відповідає окремий тип мислення. Такий погляд небезпідставний, але все ж таки умовний, загалом теоретичний, бо чітких лексичних і граматичних меж між мовними стилями немає (об’єктивно такі межі й неможливі).

Українська мова в її літературній формі належить до найрозвиненіших мов світу. У ній існує безліч слів і лексичних сполучень слів (Балтійське море, асиміляція звуків, неозначена форма дієслова та ін.). Усіх слів і їх сполучень у нашій мові не злічити, бо вона є творінням усього народу і постійно змінюється. Найбільше змін у лексиці мови: з’являються нові слова, змінюється значення наявних слів, а деякі з них використовуються все менше і поступово виходять з ужитку.

Ніхто не в змозі засвоїти сучасну українську літературну мову в її повному обсязі. Це стає особливо зрозумілим, якщо зважити хоча б на такі реалії:

— слів у сучасній українській літературній мові більше мільйона, і переважна частина їх має не одне лексичне значення, а два, кілька чи й багато (полісемічні слова);

— більшість слів — змінні, вони існують не в одній граматичній формі, а в кількох: стаття, статті, статтю, статтею, (в ) статті; статті, статей, статтям, статтями та ін.

Використана література:

1. Дудик П.С. Стилістика української мови. – К.: Академія, 2005.

2. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. - 3-є вид. - К., 1987.

3. Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови. – К.: Вища шк., 2003.

4. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. - К., 1993.

5. Сучасна українська літературна мова: Стилістика. - К., 1973.