4. Стилістика писемної і усної мови

Стилістика мови вивчає, описує і кваліфікує наявні в структурі національної мови стилістичні засоби (морфеми, слова, словоформи, словосполучення, конструкції), тобто ті мовні одиниці і їх варіанти, які створюють можливість відбору потрібних для певного типу спілкування виражальних елементів. Завдання стилістики мови — встановити системи стилістичних протиставлень на кожному рівні мовної структури і кваліфікувати мовний матеріал відповідно до його стилістичних ознак (значень, забарвлень), тобто сформувати стилістичні парадигми. Стилістика мови вивчає, крім стилістичних засобів, становлення та історичний розвиток стилів і підстилів літературної мови, її різновидів і виражальних аспектів, специфіку колоритів. Літературна мова відома у двох різновидах: писемному та усному. Відповідно виділяють стилістику писемної мови і стилістику усної мови. Вчення про функціональні стилі літературної мови стосується обох її різновидів: писемного та усного. Поняття писемного та усного різновидів літературної мови не тотожні поняттям книжної і розмовної мови, які характеризують мову з погляду оцінно-емоційного забарвлення, методики виголошення, всього того, що створює колорит. Писемна мова має більше книжного забарвлення, але користується і розмовними прийомами (у діалогах, репризах, гуморесках). Усна мова може мати розмовне чи книжне забарвлення, але переважає в ній розмовне [3; 21].

5. Монологічне і діалогічне мовлення як об’єкт стилістики

Стилістика мовлення вивчає використання стилістичних засобів, наявних у системі мови, в суспільній чи індивідуальній мовній практиці. В стилістиці мовлення досліджується функціонування стилів мови у різних видах діалогічного і монологічного мовлення, виявляється творча природа мови і мовця. У завдання стилістики мовлення входить і вивчення найтонших семантико-естетичних та емоційно-експресивних відмінностей між різними жанрами і суспільно зумовленими видами усного і писемного мовлення. Стилістика мовлення конкретизує, розширює стилістичну здатність мовних одиниць, породжує нові, додаткові конотації, що зумовлюються суміжністю однотипних чи контрастних мовних одиниць, і тільки постійно відтворюючись у мовленні, здобувають право перейти у стилістику мови.

7. Стилістика художньої літератури

Стилістика художньої літератури виділяється в окрему галузь стилістики тому, що художній стиль ширше, ніж інші функціональні стилі, охоплює і засоби мови (системи) і засоби мовлення (функціонування). Художній стиль має свою специфіку. До художнього стилю можуть вводитися компоненти інших стилів — наукового, публіцистичного, офіційно-ділового, усно-розмовного. Він поєднує як загальномовне, так і творчо індивідуальне насамперед тому, що він антропоморфічний — «олюднений». У художньому стилі все подається від людини, через її бачення і все спрямоване на сприймання людиною. Стилістика художньої літератури вивчає на тлі стилістики мови і стилістики мовлення всі елементи стилю художнього твору, стилю письменника, стилю певного літературного напряму. Історія стилів художньої літератури перебуває в постійному зв'язку з історією і розвитком літературної мови, знаходить відображення в історично змінних стилістичних варіантах. Стилістика художньої літератури аналізує ці зв'язки, знаходить вияви їх у конкретному літературному творі. Вона представляє широкому читачеві найкращі надбання національної мови, подає неперевершені зразки художнього використання мовних скарбів.