1.2. Державна політика у сфері інформаційної безпеки
1.2.1. Поняття і зміст інформаційної безпеки України.
У статті 17 Конституції України забезпечення інформаційної безпеки визначено однією з найважливіших функцій держави. Державна політика у сфері забезпечення інформаційної безпеки спрямована на створення та захист національних інформаційних ресурсів, розробку та впровадження сучасних безпечних інформаційних технологій, побудову захищеної національної інформаційної інфраструктури, формування і розвиток інформаційних стосунків тощо. Така політика має реалізовуватись шляхом створення і забезпечення ефективного функціонування цілісної системи інформаційної безпеки.
Рис. 1.1. Складові частини національної безпеки України (слайд 6)
Інформаційна безпека - це комплекс заходів, засобів захисту з боку державних органів і її установ, а також організацій – суб’єктів підприємницької діяльності, установ невиробничої сфери, що забезпечують збереження і конфіденційність інформації у поєднанні з доступністю до неї користувачів.
Об'єкт інформаційної безпеки. Соціальними об'єктами інформаційної безпеки є:
- особа - її права та свободи в інформаційній сфері; суспільство – його духовні цінності, засади солідарної діяльності;
- держава-її конституційний лад, суверенітет, ефективне функціонування.
Технічними об'єктами інформаційної безпеки є:
- інформаційні ресурси;
- інформаційна інфраструктура;
- інформаційні технології.
1.2.2. Загрози національним інтересам в інформаційній сфері.
Загроза інформаційній безпеці - явище, дія негативних чинників або процес, через які: соціальні об'єкти інформаційної безпеки частково або повністю втрачають можливість реалізувати свої інтереси в інформаційній сфері; порушується нормальне функціонування, здійснюється руйнація або стримується розвиток технічних об'єктів інформаційної безпеки.
Законом України “Про основи національної безпеки України “ визначені наступні загрози в інформаційній сфері:
- прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;
- поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;
Таблиця 1.1
Джерела загроз інформаційній безпеці (слайд 7)
Зовнішні |
Внутрішні |
|
зниження ефективності системи освіти і виховання; |
- комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;
- розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;
- намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.
Крім того, залишаються актуальними і такі загрози, як:
- невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;
- повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну;
- інформаційна експансія з боку інших держав.
Джерела загроз інформаційній безпеці держави поділяються на зовнішні та внутрішні (таблиця 1.1).
Аналіз джерел загроз показує, що всі вони базуються на цілком об'єктивних і реальних фактах і реалізація загроз може завдати цілком конкретних реальних збитків державі та окремій особистості. Наприклад у загальнодержавній сфері це може бути втрата Україною пріоритету при вирішенні ряду міжнародних проблем, зниження темпу формування рівноправних і взаємовигідних відносин з іноземними державами, поглиблення економічної кризи, зниження військового і науково-технічного потенціалу, внутрішньополітична дестабілізація тощо.
1.2.3. Напрями державної політики України в інформаційній сфері.
Державна політика у сфері забезпечення інформаційної безпеки спрямована на створення та захист національних інформаційних ресурсів, розробку та впровадження сучасних безпечних інформаційних технологій побудову захищеної національної інформаційної інфраструктури, формування і розвиток інформаційних стосунків тощо. Така політика має реалізовуватись шляхом створення і забезпечення цілісної системи інформаційної безпеки.
Основними напрямами державної політики України в інформаційній сфері є (слайд 8):
- забезпечення інформаційного суверенітету України;
- вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері,
- наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;
- активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України;
- забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції;
- вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.
Реалізація державної політики в цій сфері покладена на систему забезпечення інформаційної безпеки. Структура системи показана на рис. 1.2. Коротко розглянемо задачі, що вирішують суб'єкти системи забезпечення інформаційної безпеки України.
Президент України, як голова держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює загальне керівництво в сферах національної безпеки та оборони України, а також у сфері інформаційної безпеки. Створює, реорганізує та ліквідує органи виконавчої влади, визначає їх функції та основні завдання. Видає укази і розпорядження, що стосуються функціонування та розвитку інформаційної сфери тощо. Інформування про діяльність глави держави здійснюють