Розацеа, демодекоз

Розацеа, демодикоз і дерматит періоральнии (розацеаподібний) посідають провідне місце за поши­реністю серед хронічних дерматозів людини. Зокрема на розацеа припадає 5% дермато­логічних діагнозів.

Етіологія і патогенез розацеа, демодикозу і дер­матиту періорального є до кінця не з'ясованими. Ці види дерматозу подібні за чинниками, що зумов­люють розвиток захворювання, локалізацією за­пального процесу (шкіра обличчя), елементами ви­сипки і характером клінічного перебігу, а також за терапевтичним підходом до їх лікування. У з'вязку з цим деякі дослідники пропонують виділити ро­зацеа, демодикоз і дерматит періоральнии в окрему групу акнеподібних дерматозів.

Нез'ясованість етіопатогенезу та недостатня ефективність методів терапії розацеа, демодикозу і дерматиту періорального зумовлюють їх хроніч­ний, рецидивуючий перебіг, що є істотним психотравмуючим фактором для хворих, який призво­дить до розвитку психоастенічних станів і невро­зів, тому лікування цих видів дерматозу є важливою косметичною, медичною та медико-соціальною проблемою.

Нині з'ясовано низку ендо- та екзогенних чинни­ків розвитку розацеа. До ендогенних чинників на­лежать: патологія шлунково-кишкового тракту та печінки . хронічна інфекція в організмі, зокрема Неlісоbасtеr руlоri - , судинні реакції і судинні захворювання ; вплив вазоактивних пептидів, психовегетативні порушення; порушення імунної системи; деякі ен­докринні порушення, зокрема оваріальні дисфун­кції, зміни у метаболізмі статевих гормонів, порушення екскреції та зміни біохімічного складу секрету сальних залоз . До екзогенних — аліментарні та вплив сонячного опромінення . Активно обговорюється питання щодо ролі кліщів Demodex Folliculorum, D. brevis у розвитку розацеа. При цьому деякі дослідники вважа­ють присутність цих паразитів у сально-волосяних фолікулах шкіри обличчя основною причиною роз­витку розацеа.

Нині демодикоз розглядається як факторіальне захворювання, в розвитку якого, крім інвазії і сен­сибілізації кліщами-демодицидами, важливу роль відіграє низка інших ендо- та екзогенних чинників, зокрема порушення імунної системи організму, су­динні реакції, ендокринні порушення, наявність хронічної інфекції в організмі, захворювання шлунково-кишкового тракту, а також тривалий вплив сонячного опромінення та аліментарні чин­ники старіння шкіри.

Старіння шкіри

Старіння є дуже складним процесом, який має місце в кожній клітині організму. Старіння шкі­ри — це лише наслідок цього процесу.

Дослідники вже тривалий час намагаються з'ясу­вати причини старіння. Сьогодні загальновизнани­ми теоріями старіння вважаються вільнорадикальна теорія Хармана і теорія глікації Мейларда.

Вільнорадикальна теорія пояснює процеси ста­ріння надлишковим утворенням вільних радикалів і їхнім впливам на процеси метаболізму клітин. Вільними радикалами називаються молекули, що мають вільну валентність, тому вони активно всту­пають у хімічну реакцію. Існує багато причин утво­рення вільних радикалів. Боротьбі з ними допома­гає система антирадикального захисту, однак її дія, на жаль, обмежена. Тому з віком в органах і ткани­нах людини нагромаджуються продукти окисного ушкодження ліпідів, білків, нуклеїнових кислот. Зокрема, втрата еластичності шкіри зумовлена ві­ковими деструктивними змінами в двох головних білках сполучної тканини — колагені та еластині, тому застосування вітаміну Е, -каротину, мелатоніну і деяких інших низькомолекулярних антиок­сидантів допомагає запобігти передчасному старін­ню шкіри людини. Якби проблема вирішувалася так просто, досить було б приймати речовини - антиоксиданти, які впливають на вільні радикали, і процес старіння було б зупинено, але, на жаль, усе значно складніше.

Інший важливий механізм процесу старіння — неферментативна реакція між моносахаридами та аміногрупою білків — має назву «глікація» . Її суть полягає в тому, що білки здатні зв'язуватися з цукровими речовинами, а швидкість перебігу цієї реакції залежить від концентрації цукровими речовинами в організ­мі, зокрема в шкірі, і часу. Вільні радикали вплива­ють на білки клітин, роблячи їх менш захищеними від впливу цукровими речовинами. Сьогодні вже доведено участь цукровими речовинами у порушенні роботи натрій-калієвого насоса клітин, розвитку таких хвороб, як атеросклероз, глаукома.

Існує кілька механізмів, що запускають старіння. Перше місце серед них посідають порушення функції внутрішніх органів – нервової і ендокринної систем, травного каналу, обміну речовин. Так, старіння шкіри прискорюється у разі дефіциту жіночих статевих гормонів (естрогенів). За умови надлишку естрогенів можливі посилення пігментації шкіри, поява темних плям. Чоловічі статеві гормони (андрогени) спричиняють атрофію гормонозалежних волосяних фолікулів на голові, що призводить до облисіння, а також стимулює секрецію шкірного сала, що відіграє важливу роль у патогенезі жирної себореї та акне.

Одними з головних причин, що прискорюють старіння шкіри, є руйнівний вплив прямого сонячного випромінювання і несприятливих метерологічних факторів, а також неправильний догляд за шкірою або взагалі його відсутність. Відомо, що деякі з розповсюджених лікарських препаратів підсилюють негативний вплив сонячних променів, збільшуючи чутливість шкіри. До них належать антибіотики тетрациклінового ряду, нестероїдні протизапальні засоби, сечогінні і деякі снодійні препарати.

За даними деяких досліджень, ймовірність ранньої появи зморщок у жінок, які палять, утричі вище, ніж у тих, котрі не палять. У курців утворюються передчасні зморшки навколо очей і рота, зумовлені звуженням дрібних кровоносних судин обличчя й активацію вільнорадикального окислення. На нейтралізацію вільних радикалів, що утворюються у великій кількості при палінні, витрачається вітамін С, необхідний для побудови колагену.

Відома згубна дія стресу на всі системи організму людини. Перші його симптоми проявляються на шкірі. Це сигналізує про внутрішнє неблагополуччя. Психічні травми в поєднанні з розумовим напруженням призводить до зношування нервової системи, погіршення кровопостачання тканин і, відповідно, до передчасного старіння. Постійне психологічне напруження зумовлює тривале розтягнення лицьових м’язів, після чого настає надмірне їхнє розслаблення, що супроводжується максимальною втратою енергетичних запасів у цих м’язах. У результаті розвивається атонія цієї м’язової тканини з наступним провисанням шкіри і зміщенням жирової тканини в нижні відділи обличчя під дією сили тяжіння. Крім цього, адреналін – гормон стресу – звужує судини, і шкіра тривалий час позбавляється живлення і кисню.

Розглядаючи причини старіння, не можна не відзначити вплив сонячних променів на шкіру. Особливу увагу дерматокосметологів привертають - та -промені. УФ-промені проникають крізь скло, тканину, одяг; досягають глибоких шарів дерми, ушкоджують стінки капілярів; є причиною кумулятивних процесів фотостаріння; нерідко спричиняють фототоксичні і фотоалергічні реакції. Вплив -випромінювання на шкіру людини є високоенергетичним. Воно ушкоджує епідерміс і є причиною його посиленого зроговіння. При тривалому впливі УФ-променів проявляються ефекти фотостаріння, змінюються структури нуклеїнових кислот.

Останнім часом також з’ясувалося, що - та -УФ-промені здатні впливати на імунологічні процеси у шкірі: функціональну зміну клітин Лангерганса, збільшення кількості Т-лімфоцитів-супресорів, зниження рівня лімфоцитів-кілерів. Таким чином, імуносупресивний ефект УФ-випромінення в цілому може призводити до виникнення великої кількості патологій шкіри.

Стан шкіри, її тургор і еластичність безпосередньо залежать від стану судин мікроциркуляторного русла шкіри, його транспортно-обмінної функції. Проведено дослідження структури судин мікроциркуляторного русла шкіри обличчя, що піддавали тривалому впливу сонячного опромінення. Встановленно, що в ендотеліоцитах тонкостінних кровоносних судин зникали поздовжні пучки мікрофіламентів (волокна натягування), близькоконтактні пучки мікрофіламентів, що відповідають за підтримку цілостності ендотеліального моно шару і скоротливі властивості клітинних границь. У наслідок відсутності в складі стінки зазначених вище кровоносних капілярів розвинутої базальної мембрани і періоцитів відбувається деблокування їх контактного гальмування. Результатом цього є утворення псевдо подій, а також стоншення ендотеліоцитів. Особливо значним є зменшення кількості мікро везикул, поява вакуолей, великих пухирців. Такі ультраструктурні зміни зумовлюють порушення живлення шкіри, її передчасне старіння під впливом сонячного опромінення.

У процесі старіння епідермальний шар значно стоншується, особливо в мальпігієвому шарі клітин, ділянка переходу епідермісу в дерму сплющується, що призводить до в’ялості шкіри.

Роговий шар потовщується, збільшується відшарування епітелію, шкіра значно зневоднюється, ушкоджується її водно-ліпідна плівка. Дерма стоншується в результаті кількісного та якісного зниження активності фібробластів. Волокна колагену та еластину стають менш щільними і погано організованими. Продукція міцних колагенових волокон, що запобігають розтягненню і розривам еластинових волокон, сповільнюється, і стійкість сполучнотканинної системи до механічних і хімічних ушкоджень унаслідок цього значно знижується. Зменшується кількість структурних глікопротеїнів, у дермі нагромаджуються колоїдні маси, що надають шкірі жовтуватого відтінку. Поступово погіршується мікроциркуляція, стінки капілярів потовщуються, по­гіршується живлення клітин, сповільнюється їх по­діл і зменшується розмір, поступово розвивається м'язова дистрофія, обличчя змінює форму, шкіра набуває пергаментного відтінку. У жировій тканині починаються процеси резорбції і міозу. Найчасті­ше тенденцію до міозу має жирова тканина щічної і вилицевої ділянок. Скупчення жирової тканини в цих ділянках зазвичай має серединне положення, досягаючи часом значних розмірів. М'язи обличчя і шиї з віком піддаються атрофії, між їх волокнами відкладається жирова тканина, у цих ділянках іс­тотно змінюється кровопостачання і метаболізм.

Наведені причини призводять до передчасного старіння шкіри, що може мати місце до 50-річного віку. Природне старіння шкіри після 50 років пов'язане з різноманітними структурно-функціо­нальними змінами в організмі, насамперед зумовле­ними ослабленням регулюючої функції централь­ної нервової системи, у тому числі кори головного мозку, підкіркових утворень і гіпоталамо-гіпофізарної системи, що призводить до порушення трофіки тканин і швидкого формування зморщок.

Процес старіння шкіри та погіршення її зовнішнього стану взаємопов’язаний з рівнем естрогенів в організмі. Зниження вмісту естрогенів, яке спостерігається з віком, призводить до змін процесів синтезу колагену та гіалуронової кислоти, що різко впливає на стан шкіри, вона перестає бути еластичною, покривається зморшками. Використання для цих цілей тваринної сироватки – дуже неоднозначний і небезпечний підхід. Використання синтетичних естрогенів в косметичних виробах проблематично в силу законодавчого регулювання та можливих побічних ефектів. Тому в пошуках рішення цього питання звернулись до рослинного світу, особливо до засобів для старіючої шкіри та проблемної шкіри почали вводити спеціально виділені із рослин речовини. По хімічній структурі ці речовини мають схожість з естрогенами людини, і саме головне, що вони здатні локально імітувати дію ендогенних естрогенів на шкіру.

Відомо, що рослинні олії з найбільшим вмістом стеринів – це олії сої, зародишів пшениці, льону, гранату, фініку. Вважають, що бета-сітостерини, кампестерол, стіг-мастерол є найбільш схожими по структурі та дії з естрогенами. Фітоестрогенною активністю володіють не тільки речовини стероїдної природи, але й фенольні сполуки, а саме: флавони, флавонони, ізофлавони, халкони та ін.

В остані роки великий інтерес для лікарів-косметологів представляють рослинні флавоноїди, що пов’язано з широким спектром їх біологічної активності.

Біофлавоноїди ефективні як антиоксиданти. Виявляють протизапальну, вітамінізуючу дію, зміцнюють стінку кровоносних судин, нормалізують жировий та білковий обмін у клітинах, запобігають передчасному старінню.

Тому ці компоненти вводять в фітокосметичні препарати і широко використовують у лікувальній косметиці.