Рідкі лікарські косметичні засоби: істинні розчини – суспензії, емульсії
В залежності від ступеня подрібнення частинок дисперсної фази рідкі косметичні форми поділяють на: гомогенні (істинні розчини, розчини високомолекулярних сполук – ВМС), гетерогенні (колоїдні розчини, суспензії, емульсії) або поєднання цих основних типів дисперсних систем (комбіновані). По характеру зв'язку частинок дисперсної фази з дисперснійним середовищем прийнято розрізняти ліофільні та гідрофільні системи.
До істинних систем відносяться:
а) молекулярно-дисперсні системи, в яких розчинена речовина, – неелектроліт (цукор, спирт, глюкоза і т.д.) розпадається на окремі кінетичні самостійні молекули (розмір частинок менше 1нм). Якщо агрегати частинок не утворюються, то склад цих комплексів обмежений 2-3 молекулами;
б) іонно-дисперсні системи в яких лікарська речовина – електроліт (натрію хлорид, магнію сульфат і т.д.) має розмір частинок порядку 0,1нм. Розчинена речовина в розчині знаходиться у вигляді окремих гідратованих іонів і молекул в деяких рівноважних кількостях.
Найважливішою особливістю істинних розчинів є самовільність (спонтанність) процесу їх утворення. Істинні розчини добре дифундують, їх компоненти не можуть бути розділені ні фільтруванням, ні будь-яким іншим способом.
Розчинниками для косметичних рідин можуть бути полярні (вода, спирт, кислоти, нижчі цукри та ін.) і неполярні рідини (хророформ, олії, кремнійорганічні сполуки). Полярні розчинники мають велику діелектричну сталу, великий дипольний момент і наявність функціональних груп, що забезпечують утворення координаційних зв'язків. Неполярні рідини мають малий дипольний момент, не мають активних функціональних груп. Для розчинення будь-якої речовини найбільш придатні ті розчинники, які структурно схожі і, відповідно, володіють близькими і аналогічними хімічними властивостями. Речовини-електроліти, що мають високі діелектричні сталі розчинятимуться у воді.
Щоб прискорити розчинення повільнорозчинних речовин, вдаються до простих і складних методів підвищення розчинності. До простих методів можна віднести: нагрівання, попереднє подрібнення, перемішування сумішей. До складніших маніпуляцій відносять: використання співрозчинників і гідротропних речовин, комплексоутворення, солюбілізация.
До співрозчинників можна віднести наступні: бензил бензоат, спирт бензиловий, пропіленгліколь, гліцерин, димексид та ін. Використання комбінованих розчинників дозволяє в одному розчині поєднувати лікарські речовини з різною розчинністю і фармокологічними властивостями.
Ряд речовин здатні утворювати водорозчинні комплексні з'єднання, що полегшує їх розчинення. Так, наприклад, йод розчинний у воді у співвідношенні 1:5000. Для отримання більш концентрованих розчинів використовують здатність йоду утворювати легкорозчинні у воді комплексні сполуки з калію і натрію йодидами з утворенням перйодидів. Для отримання водних розчинів полієнових антибіотиків (ністатину, леворину) використовують полівінілпірролідон, з яким вони утворюють комплексні сполуки.
Як розчинник найчастіше використовується вода очищена (Aqua purificata). Більшість розчинів готують масо-об'ємним способом, тобто речовину, що розчиняється, беруть по масі, а розчинник – до отримання необхідного об'єму. Масо-об'ємний метод приготування, також, прийнятий і для спиртних розчинів. Ваговим способом готують розчини на в'язких розчинниках (гліцерин, рослинні і мінеральні масла і ін.) – речовину, що розчиняється, і розчинник беруть по масі. Концентрація розчинів в рецептах може виражатися різно: у відсотках, переліком кількостей речовин, що розчиняються, і розчинника, із вказівкою доведення розчину до заданого об'єму, із вказівкою відношення речовини до кількості розчину або іншими способами.
Особливу групу, часто вживану в косметології, представляють офіцінальні або фармакопейні розчини. Це водні розчини твердих, рідких і газоподібних речовин в певній концентрації, вказаній у відповідних статтях ДФ або іншій нормативній документації. До них відносяться ряд розчинів, які в рецептах можуть виписуватися під двома назвами: умовною і хімічною.
Таблиця 4
Умовна назва |
Хімічна назва |
1 |
2 |
Рідина Бурова |
Розчин алюмінію ацетату основного 7,6-9,2% |
Рідина калія ацетату |
Розчин калію ацетату 33-35% |
Формалін |
Розчин формальдегіду 36,5-37,5% |
Пергідроль |
Розчин перекису водню концентрований 27,5–31,0% |
Нашатирний спирт |
Розчин аміаку 9,5-10,5% |
|
Кислота хлороводнева 24,8-25,2% |
|
Кислота хлороводнева розведення 8,2-8,4% |
|
Кислота оцтова 29,5-30% або 98% |
При розведенні цих розчинів звертають увагу на назву виписаних препаратів від чого залежить розрахунок їх концентрацій. Якщо в прописі дана умовна назва, то при розрахунку стандартні розчини приймають за одиницю (100%). Якщо в рецепті вказана хімічна назва, то при розрахунку виходять з фактичного вмісту речовини у фармакопейних розчинах. Для розведення цих розчинів зазвичай використовують наступну формулу:
Де Х – об'єм стандартної рідини, мл;
V – об'єм розчину, який необхідно приготувати, мл;
b – прописана концентрація розчину (%);
а – фактична концентрація стандартної рідини, що підлягає розведенню %
У аптеках можуть виникати ситуації, коли необхідно змішати два розчини з меншою і більшою концентрацією з метою отримання розчину заданої концентрації. В цьому випадку застосовують правило змішування або «зірочки». Що стосується приготування цих розчинів, то воно по суті зводиться до відповідного розведення фармакопейних препаратів водою або іншим вказаним в рецепті розчинником. Розчини готують безпосередньо в склянці для відпуску, відмірюючи спочатку воду, а потім фармакопейний препарат. У разі потреби ці розчини проціджують через вату в склянку для відпуску. Готовий розчин перевіряють на чистоту і герметичність, оформляють до відпуску.
У косметологічній лікувальній практиці часто використовують неводні розчинники. Вони бувають леткі, нелеткі і комбіновані. До летких розчинників відносяться: спирт етиловий, спирт бензиловий, ефір, хлороформ, димексид та ін. Особливо широко в лікувальній косметиці використовується етиловий спирт. Якщо в рецепті не вказана концентрація етанолу, застосовують 90% етиловий спирт. Якщо в рецептах вказана концентрація спирту, необхідно розуміти об'ємні відсотки. У разі відсутності спирту потрібної концентрації його готують розбавленням міцнішого спирту водою. Для цього користуються алкоголметричними таблицями, розрахунками по формулах, правилом змішування та ін.
У косметології спиртні розчини для нанесення на шкіру прийнято називати лосьйонами.
Лосьйони – косметико-гігієнічний засіб для догляду за шкірою у вигляді водного або неводного розчину або мікрогетерогенної системи, що володіє властивістю текучості (зазвичай ньютонівські рідини).
Лосьйони мають декілька класифікацій:
I Залежно від сфери застосування:
1. Лікувально-профілактичні;
2. Власне косметичні.
II Залежно від віку пацієнта:
1. Для дітей;
2. Для підлітків;
3. Для осіб середнього віку;
4. Геріатричні.
III За типом дисперсної системи
1. Гомогенні;
2. Гетерогенні (суспензії, емульсії, колоїди).
Типовим розчинником для рецептур лосьйонів є етиловий спирт. Залежно від концентрації він може бути антисептиком, консервантом або виконувати допоміжні функції (співрозчинник, пенетрат та ін.)
У водно-спиртових лосьйонах оптимальною концентрацією етилового спирту вважається 50-60%. Вищі концентрації висушують шкіру, можуть викликати подразнення. Не рекомендується використовувати спирт для дуже сухої шкіри. В цьому випадку рекомендуються тоніки. Це вид лосьйонів, які не містять етиловий спирт. Зазвичай до лосьйонів відносять рідини, у тому числі і емульсії з в'язкістю не більш 20000сП (500-10000сП). Зверху 20000сП прийнято називати «кремом». Вимоги до якості лосьйонів викладені в ТУ 64-19-64-90 «Лосьйоні косметичні».
Спиртові рідини призначені для догляду за порожниною рота називають «Зубними елексирами». Це звичайно забарвлені пахучі рідини, що містять не менше 30% етанолу. Вимоги до них викладені в ТУ 10-04-16-103-98 «Еліксири зубні». Розчини біологічно активних речовин готують також на нелетких розчинниках: жирні і мінеральні олії, гліцерин, поліетіленгліколь, ізопропілпальмітат, етилолеат, ізопропілмірістат і ін. Розчини готують по масі і безпосередньо у флаконі для відпуску. Проціджують такі розчини тільки у разі потреби і лише через марлю. Щоб прискорити розчинення, суміші можна підігріти на водяній бані. Якщо діючі речовини леткі (ментол, камфора та ін.), розчиняють в заздалегідь підігрітій олії до 40-500С у флаконі закритому пробкою. При нагріванні рідин знижується в'язкість системи і прискорюється процес розчинення речовин.