9. Гетьманщина як форма автономної української державності у складі Російської імперії. Остаточна ліквідація української державності у іі пол. Хvііі ст.

Гетьманщина як форма автономної української державності на Лівобережжі у складі Російської імперії. Після укладення між Росією та Річчю Посполитою «Вічного миру» 1667р центр політичного життя зосереджується на Лівобережжі, яке українці назвали Гетьманщиною, а росіяни Малоросією.Тривалий час тут зберігалася державність. Проте Москва постійно намагалася обмежети права Гетьманщини. Вирішальним періодом у стосунках між Україною і Росією були часи гетьманування Мазепи, головна мета якого- це обєднити Україну в незалежну державу.У зовнішній політиці Мазепа відмовився від орієнтації на Польщу, Туреччину, Крим. Розраховуючи зберегти автономію і розширити кордони на південь і захід, він проводив Промосковську політику. Союз зі Швецією під час Північної війни мав би забезпечити звільнення України від Моск-ви.В соціально -економічній політиці Мазепа посилює феодальну експлуатацію селян і козаків, узаконює дводенну панщину для селян ,удосконалює орендну систему, сприяє будівництву шкіл друкарень,при його участі Києво-Могилянська колегія стала академією і першим вищим навчальним закладом у Європі.Продовжив справи Мазепи у відродженні Української державності П.Орлик, який розробив у квітні 1710р Конституцію.Вона мала демократичний характер і проголошувала незалежність України .Статті конституції пе-редбачали встановлення національного суверенітету, забезпечення демократичних прав людини, єдності та взаємодії законодавчої, виконавчої і судової влади.Це визвало наступ російського самодержавства на права України. Петро І зменшує чисельність козацького війська і підпо-рядковує його Росії, примушує брати участь у всіх війнах, які вела Росія, обмежує гетьманську владу,забороняє укр мову, веде політику терору. Створення Малоросійської колегії обмежило автономію України а знищення Запрозької Січі, ліквідація полкової системи і створення губерній, запровадження кріпасного права привело до занепаду держави. У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. 1762 року до влади в Росії прийшла нова імператриця — Катерина II. Саме вона зробила останні кроки на шляху до рішучого обмеження автономії України, а згодом і остаточної її ліквідації.

10. Політичне становище українських земель у складі Російської та Австрійської імперій у хіх ст.

Охарактеризуйте суспільно-політичне та економічне становище українських земель у складі Російської імперії у ХІХ ст. Історія України XIX ст. характеризується важливими подіями у всіх сферах соціально-економічного життя і суспільно-політичного руху. На протязі цього часу змінилося перетворення Росії із феодально-крепосницької в капіталістичну, сформувався промисловий пролетаріат, помітно розгорнувся визволювальний рух, почав поширюватись марксизм. Перша половина XIX ст. в історії України була періодом розладу і кризи феодально-кріпосницької системи та розвитку нових капіталістичних відносин. Передували гостра боротьба між старими, кріпосницькими і новими, капіталістичними формами господарського питання. Ця боротьба проявлялась у повільному, але неухильному розвитку капіталістичного виробництва, в зростанні товарно-грошових відносин, котрі проникали у селянське господарство. В розшаруванні селянства і формуванні нових двох класів — наймитів і промислової буржуазії, в поширенні ринку та збільшення вивозу за кордон. В першій половині XIX ст. економіка України під впливом більш передової Росії переживала повільний, але неухильний розвиток. Всі три райони України — Лівоберіжна, Правоберіжна і Південна Україна були пов‘язані з центральною Росією. Окрім того, в укріпленні економічного зв‘язку велику роль відіграла спільність економічної політики, єдиний грошовий обіг, таможня служба.Капіталістичні відносини проникали також у селянське господарство, руйнували його замкнутий натуральний характер і посилювали процес соціального розшарування селянства. Земля все частіше ставала не тільки об‘єктом куплі-продажу, а і орендних відносин. Володарями ставали купці, заможні селяни. Купля-продаж товарів здійснювалась через густу мережу торгів і ринків. На ярмарках України були в оберненні різноманітні товари, привезені з міст Росії, України, із-за кордону. Наявність великої чисельності ярмарок, торгів, ринків, збільшення їх товарооборотів і зріст товарно-грошових відносин, постійної торгівлі в містах — все це свідчить про збільшення процесу суспільного розділу праці. Розвиток товарного виробництва все більше і більше втягувало Україну, як складову частину Росії в світовий ринок. Таким чином, коренні зміни, які діялися в XIX ст. в економіці України, були наслідком гострої боротьби між старим, віджившим свій вік, феодально-кріпосницькими відносинами і новим капіталістичним укладом. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорської імперій у ХІХ ст. На початок ХІХ ст., внаслідок трьох поділів Польщі, російсько-турецьких війн, ліквідації Гетьманщини і Запорозької Січі українські землі опинилися під владою Російської та Австрійської імперій. Росія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям і Півднем, що становило близько 85% земель, заселених українцями. У складі Австрійської імперії знаходилося, приблизно, 15% українських земель, а саме, Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. У цілому перша половина XIX ст. стала для Західної України останнім етапом розкладу панщинно-кріпосницької системи господарювання. Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями, їх промисловість залишалася на мануфактурній стадії. Перші дві парові машини в Галичині зявилися лише у 1843 р. На західноукраїнських землях розвивалися винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфорово-фаянсова, цукрова, лісова, добувна сіль, нафта, залізна руда, камяне вугілля галузі промисловості, виробництво грубого сукна. Та панівне становище займало ремісництво. Найбільшою перешкодою для розвитку сільського господарства, яке відігравало головну роль в економіці Західної України, залишалося кріпацтво. Селянство поділялося на повнонадільних, загородників, огородників, халупників, тяглових, піших. Вони змушені були відробляти панщину. Чи не найгіршим становище селян було в Галичині, де під час літніх сільськогосподарських робіт панщина досягала шести днів на тиждень. Крім того активно запроваджували в Галичині німецьку мову, на яку швидко перейшла міська адміністрація, суд, університет, навіть середня школа. Австрійський уряд пробував переселяти до Галичини німецьких колоністів, але ця політика не мала глибоких наслідків і кількість німецьких колоністів була в Галичині відносно невеликою. Галицькі селяни отримали право апеляції до вищих органів