Глава 18 поведінка особистості

18.1. Розуміння поведінки особистості в суспільстві

Поведінку можна визначити як цілісну активність людини, спрямовану|спрямовану| на задоволення біологічних, фізіологічних, психологічних і соціальних потреб.

Це поняття за своєю суттю|сутності,єству| близьке до поняття інстинкту (від лат. – спонука|спонукання|), який у фізіології визначають як життєво важливу|поважну| цілеспрямовану адаптивну форму поведінки, зумовлену природними|уродженими,вродженими| механізмами, які реалізовуються в процесі онтогенетичного розвитку, для якого характерна|суворою| постійність|незмінністю| (стереотипність) зовнішнього вияву|вияву| в|в,біля| конкретного виду організмів і який виникає на специфічні подразники зовнішнього й внутрішнього середовища|середи|.

|в,біля|Чимало видів поведінки людини спочатку виявляються у вигляді інстинкту, але|та| вже на ранній стадії (у|в,біля| психічно здорових людей) людина їх усвідомлює й може довільно корегувати й навіть повністю загальмовувати.

У поведінці як цілісному акті можна виокремити такі|такі| взаємопов’язані | етапи. По‑перше, формування потреби. По‑друге, розвиток мотивації, що виявляється|виказується,висловлюється| в мотиваційному збудженні. По‑третє, розвиток вегетативних реакцій, які спрямовані|спрямованих| на забезпечення поведінкової активності, а також суб’єктивних переживань|вболівань| (емоцій) відповідної модальності| й негативних за знаком. По‑четверте, ухвалення|прийняття,приймання| рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| щодо конкретного стану й зовнішньої ситуації. По-п’яте, пошук або формування програми для реалізації ухваленого рішення. По‑шосте, здійснення цієї програми й досягнення необхідного результату, який знімає потребу, яка запустила поведінковий акт і розвиток емоцій на зразок специфічного за модальністю задоволення, задоволення або навіть екстазу.

Розглянемо|розгледимо| ці етапи поведінкового акту.

Як було зазначено, потреби за своєю генезою й значущістю поділяють на біологічні, фізіологічні, психологічні й соціальні. Між ними існує еволюційно-ієрархічний взаємозв’язок. Первинними є|з'являються,являються| біологічні потреби.

Біологічні потреби за своєю суттю є|з'являються,являються| й ініціаторами поведінки на користь збереження|зберігання| виду|виду|. За своєю генезою це вроджені|уроджені,вроджені|, такі, що передаються у спадок,|спадщині| потреби. До них традиційно належать репродуктивні (статеві), батьківські, оборонні, територіальні, дослідницькі (зокрема орієнтовані|), стадні і низку|лава,низка| інших. Нерідко|незрідка| до цієї категорії потреб зараховують також агресивні. Проте|однак| з цього приводу|з цього приводу| треба зазначити|помітити|, що необхідно розрізняти агресію як форму поведінки, зумовлену конкуренцією за статевого партнера, їжу|їду|, територію і т. п., і агресію як потребу боротьби за існування виду|виду|, проти|супроти| представників інших видів.

Фізіологічні потреби пов’язані з існуванням індивіда впродовж|упродовж| його реального життя. За своїм походженням частина|частка| з|із| них є|з'являються,являються| вродженими|уродженими,вродженими|, інші набуті в процесі індивідуального навчання|вчення|. До перших належать насамперед потреби, пов’язані з підтриманням гомеостазу, зокрема потреби в їжі, воді, мінеральних речовинах, а також пов’язані з сечовипусканням, дефекацією, сном тощо. До них також зараховують прагнення до комфорту в широкому значенні цього слова, тобто до мінімізації негативних|заперечних| і максималізації позитивних відчуттів і переживань|вболівань|. До фізіологічних потреб належать сформовані в процесі онтогенезу стереотипні дії дуже високого ступеня|міри| міцності й автоматизму – звички. Звідси «звичка – друга натура». У процесі онтогенезу може сформуватися також фізична залежність, тобто потреба у вживанні|вжитку,використанні| психоактивних речовин, які нерідко|незрідка| є|з'являється,являється| ознакою девіантної поведінки (наприклад, нікотинізм, алкоголізм, наркоманія тощо).

Психологічні потреби мають особистісний характер|вдачу|, вони забезпечують збереження|зберігання| психічної цілісності й повноцінності людини. Формуються такі потреби головним чином у процесі розвитку особистісної структури й безпосередньо не пов’язані з генетичними механізмами. Це релігійні, естетичні, навчально-пізнавальні потреби, альтруїзм, егоцентризм. Як психологічна потреба може виявлятися агресивність, а також психічна залежність, тобто прагнення до вживання|вжитку,використання| психоактивних речовин з метою отримання|здобуття| приємних відчуттів.

Соціальні потреби пов’язані з інтересами суспільства|товариства|. У певних умовах вони стають такими, що визначають і пригнічують|придушують| решту потреб. До них належать патріотичні, суспільно-політичні, діяльнісні|, комунікативні, ідейні, колективістські потреби, мораль, моральність, соціально детермінована агресія та ін.

Мотивація, відповідно до прийнятих у психології тлумачень, є спонукою|спонуканням| до діяльності, яка пов’язана із задоволенням потреби суб’єкта; або (на це хотілося б звернути особливу увагу) усвідомлювана причина, яка лежить в основі вибору дій і вчинків особистості|особистості|. Є підстави вважати|гадати|, що в цьому усвідомленні, а отже, й довільній корекції – принципова відмінність|відзнака| поведінки людини від решти представників тваринного світу. І це необхідно якось поєднати|поєднати| з|із| неусвідомлюваними психічними процесами в|в,біля| людини.

Наразі вчені ще не сформували загальноприйняті уявлення про фізіологічні механізми поведінкового акту.

Очевидно те, що не завжди|опиняється| можна задовольнити потребу через причини суто фізичні (відсутність необхідного об’єкта), моральні, етичні і т.п. Таку ситуацію і стан, що розвивається внаслідок цього, називають депривацією| (від англ|. – позбавлення, втрата). Навіть у нашому повсякденному житті ми стикаємося з|із| такою ситуацією досить часто. Згадаймо такі|слідуючі| види депривації|: сенсорна – повне|цілковите| або часткове позбавлення зовнішніх подразників, статева – неможливість задовольнити сексуальні потреби, соціальна – обмеження або позбавлення спілкування з|із| іншими людьми й чимало аналогічних прикладів|зразки|. Здебільшого адаптація до такого обмеження не розвивається, а навпаки, відбувається|походить| зростання мотиваційного збудження, зростання негативності відповідних емоцій з|із| можливим переходом у фрустрацію| (від лат. – обман, розлад, руйнування планів), яку часто розглядають|розглядують| як одну з форм психологічного стресу.

Проте|однак| у|в,біля| сильних осіб|особистостей| з|із| добре вираженими|виказаними,висловленими| вольовими якостями, здатністю до самоаналізу можливий психологічний захист через довільне, а іноді|інколи| й підсвідоме придушення прагнення задовольнити дуже сильну потребу і пов’язані з цим негативні емоції.

У реальному житті нерідко|незрідка| також можуть виникати ситуації, коли задоволення потреби шкодить іншим людям, а іноді|інколи| й самому собі. Форму поведінки, що виникає в таких умовах, називають девіантною (від лат. – відхилення).

Ризикована поведінка. У тлумачному словнику Даля подано таке|слідуюче| визначення ризику: «Ризик – відвага, сміливість, рішучість, дія абияк. Ризикована справа|річ| – неправильна, сумнівна, небезпечна. Ризикувати – пускатися на удачу, робити|чинити| що-небудь без точного розрахунку, піддаватися випадковості, небезпеці». Деякою мірою ризик підстерігає людину на кожному кроці|щокроку|, у всіх життєвих сферах: здоров’я, професійна діяльність, особисте|особове| й суспільне|громадське| життя, бізнес, спорт, відпочинок, розваги тощо.

Особливу увагу проблемі ризику й запобіганню ризикованій поведінці людини приділяють у таких прикладних напрямах|направленнях| психології, як психологія праці, інженерна психологія, психологія здоров’я й превентивна психологія.

У психології праці та інженерній психології центральним питанням є|з'являється,являється| дослідження надійності й продуктивності діяльності, особливо в таких професіях, де високий рівень екстремальних ситуацій та ціна помилок людини. Поняття «ризик» є|з'являється,являється| одним з ключових|джерельних| в описі діяльності людини як оператора складних систем управління, особливо процесу ухвалення|прийняття,приймання| рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань|. У цьому контексті ризик розуміють як дію, яку виконують в умовах вибору в ситуації невизначеності, коли існує небезпека в разі|в разі| невдачі опинитися в гіршому становищі|становищі|, ніж до вибору.

Психологія здоров’я розглядає|розглядує| ризик з погляду особистого|особового| вибору або моделей поведінки, які можуть спричинити виникнення захворювань, пов’язаних із способом життя.

Теоретичні концепції, які описують механізми ризикованої поведінки, базуються на соціально-когнітивному підході. Поведінка, з погляду цього підходу, взаємозалежна і взаємозумовлена зовнішніми й внутрішніми чинниками|факторами|. До внутрішніх чинників|факторів| різні автори зараховують: вікові й особистісні особливості, специфіку перебігу біологічних, емоційних|емоціональних| і когнітивних процесів, установки й переконання, суб’єктивні оцінки ризикованої поведінки.

Особливу увагу в психології приділяють вивченню психологічних корелятів| ризикованої поведінки. Як особистісну властивість, що зумовлює|зумовлює| ризиковану поведінку, виокремлюють таку якість, як схильність або готовність до ризику.

Однією з найбільш вивчених особистісних характеристик, пов’язаних зі схильністю до ризику, є|з'являється,являється| пошук сильних відчуттів або прагнення до нових відчуттів. Цю якість певною мірою визначають індивідуальні переживання|вболівання| нудьги й відчуття повсякденності, а також авантюризм| у різних сферах життя. Іншою індивідуальною змінною, яка пов’язана з ризикованою поведінкою, є|з'являється,являється| переконання щодо|відносно| свого майбутнього. У життєвому|життєвому| розумінні ці переконання поділяють на оптимістичні й песимістичні. Результати досліджень переконливо довели, що люди з|із| позитивними поглядами на власне майбутнє вживають більше заходів, які спрямовані|спрямованим| на безпеку, ніж люди, що демонструють негативізм. Індивідуальні способи пристосування й опору в стресових ситуаціях можуть бути ризикованими моделями поведінки, наприклад вживання|вжиток,використання| алкоголю, наркотиків, небезпечні сексуальні стосунки, авантюристські стратегії й тактики в професійній діяльності. Дуже часто така поведінка зумовлена|спричинена| прагненням уникнути стресу й низькими адаптаційними можливостями|спроможностями| особистості|особистості|. До психологічних корелятів| ризику також належать такі якості особистості|особистості|, як імпульсивність, мотиваційні установки на досягнення успіху й низький самоконтроль.

Не менш значущу роль у детермінації поведінки відіграють зовнішні чинники|фактори|. Дії кожної людини, той чи інший особистий|особовий| вибір завжди роблять у певному соціокультурному контексті, у поведінковому середовищі|середі|, що створюється очікуваннями|чеканнями| інших людей, правилами й нормами суспільного|громадського| життя, а також можливістю|спроможністю| безкарно порушувати державні закони. Не потрібно недооцінювати й ступеня|міра| впливу суспільних|громадських| груп, сім’ї, соціального середовища|середи| й особистої|особової| культури на індивідуальні моделі поведінки людини.

Зокрема, сьогодні у всьому світі гострою є проблема епідемії ВІЛ| (СНІДу). Треба зазначити, що|слід відзначити , що,следует отметить | проблема ризикованої поведінки набула широкого звучання саме з|із| поширенням|поширенням| ВІЛ-інфекції по всій планеті.

Також варто констатувати вплив на ризиковану поведінку таких параметрів, як особиста|особова| культура, цінності й норми, прийняті в суспільстві|товаристві|, соціальна політика і те, як висвітлюють проблематику ризику в засобах масової інформації.

Узагальнюючи аналіз чинників|факторів|, які впливають на ризиковану поведінку особистості|особистості|, потрібно зазначити, що|слід відзначити , що,следует отметить | найефективнішим протистоянням ризикованій поведінці, яка завдає шкоди собі й тим, хто оточує людину, є|з'являється,являється| формування особистих установок на безпечну поведінку. Зарубіжний і вітчизняний досвід|дослід| засвідчує: щоб досягти такої мети,|цілі| необхідно враховувати особливості всіх рівнів регуляції поведінки людини: біохімічного, фізіологічного, психічного, соціально-психологічного й макросоціального. І лише комплексна превентивна дія на всі рівні дає позитивний результат.

Розробкою й оцінкою ефективності різних превентивних програм і втручань, які спрямовані|спрямованих| на зміну поведінки людини, займається превентивна психологія. Превентивні програми можуть бути спрямовані|спрямовані| на окрему людину (індивідуальне консультування й психологічний супровід), на групу людей (освітні й тренінгові| програми, спеціалізовані втручання для груп ризику) й суспільство|товариство| загалом|загалом| (висвітлення проблеми в засобах масової інформації, публічні|прилюдні| акції, зміни в соціальній і державній політиці, які спрямовані |спрямоване| на формування і громадської думки, й індивідуальних ціннісних установок).

Асоціальна поведінка. Термін «асоціальна поведінка» є|з'являється,являється| досить поширеним, таким, що його вживають|використовується| і фахівці|спеціалістами|, які стикаються з|із| такою поведінкою за видом своєї роботи, і звичайні|звичними| люди. Однак у жодному із словників – психологічному, соціологічному, філософському, етичному – його немає, причому це стосується всіх радянсько-російських видань XX ст.

Поведінка людини в широкому значенні|змісті,рації| – це її спосіб життя і дій, те, як вона ставиться до суспільства|товариства|, ідей, інших людей, зовнішнього й внутрішнього світу, до себе, які регулюються суспільними|громадськими| нормами моралі, естетики й права. Аксіоматично вважають|лічиться|, що вся наша поведінка соціально зумовлена й тому, природно, вся вона соціальна, але|та| може бути й асоціальною.

Асоціальне (від грец|. – негативна|заперечна| частинка|частка,часточка|) – характеристика особистості|особистості| або групи, яка своєю поведінкою суперечить|перечить| загальноприйнятим нормам. Звідси, асоціальна поведінка — поведінка, яка порушує соціальні норми (кримінальні|карні|, адміністративні, сімейні|родинні|) і суперечить|перечить| правилам людського співжиття, діяльності, звичаям, традиціям окремих осіб|облич,лиць| і суспільства|товариства| загалом|загалом|. Отже, йдеться про порушення правових і етичних норм, але|та| пастка полягає в тому, що правові норми, навіть якщо їх порушують, завжди чітко прописані і в кожній державі існує єдина система правових норм. Етичні норми не писані, вони закріплені в традиціях, звичаях, релігії. Усі їх знають, дотримуються|використовують|, але|та| чіткої різниці між ними неможливо знайти в жодній роботі з етики, не кажучи вже про те, що ці поняття не мають чітких визначень. Мораль – це якесь|деяке| поєднання|сполучення| «Я» і «Ти», можливість|спроможність| діалогу, єдності. Суспільство|товариство| відособлює, а мораль постає|вирушає| своєрідною компенсацією за відчуження. Це цінність, яка для кожного з нас має свою важливість. Наприклад|приміром|, мораль гедонізму, де основний принцип — насолода|втіха|, егоїзм, не є|з'являється,являється| соціальною. Чому? Людина стурбована|заклопотана| лише|лише| собою й прагне одержати|отримати| максимум позитивних емоцій і мінімум негативних|заперечних|. Звучить принадно. А чому ми повинні прагнути до негативних|заперечних| емоцій? Каверза в тому, що в моралі гедонізму наявна заклопотаність лише|лише| собою, а інтереси іншого просто не враховано. Звідси – базова суперечність|протиріччя|. Однак усередині своєї моралі людина зберігає ідеали й цінності, а мораль постає|вирушає| способом або формою їх реалізації. Під час взаємодії з|із| іншими людьми, чиї інтереси вона свідомо або мимоволі|невільно| ігнорує, її поведінку сприйматимуть як асоціальну.

Найближче до поняття «асоціальна поведінка» –|перебуває| термін «поведінка, яка відхиляється», тобто ненормативна поведінка, що відхиляється від соціальної норми. Відхилення від норми називають асоціальним насамперед|передусім| тому, що соціальною є|з'являється,являється| норма.

Відомий юрист В. М. Кудрявцев поняття «соціально негативна поведінка» вживає|використовує| як аналог до терміна «асоціальна поведінка», яка є відносно поширеним явищем; тому це поняття припускає|передбачає|, як правило, розробку й здійснення організованих форм боротьби з|із| ним. Така поведінка «шкодить усьому народу, негативно|заперечний| впливає на розвиток особистості|особистості|, перешкоджає розвивальній ході суспільства». У юридичній літературі підкреслено, що чіткий поділ|поділ| різних видів соціальних відхилень не завжди можливий, наприклад, та сама поведінка може містити порушення адміністративних, моральних й естетичних норм. На рівні особистості|особистості| соціально негативна поведінка виявляється у злочинах, правопорушеннях, аморальній провині, порушеннях правил людського співжиття.

Близький до асоціальної поведінки термін «кримінальна», або «злочинна» поведінка, але|та| за обсягом «кримінальна поведінка» значно вужчий термін|, ніж асоціальна, який охоплює ще й інші форми правопорушень і аморальну поведінку.

Асоціальну поведінку розглядають|розглядується| також як різновид агресивної поведінки. Агресивна поведінка – вияв|вияв| агресивності, який виражається|виказується,висловлюється| в деструктивних діях, метою|ціллю| яких є|з'являється,являється| заподіяння шкоди. У|в,біля| різних людей вона виявляється|виказується,висловлюється| по-різному: фізично чи вербально, активно чи пасивно, прямо чи опосередковано, але|та| не існує людей, у|в,біля| яких би вона цілковито була відсутня. Численні|багаточисельні| теорії агресії виявляють і пояснюють витоки|джерела| людської агресивності, її механізми, але|та| в жодній з них не йдеться про те, що можлива її повна|цілковита| відсутність, хоча пропонують різні способи її контролю й корекції. Гуманістичні психологи прямо висловлюються про агресію як про форму природної енергії, згадуючи|спогадуючи,пригадуючи| енергію вітру, сонця, води, яка може вбити або допомогти. Людина може пригнічувати|придушувати| енергію агресії, і тоді як наслідок – хвороби. Інший варіант – коли хвиля енергії виривається назовні у формі слів і справ|речей|, іноді|інколи| конструктивних, іноді|інколи| ні. Немає загального|спільного| правила для вираження|вираження| агресії. Питання ставлять про її трансформацію, про зміну мішені й форми вияву|вияву|. Тобто|цебто| агресивна поведінка може бути деструктивною і конструктивною або креативною. Один із засновників|фундаторів| американського крила екзистенційної психотерапії Ролло Мей пов’язує агресію з виявом|виявом| сили, причому в|в,біля| кожної людини в потенціалі наявні п’ять рівнів сили.

Перший рівень – сила жити, вона виявляється в тому, як дитина|дитя| плаче, добиваючись того, чого вона хоче, з|із| чого вона черпає свою силу і як її реалізує. Якщо дії дитини|дитяти| не мають|спричиняють| відгуку тих, хто її оточує, то вона не розвивається, і крайнім виявом|виявом| такого безсилля є|з'являється,являється| смерть. Сила жити – це не добро чи зло, вона первинна. І вона повинна виявлятися впродовж життя, інакше людину чекають психози, неврози або насильство.

Другий рівень – самоствердження|самоутвердження|. Ми не лише|не лише| живемо, а й потребуємо ствердження свого буття, відстоюючи свою значущість і знаходячи тим самим самоповагу.

Третій рівень сили – відстоювання|обстоювання| свого «Я». Для цієї форми поведінки характерна більша сила й спрямованість ззовні, ніж самоствердження|самоутвердження|. У нас закладена реакція на напад, і ми готові на нього реагувати.

Четвертий рівень сили – агресія, яка з’являється|появляється| тоді, коли немає можливості|спроможності| відстоювати своє «Я». Людина втручається в чужий простір, частково забираючи його собі. Якщо нас позбавити можливості|спроможності| вихлюпнути агресивні тенденції протягом якогось часу, то це переросте в депресію, невроз, психоз або насильство.

П’ятий рівень сили – насильство, воно стається|походить| тоді, коли решту способів відстоювання|обстоювання| своєї сили блоковано. Таким чином, у|в,біля| кожного з нас є негативний аспект, який робить свій внесок|вклад| у потенціал добра і зла і без якого ми не можемо жити. Важливим|поважним|, хоча не простим для усвідомлення, є|з'являється,являється| визнання того факту, що значна частина|частка| наших успіхів пов’язана з суперечностями|протиріччями|, які породжуються негативними моментами. Життя, вважає|лічить| Р. Мей, – це досягнення добра не осторонь від зла, а всупереч ньому.

Звідси зрозуміло, що агресивна поведінка – поняття значно ширше, ніж асоціальна поведінка. З іншого боку, вони можуть перетинатися.

Часто|частенько| рівень агресії осіб|облич,лиць| з|із| асоціальною поведінкою вищий.

Низка|лава,низка| досліджень осіб|облич,лиць| з|із| асоціальною поведінкою засвідчила, що існує взаємозв’язок між такою поведінкою та імпульсивністю. Під імпульсивністю розуміють поведінку без попереднього обдумування її наслідків|результатів|. Ще в 1934 р. Д. Гілфорд у межах|у рамках| факторного підходу до вивчення особистості|особистості| уперше|уперше| виокремив чинник|фактор| імпульсивності. Пізніше за Г. Айзенком на значній вибірці досліджуваних було зроблено спеціальне дослідження факторної структури імпульсивності. Співвідношення імпульсивності з|із| основними особистими чинниками|факторами| виявило, що чинник|фактор| імпульсивності позитивно корелював| з|із| такими чинниками|факторами|, як психопатія і нейротизм|, і виявився слабо пов’язаним з чинником|фактором| екстраверсії.

Дослідження, проведені серед злочинців (убивць, засуджених|осуджених| за корисливо-насильницькі злочини, розкрадачів, злодіїв), які провів Ю. М. Антонян та ін., засвідчили, що провідними особистісними особливостями більшості з|із| них є|з'являються,являються| імпульсивність, висока агресивність, асоціальність, гіперчутливість до міжособистих відносин, відчуженість і дезадаптація. Найвища імпульсивність за умов низького самоконтролю була в|в,біля| засуджених|осуджених| за корисливо-насильницькі злочини.

Отже, під асоціальною поведінкою розуміємо соціально негативну поведінку, яка порушує правові й загальноприйняті етичні норми, споріднену|родинне| за змістом з поняттям «поведінка» (яке є|з'являється,являється| об’ємнішим), яка відхиляється, вирізняється високою ймовірністю|ймовірністю| вияву|вияву| агресії у відкритій|відчиненій| поведінці, її високою питомою вагою серед інших поведінкових патернів, несформованістю| установок на соціальну кооперацію, егоїзмом, егоцентризмом і імпульсивністю.