14.5. Самореалізація особистості

Самореалізація – здійснення індивідуальних| та особистих можливостей|спроможностей| «Я» за допомогою власних зусиль, а також співдіяльності| з|із| іншими людьми. Самореалізація активізується щодо рис|меж|, властивостей та якостей людини, які раціонально й морально прийнятні та які підтримує суспільство|товариством|. Водночас особистість є|з'являється,являється| такою, якою вона зробить себе сама, наскільки вона сама себе відчуває. Самореалізація є|з'являється,являється| атрибутом самого існування особистості.

Отже, соціальна система, історичні обставини, природно-екологічні умови, соціальне оточення і навіть випадок зумовлюють|зумовлюють| вияв|вияв| активності особистості. Проте|однак| особистість може реалізувати своє «самозвеличення», оскільки здатна|здібний| усвідомлювати свою цінність, піднестися|височіти| над обставинами, мати плани й цілі діяльності, враховувати реальну ситуацію й віддалені наслідки|результати|. Критерій самореалізації, який входить в оцінну систему психічної діяльності кожної людини, відображає|відбиває| задоволеність суспільства|товариства| особистістю|особистістю| й задоволення особистості|особистості| соціальними умовами. Отже, ефективність самореалізації залежатиме не лише|не лише| від реальних зовнішніх умов, а й від того, як людина розуміє й оцінює їх щодо себе. Ці розуміння й оцінка зумовлені знаннями й практичним досвідом|дослідом|, особистими характеристиками й соціальними вміннями.

Самореалізація відіграє найважливішу роль впродовж усього життєвого шляху|колії,дорозі| особистості|особистості|, фактично визначаючи його. Передумови до самореалізації закладені в природі людини й існують як задатки, які в процесі|із| розвитку людини,|із| формування її особистих властивостей стають основою здатності до самореалізації. Образ|зображення| світу|світу| також змінюється впродовж усього життя людини. Він повинен ставати дедалі повнішим|цілковитим| та адекватнішим. Однак|однак| умовою успішної самореалізації є|з'являється,являється| динамічна функціональна єдність, де образ|зображення| світу|світу| й образ|зображення| «Я» ніби врівноважені через адекватне розуміння свого місця у світі й використання адекватних соціальних умінь. У разі порушень цієї рівноваги людині для вирішення проблем самореалізації доводиться шукати умовно-компенсаторні шляхи|колії,дороги| за типом психологічного захисту.

Однією з найважливіших є|з'являється,являється| самореалізація у сфері професійної діяльності. Через різні причини самореалізація може скеруватися шляхом умовної компенсації суб’єктивної складності професійної діяльності.

У цій сфері відомий феномен «емоційного|емоціонального| перегорання» у|в,біля| психотерапевтів, які ведуть соціально-психологічний тренінг. Він полягає в поступовій втраті терапевтом здатності|здібності| бути стійко і різнопланово| зануреним своїми емоціями в процес тренінгу. У|в,біля| досвідчених|дослідних| лікарів|лікарок| наявна специфічна «усуненість» від переживань|вболівань| і страждань хворого під час виконання ними необхідних, але|та| хворобливих|болючих| лікувальних процедур. Така ж «відчуженість|усунений|» може бути характерна|вдача| для працівників правоохоронних органів, які виконують стандартні дії щодо порушників.

Докладно професійно-специфічні механізми психологічного захисту описано для великих|великих| політичних діячів, державних службовців високого рангу. Унаслідок спостереження за їхньою поведінкою й публічними|прилюдними| виступами|вирушаннями| вдалося виокремити принаймні три специфічні типи захисних механізмів. Для їх позначення використано такі|слідуючі| умовні назви: «Я – винятковий», «Життя – гра» і «У|в,біля| вас усе погано».

Захисний механізм «Я – винятковий». Складність просування службовою драбиною підштовхує людей, які досягли на цьому шляху|колії,дорозі| якихось успіхів, до сприйняття себе як не цілком|сповна| ординарних, у чомусь особливо обдарованих, відмінних|інших| від простих людей. Що вищий ранг, який посідає|позичати,посідати| людина в певній ієрархічній системі, то меншою мірою вона схильна ідентифікувати себе з|із| «народом», з|із| «масами». Вищі посадовці у великій|великій| організації, як правило, перестають дослухатися до порад|порад| «знизу», цілковито покладаючись на свій особистий|особовий| досвід|дослід| та інтуїцію.

Причиною появи такого роду переживань|вболівань| є|з'являється,являється| розузгодження між величезною складністю процесу досягнення високого статусу й реальною можливістю|спроможністю| його раптово втратити|згубити,змарнувати,загубити|.

Зменшенню такого занепокоєння|неспокої| сприяє переживання|вболівання| власної винятковості, яке формується, і тому принципової незамінності біля керма влади.|та| Достатньо|досить| показовим прикладом|зразком| дії цього механізму є надмірна|надлишкова| увага, яку приділяє|уділяється,наділяється| нині|нині| верховна влада Росії долі останків останнього російського імператора і його сім’ї: лише|лише| його як вищого керівника (із|із| сотень тисяч безвісти загиблих тоді людей) визнають здатним|здібним| стати «символом покаяння й примирення».

Захисний механізм «У|в,біля| вас усе погано». Його дія якнайтісніше пов’язана з суттю|сутністю,єством| феномену лідерства. Лідер – фігура, яка виникає в складній ситуації заради подолання|здолання| групою людей якоїсь значущої для них проблеми. Тому лідерствувати| набагато простіше, коли групі, населенню погано, коли в соціально-психологічному кліматі домінують тривога й розгубленість, але|та| ще залишається надія на сприятливий результат|вихід|. Яскравим прикладом|зразком| цього можуть бути деякі російські лідери, які діють на публіці рішуче й ефективно лише|лише| в екстремальних ситуаціях на зразок путчу, виборчої кампанії. Такі ситуації – їхня стихія. Саме тут, на межі життя і смерті, вони набувають виправданої популярності в масах. Коли ж приходить звичайне|звичне|, «уповільнене» життя, ці лідери зникають з екранів телебачення, стають соціально пасивними, час до часу привертаючи до себе увагу суспільства|товариства| несподіваними|неочікуваними| й не завжди адекватними вчинками.

Значна|суттєва| частина|частка| тих, хто перебуває при владі, не є|з'являються,являються| за своїм психологічним складом справжніми лідерами. Вони «пішли у владу» та опинилися в ній до якоїсь міри|змісті,рації| ситуативно – такий непевний час. Саме для таких лідерів характерне мимовільне прагнення створити для себе комфортніші умови діяльності через посилення, нагнітання, а частково й провокування нервово-психічної напруженості в|в,біля| навколишніх. У публічному|прилюдному| виступі|вирушанні| лідера очевидним індикатором такого прагнення є фіксація на змалюванні|, часом гротесковому, наявних проблем, бід|лих| і труднощів, але|та| особливо – прогнозування додаткових незгод для населення.

Захисний механізм «Життя – гра». Від дій і рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань| носіїв влади значною мірою|значною мірою| залежить добробут частини населення. Помилкові або недостатньо професійні дії перших можуть становити загрозу|погрозу| цілісності й стабільності держави. Постійне усвідомлення цього було б для них могутнім стресовим чинником|фактором|. Захистом від нього слугує психологічний механізм «Життя – гра»: у|в,біля| багатьох лідерів формується ставлення|ставлення| до своєї діяльності як до специфічної гри для обмеженого кола осіб. І як будь-яка|усяка| гра, її можна вести успішно або з|із| помилками й поразками|ураженнями|. Але|та| в будь‑якому разі|в будь-якому разі| по-справжньому вона заторкує інтереси тих, що нібито лише|лише| грають. Для будь-якого активного учасника гри дуже важливі|поважні| її правила й умови, поведінка інших гравців і т. д. І тому цілком|сповна| закономірний той факт, що у виступах|вирушаннях| політичних лідерів різного рангу надзвичайно|винятково| велика питома вага висловів|висловлювань| з питань внутрішньопартійних|внутрішньопартійним|, фракційних, щодо політичних персоналій, регламенту й процедур, усунення й призначення на посаду тих чи інших персоналій, тобто фактично щодо технологічних («ігрових») моментів, які не мають прямого стосунку до інтересів і потреб|нужди| виборців.

Психологічні захисні механізми, які формуються на мимовільному рівні, є|з'являються,являються| важливою|поважною| складовою системної адаптації людини до загальних|спільних| і специфічних умов життя й діяльності. Умовно-компенсаторного характеру|вдачу| цій формі психологічної адаптації додає|наділяє,надає| її спрямованість здебільшого на збереження|зберігання| суб’єктивного комфорту особистості|особистості|, а не на об’єктивні завдання|задачі| діяльності. Своєчасне виявлення дії захисних механізмів, встановлення причин їх запуску є передумовами підвищення ефективності діяльності за умов збереження|зберіганні| цілісності й гармонійності «Я».

Контрольні питання:

• Що становить собою свідомість?

• У чому виявляється самосвідомість особистості?

• Які структурні елементи свідомості?

• Яка структура самосвідомості людини?

• У чому виявляється самооцінка особистості?

• Розкрийте сутність «Я – концепції».

• У чому виявляється ідентифікація особистості?

• Що таке рефлексія?

• Яким чином відбувається розвиток самосвідомості людини?

• Як суспільна дійсність впливає на свідомість особистості?

• У чому виявляється адекватна самооцінка особистості?

• У чому виявляється неадекватна самооцінка особистості?

• У чому виявляється самоповага особистості?

• Що становить собою так званий комплекс меншовартості?

• Що становить собою самореалізація особистості?

• Яку роль відіграє самореалізація впродовж життєвого шляху особистості? Чому?

• Який зв’язок між самореалізацією і явищем «емоційного перегорання»?

• Яким чином професійно-специфічні механізми психологічного захисту особистості впливають на її самореалізацію?

Література:

Боришевський М. Духовність у державотворенні // Розбудова держави. –1996. – №2.

Бессознательное. Природа, функции, методы исследования: В 3-х томах. - Т. 1. – Тбилиси, 1978.

Варій М.Й. Психологічна структура особистості Збройних Сил України та її особливості // Військово-науковий вісник. – Вип.1 – Львів: Військовий інститут, 2000. – С.121–129.

Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: В-во „Край”, 2005.

Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – К.: „Центр учбової літератури”, 2007.

Грофф С. За пределами мозга. – М.: Изд-во Моск-го Трансперсонального центра, 1993.

Донченко Е.А. Социэтальная психика. – К.: Наукова думка, 1994.

Загальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.

Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: А.Г.Н., 2002.

Занюк С.С. Психологія мотивації та емоцій: Навч. посіб. – Луцьк: Волинський держ. ун-т ім. Л. Українки, 1997.

Леонтьев А.П. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975.

Орлов Ю.М. Самосознание и самовоспитание характера. – М.: Просвещение, 1987.

Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996. Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2007.

Психологія: Підруч. / За ред. Ю.Л. Трофімова - 3-тє видання, стереотипне. – К.: Либідь, 2001.

Самосознание и защитные механизмы личности. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2006.

Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.

Фройд З. Психология бессознательного. – М.: Прогресс, 1990.

Фромм Э. Душа человека. – М.: Республика, 1992.

Юнг К.Г. Пробелы души нашего времени. – М., 1993.

Юнг К.Г. Коллективное бессознательное: Письма. – Кюснахт-Цюрих, 1916.