2.9. Людина як багатосистемне явище

Поняття «людина розумна» трактують як|деяка| цілісність, зумовлену єдністю біологічного і соціального. Біологічна складова – індивід, який є сукупністю природних, генетично зумовлених властивостей, що розвиваються в онтогенезі. Філоонтогенетичні зв’язки в розвитку біологічної складової реалізуються відповідно до законів еволюційної теорії. Соціальна складова – особистість|особистість| – носій властивостей, які визначають соціальну природу людини і які відображають|відбивають| і конкретні суспільно-економічні відносини, й історію суспільства загалом|товариства|. Особистість|особистість| проходить|минає,спливає| свій життєвий шлях|колію,дорогу|, упродовж якого здійснюється процес її соціалізації. Спільне|спільним| для всіх людей|з'являється,являється| те, що кожен представник виду homo sapiens проходить|минає,спливає| у певному соціумі відповідного етапу розвитку людського суспільства|товариства| свій життєвий шлях|колію,дорогу| у єдності процесів онтогенезу й соціалізації. Особливим є|з'являється,являється| те, що сукупність індивідуальних| і особистих властивостей, що формується в процесі розвитку, у|в,біля| кожної людини неповторна. Ця неповторність становить суть індивідуальності людини. Людська індивідуальність реалізується в людині як суб’єкті діяльності (праці, пізнанні, спілкуванні).

Отже, людина є продуктом природи, суспільства|товариства| і людства та входить у ці|накликати| системи. Але|та| у властивостях людини не просто відображається|відбивається| вплив цілого.

Щоб зрозуміти сутність особистості, слід з’ясувати співвідношення цього поняття з такими, як «індивід», «людина», «індивідуальність», «об’єкт», «суб’єкт» та ін. (рис. 2.2).

Людське дитя народжується на світ із генетично закладеними в ньому потенційними можливостями стати людиною. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, які належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, а також розвиток мислення, свідомості, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та її відмінність від тварин, зафіксовано у понятті «індивід».

Індивід – це те людське біологічне підґрунтя, яке забезпечує розвиток особистості в соціальних умовах. Факти з життя дітей, які змалку потрапили до тваринних (вовчих) зграй і яких не вдалося повернути на шлях людського розвитку, свідчать, що людиною можна стати лише в соціальному оточенні, проходячи певний послідовний шлях соціалізації індивіда, творення особистості. Людину як індивіда характеризують її вік, професія, статева приналежність, зовнішність, освіта, звички, захоплення.

Людина
Організм	Фізичне тіло	Суб’єкт	Об’єкт	Індивід	індивідуальність	Особистість	Я	Соціальна роль	Зовнішнє психічне	Внутрішнє психічне

Рис.2.2. Людина у різних вимірах.

Але, з’явившись на світ як індивід, людина набуває особливих соціальних якостей, вона стає особистістю. І це набуття можливе лише в соціумі. Тому можна стверджувати, що особистість – це соціальне явище, продукт розвитку суспільства, об’єкт і суб’єкт історичного процесу та суспільних відносин (взаємодії з іншими суб’єктами життєдіяльності та спілкування).

Поняття «особистість» стосується відповідних якостей індивіда, причому йдеться про своєрідність, неповторність, унікальність індивіда, тобто індивідуальність. Однак поняття індивід, особистість та індивідуальність не є тотожними: кожне з них розкриває специфічний аспект індивідуального буття людини.

Особистість можна зрозуміти тільки в системі стійких міжособистісних зв’язків, опосередкованих змістом, цінностями, сенсом сумісної діяльності кожного з її учасників, тобто особистість постає як реальність для інших.

Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше від поняття особистості, бо охоплює велике коло соціальних і біологічних ознак – антропологічних, етнографічних, національних, культурних тощо.

Людина як особистість добровільно набуває ту чи іншу соціальну роль, усвідомлює можливі наслідки своїх дій після її виконання й розуміє всю повноту відповідальності за їх результати.

Але процес виконання соціальної ролі, соціальний статус і ранг особистості, її позиція в житті і на службі, здатність діяти добровільно, самостійно та відповідально відображаються в тих індивідах (їх свідомості), котрі її оточують, працюють із нею.

Особистість – це спосіб життя, образ соціального буття. Вона може стверджувати себе і на негативних нормах та цінностях, які є в людській культурі. Тому особистість не можна розглядати тільки з позитивним знаком. Особливо яскраво це виявляється в так званих історичних особистостях, серед яких чимало героїв і прогресивних діячів, але є і чимало тиранів, людиноненависників. Особистість – це зовнішнє та внутрішнє психічне.

Особистісний спосіб буття людини забезпечується внаслідок особливих своєрідних утворень. У свою чергу, ці психічні особистісні утворення формуються тільки за умови виходу людини на особливий рівень життєдіяльності. Лише здійснюючи осмислені вчинки, людина може стати особистістю, сформувати своє неповторне «Я», заявити про себе, відрізнити себе від інших осіб та відобразитися в них у певних розумових і чуттєвих образах.

Особистість визначається через залученість людини до конкретних суспільних, національних, культурних та історичних відносин, які вимагають свідомої продуктивної діяльності і спілкування. У філософсько-психологічному аспекті особистість – це об’єкт і суб’єкт історичного процесу та власного життя. Вона – продукт епохи, життя своєї країни, нації, власної сім’ї, а водночас – очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії.

Цілісне розуміння людини – як індивіда й особистості|особистості|, суб’єкта діяльності й індивідуальності – припускає|передбачає| розуміння того, як людина реалізує себе в конкретних умовах свого існування, як складається її життєвий шлях|колія,дорога| і життя загалом|загалом|.

Змінюються часи, і разом з ними змінюється людина. Історія людського суспільства|товариства| – постійний процес розвитку й посилення людської індивідуальності.

Характерним|вдача| для нового часу стає не лише|не лише| руйнування традиційного суспільства|товариства| з|із| його жорсткими правилами, встановленими|установленими| для різних соціальних прошарків, не лише|не лише| зменшення сили звичаю або культурної норми, а|та| передусім|передусім| – кардинальна заміна зовнішніх, суспільних|громадських|, групових регуляторів|регулювальників| життя людини її внутрішнім, індивідуальним вибором. Заміна зовнішніх регуляторів|регулювальників| внутрішніми створює новий спосіб взаємин людини з|із| простором її життя – «освоєння», «розширення» і «привласнення|присвоєння|» цього простору, і в такий спосіб перетворення навколишнього світу на власний життєвий простір. Світ стає «своїм». Зовнішню зумовленість долі людини замінила необхідність самостійно ухвалювати життєво важливі|поважні| рішення й відповідати за них.

Значення цих змін|перерв,перемін| легко усвідомити в контексті змін, що відбулися віднедавна в нашій країні. Змін, що призвели до ослаблення|ослабіння| зовнішніх регуляторів|регулювальників| і до загострення багатьох особистих|особових| проблем кожної людини: проблем власного вибору, побудови|шикування| свого життя, пошуку відповідей на складні запитання.

В основі поведінки людини – різні системи її регуляції. Частина|частка| поведінкової активності людей виразно|чітко| детермінована конкретною ситуацією – або ми пов’язані з цією ситуацією якимись своїми потребами, прагненням задовольнити свої бажання|воління|, або ми просто постаємо|опиняємося| перед необхідністю реагувати на якісь аспекти цієї ситуації. Тому ця частина|частка| нашої життєдіяльності значною мірою продиктована життєвою необхідністю, оскільки для того, щоб існувати, ми повинні їсти, пити, спати, мати для цього необхідні засоби |кой умови. Тією самою життєвою необхідністю визначені наші дії та рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| і в складніших ситуаціях.

Частина|частка| наших життєвих рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань| або дій, можливо, є|з'являється,являється| наслідком|наслідком| не лише|не лише| і не стільки власного вибору, скільки соціального впливу, джерелом якого може бути і безпосереднє, близьке оточення людини, і ширше соціальне середовище|середа|. Наприклад, на вибір вищої освіти|утворення| як подальший|дальший| життєвий шлях|колія,дорога| після|потім| закінчення школи може вплинути не те, що юнак чи дівчина прагнуть до цього, а тиск|тиснення| батьків; людина йде до театру чи відвідує модну виставку не через|із| любов до мистецтва, а тому, що|бо| «так заведено» тощо. Сказане не означає, що соціальний вплив завжди «відштовхує|відхилює|» людину від власних бажань|волінь|: соціальні традиції і норми акумулюють нагромаджений суспільством|товариством| досвід|дослід|, що дає змогу нам адекватно діяти в різноманітних|всіляких| ситуаціях соціальної взаємодії, і накопичення|надбання| цього досвіду|досліду|, соціальної компетентності є частиною|частка| нашої системи пристосування до світу. Зрештою|урешті|, ми просто не можемо не зважати на бажання|воління| й уявлення інших людей, стосунки з|із| якими для нас потрібні і думка яких для нас важлива|поважно|. Відповідно, наша поведінка якоюсь мірою продиктована соціальною необхідністю узгоджувати поведінку з|із| традиціями, законами того світу, в якому живемо – «маленького» (сім’я, колеги, друзі й близькі) і «великого» (суспільство|товариства| загалом|загалом|).

Що менше обмежень, пов’язаних з тим, що ми умовно позначили як життєву або соціальну необхідність, то динамічнішою стає зовнішня ситуація, то частіше людина постає|опиняється| перед завданням|задачею| самій ухвалювати|прийняття,приймання| рішення|розв'язань,вирішень,розв'язувань|, робити власний вибір щодо того, чим займатися, як проводити свій час, врешті-решт|зрештою|, як будувати своє життя. У ситуації власного вибору ми опиняємося й тоді, коли відчуваємо|відчуваємо| незадоволеність|незадоволення| своєю життєвою ситуацією — ми більше не хочемо «плисти за течією», і зміна ситуації, яка склалася, вимагає від нас рішучості й зусиль змінити|поміняти| звичний стиль життя, а можливо, і свою життєву ситуацію загалом|загалом|.

Нову соціокультурну ситуацію, у якій опинилася людина, розглянули у своїх працях психологи, які пишуть про проблему свободи людини. До того ж, свободу людини розуміють як можливість|спроможність| ухвалення|прийняття,приймання| рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| і вибору (Фромм), як свободу знаходження й реалізації сенсу|змісту,рації| свого життя (Франкл), як свободу усвідомлення своїх можливостей|спроможностей| і зміни себе (Мей).

Для радянської психології завжди був характерний|вдача| глибокий інтерес до духовного, «вищого» виміру|виміру| в існуванні людини. На думку провідних психологів, нашу психологію можна назвати|накликати| «вершинною», на відміну від «поверхневої|поверхової,зверхньої|» і «глибинної». Як таку «вершину» Б.Г. Ананьєв розглядав|розглядував| розвиток людської індивідуальності, а умовою її становлення вважав|лічив| самостійний, «самодетермінуючий|» вибір життєвого шляху|колії,дороги|, ухвалення рішення щодо побудови|шикування| свого життя. Сучасні психологи, підтримуючи цей погляд, також роблять|чинять| акцент на розумінні життєвого шляху|колії,дороги| людини, на її здатності|здібності| збудувати свою долю за власним задумом (К.О. Абульханова-Славська).

Самовизначення людини як власний, вільний вибір припускає|передбачає| здатність|здібність| протистояти і зовнішнім впливам, які часто|частенько| належать до ухвалення|прийняття,приймання| того чи іншого типу рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань|, і впливу власних «слабкостей», насамперед|передусім| силі звичок, боязні змін|перерв,перемін|. Психологи стверджують, що основні бар’єри, які перешкоджають нашим позитивним змінам, перебувають|перебувають| усередині нас. Готовність змінити|поміняти| щось у своїй життєвій ситуації вимагає мужності для подолання|здолання| стереотипів, які склалися, а також наважитися взяти|прийняття,приймання| на себе відповідальність за свої рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| та їхні наслідки|результати|.

Сьогодні психологи виявляють|виявляють| дедалі більший інтерес до проблем стратегій життя, стилю життя людини, її життєвих планів і щоразу частіше оперують такими поняттями, як життєвий простір, життєва ситуація, життєвий світ. Також наголошують на|дуже| істотних|суттєві| відмінностях між людьми, які обирають різні способи своєї взаємодії зі|із| світом, що якоюсь мірою стає таким, що визначає їхній життєвий сценарій загалом|загалом|: відмінності виявляються, насамперед|передусім|, у спрямованості особистості|особистості|, оптимістичному або песимістичному світогляді, у самооцінці.

Сучасні психологи звертають особливу увагу на те, що в основі самостійного вибору людини, її «самодетермінації» перебуває смисловий рівень регуляції її поведінки, вчинків, рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань| у значущих ситуаціях. Саме «особистісні», «життєві» сенси|зміст,рації| дають змогу людині здійснювати не «реактивний», «тактичний», а|та| стратегічно осмислений вибір, який перетворює її таким чином на індивідуальну, вільну, із самостійно вибудовуваною|вистроювану| долею.

Сьогодні це тим більше актуально, адже час соціальних змін|перерв,перемін|, руйнуючи звичні способи життя, змінюючи|зраджуючи| цінності й пріоритети суспільства|товариства|, зумовлюючи зникнення одних і появу інших форм діяльності, фактично ставить перед особою|особистістю| нове життєве завдання|задачу| — завдання|задачу| життєтворчості, створюючи можливості|спроможності| перетворення людини зі|із| суб’єкта діяльності на суб’єкт життя, творця свого життєвого шляху|колії,дороги| і своєї долі.