15. Охарактеризуйте фактори, що визнача­ють позичковий процент та його норму.

Позичковий відсоток є винагородою, яку одержує власник грошей за те, що надав їх підприємствам або приватним особам для ви­користання. За гроші, які підприємства бе­руть у позику, вони купують фактори вироб­ництва (верстати, сировину, робочу силу) і

виготовляють готову продукцію. Оскільки частину продукції одержано завдяки використанню позичених грошей, підприємство (підприємець) повинне не лише повернути борг, а й заплатити за користування грошо­вим капіталом. Ціна, що сплачується за користування грошима, назива­ється нормою (ставкою) позичкового відсотка.

Наприклад, якщо позичено 20 000 грн, а боржник має повернути че­рез рік 21 000 грн, то річна ставка відсотка становитиме 5 %:

Сам позичковий відсоток є абсолютною величиною: 21 000 - 20 000 = = 1000 грн, а 5 % — норма, або ставка позичкового відсотка. Проте в повсякденній господарській практиці для зручності, коли йдеться про позичковий відсоток, здебільшого мають на увазі норму (ставку) позич­кового відсотка.

Розрізняють номінальну і реальну норму позичкового відсотка (г). Номінальною є та ставка відсотка, за якою видається позика. Реальною є відсоткова ставка, що враховує темп інфляції. Так, якщо банком нада­на позика підприємству за номінальною відсотковою ставкою 20 %, а річний темп інфляції складає 12 %, то реальна відсоткова ставка дорів­нюватиме 8 % (20 % - 12 %).

Якщо номінальна відсоткова ставка є завжди додатньою (крім без­коштовної позики, коли відсоткова ставка дорівнює нулю), то реальна відсоткова ставка може бути від'ємною. Це відбувається тоді, коли темп інфляції перевищує номінальну відсоткову ставку. Наприклад, якщо номінальна відсоткова ставка складає 15%, а річний темп інфляції дорівнює 20 %, то реальна відсоткова ставка становитиме

-5 %.

Ставки відсотка диференціюються залежно від кількох факторів:

• рівень ризику (чим більший ризик у наданні і використанні пози­- ки, тим вищою буде відсоткова ставка, і навпаки);

• обсяг позики (чим більший розмір наданого кредиту, тим вищою буде відсоткова ставка, і навпаки);

• термін позики (чим на довший термін надається кредит, тим ви­- щою буде відсоткова ставка, і навпаки);

• стадія кон'юнктури (на фазі рецесії відсоткові ставки нижчі, а на фазі підйому економіки — вищі);

• рівень конкурентності ринку позик (чим вищий рівень конкурент- ності, тим нижчі відсоткові ставки, і навпаки);

• рівень облікової ставки відсотка центрального банку (чим вищий рівень облікової ставки, тим вища відсоткова ставка, і навпаки).

Своєрідною нижньою межею відсоткової ставки є облікова ставка відсотка (або ставка рефінансування), яка встановлюється центральним банком (в Україні — Національним банком України). Фактично облі­кова ставка відсотка — це первісна ціна грошового капіталу, за якою комерційні банки купують його у центральному банку. Тому відсотко­ва ставка не може бути меншою за облікову ставку відсотка.

Депозитні відсоткові ставки — це відсоткові ставки, за якими ко­мерційний банк платить вкладникам за користування їх грошима. Депо­зитна відсоткова ставка завжди буде менша за банківську (кредитну) відсоткову ставку, бо за розмірами внески поступаються обсягам банків­ських кредитів. Так, в Україні відсоткові ставки по кредитах у 2000 р. становили 40,3 %, а в 2001 — 30,1 %. Відсоткові ставки по депозитах відповідно були 13,5 % та 11,3 %.

По кредитах та внесках на короткий термін, як правило, до року, нараховується простий відсоток:

,

де Р — сума боргу з відсотками; S — номінальна сума кредиту, тобто сума, яку отримує позикодавець; N — кількість днів; і — відсоток річ­них, заданий в частках одиниці.

Якщо відсоток нараховується раз на рік, то можна скористатися та­ким варіантом наведеної вище формули:

,

де N — кількість років.

Якщо на суму кредиту чи депозиту нараховується складний відсоток, то це означає, що відсотки нараховуються не на базову суму, а на суму з нарахованими відсотками за попередній період. В цьому випадку корис­туються формулою:

.