Визволення з німецького ясиру

На залізничому шляху Ковель-Сарни загін СБ, під ко­мандою друга Гонти, заліг у вигідних становищах. Повідом­лено, що з Києва везуть людей на роботи до Німеччини. Всі в напруженні чекають, нікому не вільно виходити з лі­су, кожний на своєму місці, кожний знає, що має робити. Паротяг дихає чимраз ближче, йому треба тут сунути під гору. Льокомотив рівняється з командиром Гонтою, який в кабіну льокомотиву кидає в’язку гранат. За хвилину — сильний вибух. Ми кидаємося до машини, друг Береза зби­ває термометер, з якого іде -пара. Ще кілька ударів ломом по приладах і все окутано парою. Потяг став. Навколо стрі­лянина. Німецькі конвоїри, які їхали у переднім і заднім вагонах, виходять з піднятими руками. їх обшукують, ка­жуть рядком сідати в рові. Командир наказує відчиняти вагони, де -сидять невільники. Всі — обдерті, чорні — ви­сипали з вагонів. Один питає мене: „Хто ви? Ви зелені, на­певно зелені, ви бендерівці?! Про вас у Києві багато опо­відають”. Жінки обіймають стрільців, цілують, плачуть. Ко­мандир дає наказ не гаятись, забираємо всіх і все, що мо­жемо нести. Нам помагають визволені. Німців залишаємо в рові, попередивши, щоб не підносили голів, доки не відійдемо. Рушаємо в дорогу, ідемо в темряві, незнайоми­ми дорогами, до найближчого села. Спереду іде місцевий селянин. Три рази ставали відпочивати, провіряли, чи хто не загубився. В селі усіх людей закватирували по господа­рях. На другий день, на майдані, зібрались визволені. Се­ляни-поліщуки з інших сіл чекали з фірманками, щоб за­бирати їх до себе. Командир Гонта записував імена. Селя­ни зобов’язалися цих людей переодягнути й прохарчувати, аж до відкликання.

Ліс має свої права

Йду по зв’язку від села до села. Недалеко село Ма- чулки. Від села Осекрова через ліс, вже близько, має бути „Січ”. В селі зв’язковий пояснює, якими дорогами я мушу іти, щоб попасти на „Січ”. Прощаюсь і відходжу.

Іду лісовою дорогою. Раптом далі іти немає як. Звали дерев загатили дорогу. Хтось підрізав ці дерева. Треба об­ходити. Тільки я хотів завернути, як з-за дерева хтось запи­тав: „Кличка?!” Бачу скероване на мене дуло рушниці. Від­повідаю. Виходить юнак, який дає мені інструкції, йду да­лі. Чую, як десь далеко співають повстанську пісню:

Хлопці, підемо, боротися будемо За Україну, за рідні права!

Заслухавшись пісні, співаю її й собі під ніс. „Стій! Обернись!” — Роблю все, що наказують, і бачу замаско­ваний бункер. Хтось питає: „Кличка, псевдо, до кого ідеш, з ким хочеш бачитись?” Тоді кажуть сісти на землю під великим деревом. Треба чекати. Незадовго приходить зв’язок з чотирьох осіб, які мене роззброюють. З ними іду до хати, край села. Там маю чекати. Приходять знайо­мі, вітаємось. Мені повертають зброю й я вже можу по- лагоджувати свої справи.

Засідка на шляху Турійськ-Вюлодимир

Коло сіл Кустич-Соловчи ми вибрали за мостом місце, викопали окопчики, залягли. Недалеко грубий паль, — видно, тут проходила якась межа. Від села чути іржання коней, рев корів₍ що їх пастухи виганяють на пашу. Про­міння сонця прорізало мряку. Хтось із стрільців сказав: „Друга, третя, багато автомашин їдуть в нашім напрямі”. Подається команда: „До бою готовсь!” Щільніше приля­гаємо. Перша легка машина, не доїхавши містка, підскакує вгору. Стовп чорного диму. „Вогонь!” Заговорили три дьохтярі і один токар. Спереду крики. Подається команда. Червона ракета, одна за одною. „Перервати бій!” Стрільці перевіряють зброю, міняють цівки скорострілів. Повіяв вітрець, і ми побачили на дорозі поперевертані авта, а на сіножаті німців, які перебігають розстрільною просто таки до нас. „Увага, чекати наказу!” Німці зовсім недалеко. Дех­то з них скаче до рова. „Вогонь!” — Знову грають куле­мети. Час від часу затинаються. Аж зліва почулось голос­не: „Слава!!!” Нам прийшла поміч. Здалека бачимо, як пе­ребігають стрільці. Німці схоплюються, відстрілюються, врешті в паніці починають втікати. Втікати не було куди, багато з них попідносило руки, просять не вбивати їх. Стрільці перев’язують ранених. Шістдесят взято до полону, дев’ять забитих. У нас четверо ранених. Збираємо зброю, що її покидали німці. Повстанці, що прийшли нам на поміч, відходять. Ми займаємо становище за спаленим містком. Коло авт -повно людей із села.