9Іл(кькл*,

^ Гкс , ‘^иЛь^+і'ь,

^4<| оМЇ^І тікл' ЛД*/*

Р^4<* )<-Гвс4 и 4л1 ^ <А^М- /ру

С Г*і|44о меЛо ^лкГ Щлм"- '+&-~

Т0>^ Я^г*~ жиГ^

Іл£іл~к* ГТт '>*£%. с^Ц.

IN THE RANKS OF UPA 3

В РЯДАХ УПА 4

В ЛАВАХ УПА НА ВОЛИНІ Большевики „визволяють” Західню Україну з неволі 19

Німецько-большевицька війна 28

Пропаганда революційних кличів 39

УПА на Волині 44

Ліс має свої права 45

Засідка на шляху Турійськ-Вюлодимир 46

Служба Безпеки 47

В обороні населення проти польських банд 47

На Волині 54

Несподівана інтервенція 59

2. У Чорному Лісі 61

3. Під большевицькою окупацією 63

5. Відплата 67

В темряві 83

В обороні села 84

І. Соя 92

3. Большевицькі шпигуни 96

4. Особливий пропаґаидист 98

5. Через лінію Керзона 99

У ЗАСІДЦІ І В ОКРУЖЕНЦІ 123

ПІД її ПОКРОВОМ 131

ОДИНЦЕМ У ПІДПІЛЛЮ) 307

У невідоме. 324

В. С-ко 331

НА СТРИХУ 331

Ш

Фотокопія листа Тараса Чупринки-Тура до Степана Бандерн в Західню Европу (червень 1948 р.)

Туча

Один крок до свободи

Наша група вже два з половиною місяці в 'рейді. Здаван лося б, мета вже перед нами, одначе, коли ми опинились в пограничному пасмі озер на чеській території, виявилось, що до осягнення мети ще далеко. Тут ми побачили, щр озер не пройдемо. Перша спроба в тому напрямі запровадила нас на ворожу заставу, і ми втратили нашого відважного про­відника, друга Зоряна, якого прошили смертельні кулі во­рога. По засягненні розвідки та по короткій нараді рішено змінити курс дороги на північ.

Була холодна та вогка друга половина жовтня 1947-го року. Вечором, забезпечившись на одному хуторі харчами, яких не було в нас вже два дні, вирушаємо в новому напря­мі. В п’ятій годині над ранком попадаємо на велику річну запору поміж містом Собєслав та електрівнею. Якщо не пройдемо ріки, наше положення буде безвихідне. За рікою кличе нас „ліс-батько”, якого по пройденій дорозі ми не стрічали. На дворі морозний ранок. Білий іней вкрив траву. Робимо сліди, а це недобре. Підходимо ближче електрівні, шукаючи човна. Знайшли. Рвемо ланцюг, що ним човен прив’язаний до дерева, і рішаємо: першим поїдуть поруч­ник Дідик та друг Петро, відтак ми, молодші. Сідають, вже пливуть, бачимо їхні контури на середині ріки — і раптом крики: „Потопаємо, рятуйте!” Чути плюскіт води і... спо­кій. За хвилину човен випливає на поверхню води, а за ним виринає тільки друг Петро. К-р Дідик зник у хвилях ріки. Миттю кидаємось шукати другого човна. Є, але на дні вода. Рішаю плисти в ньому, хоч бачу, що тут спеціально залише­ні діряві човни. Це — робота підступного ворога. Веслую. В човен набирається чимраз більше води й, остаточно, не

допливши до середини ріки, човен потопає, а я кидаюся в холодну воду. Нормально плисти не можу, бо повний на­плечник тягне мою голову у воду. Горілиць допливаю до берега. Останками сил деруся на високий берег, а вилізши, почуваю, що, скутий замерзлим вбранням_; не можу встати. Мене огортає розпука. Там потопає друг, а я не можу нака­зати своєму знеможеному тілу піднестися з землі та йти його рятувати. Сила волі перемагає. Поволі підношуся, ломлю на собі льодові окови і даю пораду Петрові, що останнім зу-