Відділ к-ра Громенка після переходу австрійсько-німецького кордону. Осінь 1947 року.

зайняти становища, щоб дати змогу долучитись задньому забезпеченню.

На колінах, хапаючись за корчі, дряпаємось угору. Вже долазимо до верху, аж нараз чуємо польську мову. Це була друга ворожа лінія. Поляки, мабуть, певні в перемозі своїх колег, не припускали, що тут можуть бути „бандеровци”. Опам’ятавшись від несподіванки, вони відкрили сильний во­гонь. Але він нас не разив, бо ми були під захистом стрім­кої скелі, кулі свистали понад нашими головами.

За хвилину позад нас у яру почали розриватись гра­нати. Але вони теж не робили нам шкоди. Ми повземо аж під вершок скелі і звідтам кидаємо гранати, які падають у самі ворожі становища. Знову зойки ранених. З криком „слава” ми вилазимо на вершок. Ворог починає утікати. Польські вояки так були здезорієнтовані, що один з них забіг на праве крило нашої сотні, а що перша чота була у польських уніформах, — запитав: „Ктура то компанія?” Заднє забезпечення долучається до сотні. На його міс­ці к-р Громенко залишає іншу чоту, бо ворог зібрав свої не­добитки, скріпив їх новими силами й заходить ззаду.

У нас стан добрий. Убитих між нами немає- Подаємось на край лісу, щоб зорієнтуватись, куди відступати. Бачимо, як в яру, який лучив один комплекс лісу з другим, збились ворожі вояки і утікають в другий ліс. Командир дає наказ: „Кулемети на становища і сильний вогонь!”

Заклекотали знову наші кулемети.

Звертаємо ліворуч. Там думаємо перейти головне шосе, яке провадить з Перемишля до Сянока, і переправитись в більший ліс. Ворог іде слідом за нами. Вже наше заднє за­безпечення відкрило вогонь. Подають по зв’язку, що одно­го з наших поранено в руку. За кілька хвилин вже і другого важко ранено. З раненими відходити не легко. О год. 2-ій пополудні підходимо до шосе. Переднє забезпечення по­відомляє, що з другої сторони шосе є ворожі застави. Вид­ко, ворог добре приготовився до облави і скупчив великі сили. Перейти неможливо, бо ворог окопався. Ззаду теж почався наступ на наші частини.

Командир дає наказ посуватись направо краєм лісу, там на горбку займати становища і боронитись до вечора.

Сотня зайняла догідні становища і окопалась. Коли ми пішли праворуч, ворог стратив нас з очей і, не знайшов­ши наших слідів, повернув у інший бік. Незабаром над лісом почали кружляти літаки-„кукурудзяники” й обстрілювати нас зі скорострілів. Коли почало смеркатись, кожний з нас відітхнув з полегшею.

Знаючи, що ми сховались десь в лісі й напевно будемо пробувати з нього вирватись, поляки ще за дня почали роз­ставляти застави з артилерією, мінометами та скорострі- лами. Наш обсерватор вибрав собі місце на високому дере­ві.

Коли смерклось, командир дав наказ приготовитись до маршу. Треба було добре розвідати, щоб не наткнутись на ворожу заставу і перейти без сутички. Як на злість, мі­сяць підійшов високо вгору і освітив все навколо. Сотня шнурком тихо вирушила в напрямку села Доброї. Час від часу передається наказ командира —• бути тихо! Вийшли на край лісу, де з горбка вже видно село. Ідемо яром в сто­рону села, бо там напевно ворог найменше сподівається нашого переходу. Передня стежа підійшла до крайніх' хат і натрапила на польську частину, але ворог не помітив її, і вона подалася назад. Посуваємось вправо. Стежа, переві­ривши терен, подає знак, що в тому місці немає ворога. По рядах знову наказ: „Обережно й тихо маршувати!” Кожний насторожив уха, стискає в руках кріса. Хильцем переходимо поміж хати і опиняємось на другій стороні села. Ворог на­певно й не припускав, щоб у таку місячну ніч ми могли пе­реходити у нього під носом.

„Слава Богу!” — можна було почути з уст не одного повстанця.

Заходимо в лісок під селом Пилою у віддалі двох кіло­метрів від ворога. Наші ранені почувають себе зле- Доктор Шувар робить, що може, щоб помогти їм.

Сотня розтаборилась. Службовий вислав забезпечення, і стрільці — звичайно, в поготівлі й на становищах — по­чали засипляти. Курінний і сотенний теж поклалися спати. Моїм обов’язком було справдити забезпечення й перевірити оборонну лінію. Я покликав службового підстаршину і ми пішли у двох на перевірку.

Я подивляв втомлених стрільців, що по цілоденнім бою, без їжі, охороняли сон своїх друзів.

Коли почало розвиднятись, майже ніхто з нас уже не спав, бо кожному було цікаво, як ворог буде наступати на порожній ліс. Коли добре розвиднілось, почала бити арти­лерія. По півгодиннім гарматнім вопні, двома лавами, во­рог рушив у наступ. Перша лінія, дійшовши до узлісся, відкрила сильний кулеметний вогонь. Ми здалека пригляї- дались і сміялись- Потім спокійно, по-християнськи, від­святкували другий день Зелених Свят.

В цей день наша сотня прощала свою скривавлену землю. Тяжко було розставатись, хоч з пустими, але рідни­ми селами, з чарівними Карпатами. А найтяжче було зали­шати наших друзів, що полягли в обороні Батьківщини, і тих, що залишались продовжувати боротьбу. Наша час­тина одержала наказ — прорватись у західню зону Німеччи­ни.

З великими труднощами й боями удалося нам пройти повні ворожих застав і засідок терени й прорватися через чужі кордони до вільного західнього світу, щоб своєю поя­вою тут задокументувати боротьбу українського народу та розповісти про звірячу суть московсько-большевицького імперіалізму.

Роман