
- •Збірка споминів був. Вояків української повстанської армії hurtom.Com уоуапіко
- •Степан бандера
- •Тарас чупринка (роман шухевчч)
- •В лавах упа на волині Большевики „визволяють” Західню Україну з неволі
- •Німецько-большевицька війна
- •Виступ упа
- •Нічне завдання
- •Господарка у па
- •Пропаганда революційних кличів
- •Визволення з німецького ясиру
- •Ліс має свої права
- •Засідка на шляху Турійськ-Вюлодимир
- •Служба Безпеки
- •В обороні населення проти польських банд
- •Марш через Полісся
- •Військовий перевишкіл
- •На Волині
- •Несподівана інтервенція
- •На вишколі
- •У Чорному Лісі
- •Під большевицькою окупацією
- •В курені Чорноти
- •Відплата
- •Бойова зустріч з новим наїзником
- •Медсестри учх при упа відпочивають на поляні в Карпатах, вийшовши з підземних криївок.
- •У чорному лісі
- •Нічний алярм
- •В темряві
- •Відзначення річниці „1-го Листопада” — 1945, р. Село Грозьова, (Бірчанщина). Стоять зліва: к-р Бурлака, сл. Пам’яті підполковник Коник, політвиховник Вадим - Мирон.
- •Фрагменти гарячих днів
- •Повстанський швець у відділі к-ра Крилача за працею. Осінь 1946, р. (Ліс над селом Брилинці.) Перемищчна.
- •Большевицькі шпигуни
- •Особливий пропаґаидист
- •Через лінію Керзона
- •З карпат у перемищину
- •Відділ к-ра Бурлаки в часі „Водосвятія” в селі Берендьовичах, Перемищина. 1947 р.
- •Найкраща зброя партизанів
- •Невдала відпустка
- •Окружний провідник оун проф. Д-р Зрив (Полтавець) серед старшин упа сотень Бурлаки і Крилача.
- •У засідці і в окруженці
- •Засідка і — прорив з оточення
- •Під її покровом
- •Несподіваний гість
- •Їх було сімнадцять
- •Я спізнився на один день
- •Загибіль генерала свєрчевського
- •Присмирення кузмини
- •До останнього набою
- •Повстанський свят - вечір
- •Відділ к-ра Бурлаки безпосередньо перед поділом на 7 груп в рейді через Словаччину (у горах Крівань). Спереду (з палицею в руках) сидить к-р Бурлака.
- •Свят-вечірня пригода
- •Кривава відправа
- •Відплата
- •Великдень 1947 в устрицькому лісі
- •З обіймів смерти
- •Повстанцям і бог помагає
- •Малий івась
- •Іван Шиманський - Шум, к-р III відділу куреня „Месники”, округи „Батурин” (Любачівщииа).
- •Через долину смерти
- •Останні дні на закерзонні
- •Від сокалыцини до східніх прус
- •На закерзонні зимою 1947/48 року
- •Останній бій на рідній землі
- •Відділ к-ра Громенка після переходу австрійсько-німецького кордону. Осінь 1947 року.
- •Ціною крови і життя
- •,,На ліснпчівці”. — Із рейду по Словаччині, липень 1947 р. Старшини відд к-ра Бурлаки (зліва): Буркун, Сагайдачний, Марко.
- •9Іл(кькл*,
- •Фотокопія листа Тараса Чупринки-Тура до Степана Бандерн в Західню Европу (червень 1948 р.)
- •Один крок до свободи
- •Із рейду через Словаччину, 1947 р. — Почет відд. К-ра Бурлаки. Перший справа к-р Зенко.
- •Перші два дні за залізною заслоною
- •Одинцем у підпіллю2)
- •Зв’язкова тетяна
- •На стриху
- •1 Навів я карабінку Прямо в лоб йому.
- •Живу ще завдяки упа
- •Від видавців
- •1 Охотнича Резерва Міліції Обивательської.
- •2 Всі назви місцевостей в Прусії і прізвища людей, з конспіративних причин, змінено.
- •3 Друг Орлан згинув у 1946 р. Розірвавши себе гранатою.
- •4 Цитую з пам’яті.
Малий івась
До бескидських гір зближався німецько-большевиць- кий фронт. Деякі відділи УПА, що вели свій вишкіл на хребтах гірського масиву Букове Бердо та кватирували в поблизьких селах над Сяном чи Волосаткою, вийшли в рейд у великі ліси східніх Карпат.
Інакше було зі сіткою ОУН. її працівники мусіли залишитись у своїх теренах, щоб кожночасно бути з населенням.
В лісах Ветлинеької полонини пришилося переходити фронт районовому провідникові Ліського повіту.
Друзі скрились у глибоких лісах і чекали, коли пройдуть німецький і большевицький фронти. Сподівались, що коли лінії посунуться на Словаччину, вони опиняться в запіллі. У кожне прибескидське і подальші села насунула маса большевицького війська. Між ними були епецчастини НКВД, які робили розшуки за повстанцями та вишукували людей, що співпрацювали з повстанцями.
Про місце перебування друзів знала тільки одна родина зі села Беріжки. Вона доносила їм харчі. Одначе постійне перебування сталінських посіпак і застій фронту утруднили постачання поживи. Зажурилися селяни, що не можуть винести стрільцям харчів. Голодували повстанці...
Маленький Івась сам додумався) чому зажурений його батько. Він знав, чому вечорами тато вже не виходить до лісу. Тож Івась вибрав нагоду і несміло сказав батькові: „Тату, я занесу нашим воякам їсти, як пожену пасти корову”.
— Добре, але мусиш вважати, Івасю!
Не журіться, тату) я скажу, що це мої паляниці, як мене будуть допитувати і обшукувати.
Дві паляниці, що їх щоденно приносив Івась, заспокоювали революціонерам голод. Івась теж радів, що може стрічатись з своїми повстанцями. Він знав, що мусить мовчати, коли б большевики його зловили і допитували. Він сам почував себе повстанцем. Хоч малий і без рушниці...
Весело збігав Івась з полонини вниз, як нагло спинив його гострий оклик: „Пастой, мальчік, ти куда?” У торбині ніс він кілька принагідно знайдених грибів.
Я гриби для мами збираю, ось вони тут у торбині — відказав сміло Івась. Та не повірили енкаведисти. Вони знали, що малі діти служать повстанцям. Почались допити батьків і малого Івася. Не помогли ласі обіцянки, а згодом і знущання. Всі говорили одне і те саме: „Ми не знаємо, де бандерівці”.
За кілька днів вже і малому Івасеві важко було вирватись, навіть з коровою, до лісу. За ним уже слідкували. Та його відданість повстанцям придумала щось інше, щоб тільки допомогти своїм.
Звичайно обідньою порою ішов він до потоку купатись, а при цьому вправно ловив руками пструги. Поволі, обережно оглядаючись, крок за кроком, запускався все дальше і дальше в глибину потоку, в ліс. Коли бачив, що за ним вже ніхто не слідкує, швидко заносив рибу на означений пункт і вертався додому.
На лозовім прутику завжди ніс дві-три маленькі рибки, які мали служити йому доказом, що він справді ловив рибу.
Большевиків це переконувало. А тим часом маленький Івась більшою рибою, що її ловив, кормив повстанців, аж доки большевики не прорвали фронту і не вийшли з підкарпатських сіл.
Туча
„НЕ СКАЖУ!”
„Ні погрози, ні тортури, ані смерть не зневолять Тебе виявити тайну'”
(З „Декалогу українського націоналіста”)
Це було літом 1946 року.
Троє бійців УПА — Максим, званий Майк, бо родився в Америці й лиш кілька літ перед другою світовою війною приїхав з батьками сюди, на Лемківщину, Мазепа, дебелий, двометровий лемко з Жогатина біля Березова, та Зоряний, родом з Сяніччини, колишній підстаршина Галицької Дивізії й учасник бою під Бродами, — повертались з праці при будові підземної шпитальки до місця постою своєї частини.. Переходячи через село Гута, запримітили вони, що в одній хаті ясно світились світла і звідтам долітав веселий гамір. Заінтриговані, пішли вони туди й побачили, що це наші селяни прадавнім звичаєм вшановують своїх іменників Петрів і Павлів, бо це ж того дня був саме празник святих апостолів Петра й Павла. Побачивши бійців УПА, селяни запросили їх до хати й стали з радістю вгощати їх як своїх оборонців. Наші бійці були по-вовчому голодні,то й не відмовились від запрошення до смачної вечері.
Несподівано десь біля 11-ої години з’явилась у відчиненому вікні постать польського сержанта з машиновою пістолею в руках. Скерувавши її на трьох наших друзів, він крикнув:
— Руки вгору, не рухатись з місця!
Першим скраю біля вікна сидів Мазепа. Такі несподіванки не були для нього .новиною. То ж, ще польський старшина не докінчив свого зазиву, як Мазепа підніс свою