Виступ упа

Одного дня, на наказ проводу ОУН, українська поліція відходить до лісу. З Ковля командант міської поліції ви­їжджає до лісу, а його заступник випускає в’язнів з тюрми.

В Володимирі, Луцьку, Рівному, Крем’янці, Бересті, по багатьох районах, як Матіїв, Турійск, Любитів, Голоби, Ратно, Камінь-Коширськ, озброєні юнаки розбивають ареш­ти, нищать німців та їх адміністрацію і відходять до призна­чених пунктів.

Для німців це був несподіваний удар. Вони почали копати навколо міст протитанкові рови і обгороджуватись дротом, будувати бункри.

Поза містами увесь обшир усамостійнився. В терені праця кипить, наново творяться самоуправи, райони, служ­ба безпеки, школи, лікарні, різні верстати; урухомлюють млин. Усюди творяться бойові відділи. З сховищ витягнено найрізноматнішу зброю. Здобуто багато нової.

З поодиноких революційно-повстанських частин форму­ється Українська Повстанська Армія.

Німці погрожують, що будуть палити села, стріляти населення. Місцеві поляки йдуть до німців в поліцію. УПА намагалась відмовити поляків від того. Випущено багато летючок, писаних польською мовою, в яких закликалось зірвати союз з большевиками і німцями. Усе було нада­ремно. Поляки давали матеріальну поміч большевицьким партизанам, мали з ними зв’язок, розвідку.

Озброєні німцями поляки потворили різні свої ,,пля- цувки”, як Янова Долина, Антонувка, Пшебраже, Степансь- ка Гута, Засмики, Купичів.

Нічне завдання

О год. 7 вечора, в селі Моковичах, край дороги че­каємо на підводи. Нас коло ЗО чоловіка, усі добре озброєні. Чути тарахкотіння возів по греблі. Над’їздять і стають. На­раховуємо до 100 возів. Видаються відповідні накази, і їдемо в теміну ніч. їду на першій „фірманці”. Минаємо села, там скрізь своя варта. Гарна ніч. Тихо. їдемо на північ і через дві години приїздимо до села Літин, де є великий „штатсґут” бувшого польського дідича Шумовського. Тут повно фірманок, деякі вже від’їздять. Відчувається поря­док. Зголошуємо своє прибуття. Дістаємо вказівки, що маємо забирати. Селяни вивозять усе. Це їхнє добро, — не сміє нічого змарнуватись. О год. 4 ранку ми також ви­рушаємо назад. Виїхавши за село, побачили велику загра­ву. Це повстанці вже підпалили забудовання цього маєтку, щоб і сліду не осталось від того місця, де було експлуато­вано труд селянина.

Фірман торкнув мене: „Дивіться!” Дійсно, далеко-дале­ко, скрізь на обрії було видно великі заграви. Це нарід підняв збройну руку проти свого ворога.

Господарка у па

Селяни самі звозять контингент („мали забрати нім­ці, — нехай буде нашим”). З Полісся приходять люди з пилами, сокирами і сховища по лісах будують. З недале­кого тартаку возять різний матеріял, з якого в землі бу­дують магазини, засипають зерном, зверху навалюють землю, засаджують чагарником, ліщиною, сосною. До всьо­го є спеціялісти. Будують в лісі цілі колонії, перевозять фірманками будинки.

Від господарчого референта, що має псевдо „Правос­лавний”, отримую наказ пустити в рух фабрику м’ясних виробів.Відходжу, захоплений цим завданням. Вже по до­розі укладаю плян, від чого почати. Передусім вибрати місце, щоб не кололо німецьким підшіптувачам очей. У відділі курінного „Щуки” маю дістати кількох м’ясарів. Далі: їхати до села Вербично, замовити будівельників; замовити, порозумівшись з будівельниками, на тартаці ма- теріял. А ще треба дістати цегли, цементу, котла, машини до мелення м’яса, вагу, ножів, різних баньок, бочок тощо.

Раненько, ще сонце не зійшло, ровером їду в напрямі села Бобли, до якого 15 клм. Цього дня знаходжу підхоже місце в селі В. Це був хутір у лісі. Господар обіцяв мені у всім помогти. Він має двох синів і доньку, які також були втішені, що поможуть загальній справі. Від курін­ного Щуки дістаю двох стрільців, з іними вирушаю далі в дорогу. Через тиждень фабрика збудована. Вона має два відділи: в однім переробляється м’ясо на різні ви­роби (ковбаса, шинки без костей тощо), в другім пере­ділі — вмурований великий котел, де перетоплюється са­ло, і вимурована з цегли піч, де вудиться ковбаса і ін. Приступаємо до роботи. На нашу фабрику приїздить друг Православний, Ящур і інші, яким будівля подобається. Друг Явор отримує накази, щоб мені доставляли свині, ялові корови, бугаї і взагалі все, що мені буде потрібне.

Вже на другий день привезли нам 15 свиней та кіль­кох биків. Все переважується. Ведеться докладно книга прибутків і видатків. З биків і корів здіймається шкіра, яку відсилаємо до гарбарні. влаштованої недалеко. Го­тові вироби складаємо до баньок з цинкової бляхи. Що кілька день приїздив уповноважений, який, написавши пок- витовання, баньки з виробами забирав.

Одного разу приїхав друг Православний, який звелів мені виїхати на північній захід і там зробити таку саму фабрику. Через два тижні друга фабричка пішла в рух. Біля ікеї побудовано миловарню. Мило вироблялось з кос­тей і відпадків тварин. Готове мило складали до скриньок і відставляли до відділу постачання.

Доглядаю праці обох майстерень. Селяни у всьому допомагають. Урухомлено молочарні, по селах установ­лено сметанкові станції, куди мешканці сіл зносять молоко, сметану, що переробляється на масло. Масло перетоплю­ється, зливається до баньок і відставляється теж до мага­зинів або шпиталів УПА.

По селах збирають вовну, звозять до майстерень, де

ЇЇ приготовляють до прядіння. Така фабрика була в селі Кусничах, район Турійський. Вовіну розвозять по селах, дівчата її прядуть. Готові нитки відсилають до інших май­стерень, де сільські дівчата виробляють светри і рукавиці для УПА.

Є кравецькі майстерні, де з фарбованого на зелено полотна шиють однострої. Є шевські майстерні, де шевці зі шкіри яку доставляють з гарбарень, шиють взуття для стрільців. В кожнім селі є „господарчий”, який переводить різні збірки, знає, чого кому бракує, опікується родинами, які потерпіли від большевицького і німецького терору.

Одного вечора приходить якась жінка, яка хоче ба­чити мене і зі мною говорити. Господиня заходить'до моєї кімнати і говорить про це. Запрошую. Жінка дістає листа і каже, що людина, яка передала цього листа, мене знає і просить, щоб я дав відповідь. Пише жид-лі- кар, на прізвище Ліпновський, з містечка, що він живий, переховується в українців, що йому не зле поводиться, але він вже кілька місяців сидить в льоху і йому хочеться бачити сонце, бути на волі і приносити людям користь. Він довіряє мені своє життя і хоче, щоб його забрали до шпиталю УПА. Цього лікаря дійсно забрали до шпиталю УПА на Поліссі. Д-р Ліпновський був добрим лікарем-хі- рургом, у потребі ходив по селах і лікував хворих. Згинув від червоних партизанів з двома дівчатами-зв’язковими.

УПА мало свої шпиталі побудовані в лісі. Звичайно на шпиталь вибиралось місце в незагрожених теренах, де недалеко знаходились військові відділи. Лічниці будовано з дерева, до половини в землі, з великими вікнами (були і з маленькими, зараз таки над землею). Всередині великі довгі світлиці, попід стінами дерев’яні ліжка, застелені чис­тою постелевою білизною, табурети, пару столів. Підлога чисто вимита, сестри з червоним хрестом на грудях. Тут же приміщення для лікарів^ аптека, кухня. Варять те, що нака­зує лікар. Лікарі переводять вишколи для сестер і санітарів. Відчувається недостача ліків, які треба діставати з міст, що виконати не легко. Доводиться робити наскоки на міс­течка, де були аптеки. Лікарів дуже мало, бо німці лікарів- українців забрали ще раніше до лікарень або на ф'ронт, а жидів понищили.

Залізницею Ковель-Володимир німці везуть різні транс­порта. їх не чіпають. Але одного ранку зі станції Турійськ в напрямі на Володимир виїхав бронепотяг, який став обстрілювати з гармат села Бобли, Туронин, Могильно, Ку- зильно. Було багато ранених і забитих та попалених хат. Штаб УПА вислав листа до гебітскомісара Каснера в Ковлі, щоб таких випадків не повторилось, бо інакше німці цією залізницею не будуть їздити. Це не помогло. Тоді одної темної ночі з поблизьких сіл покликали селян на кілька го­дин до роботи. Зв’язковий привів їх на призначене місце, чекають. Червона ракета зависла в повітрі. Це — знак. Вискакуємо на полотно дороги, розгвинчуємо гайки; за пів години все готово. Підносять рейки разом зі шпалами, ставлять ребром і перевертають з високого насипу. Ділимось на дві групи — одна відпочиває_> друга працює. Хтось кри­чить спереду, що вже кінець роботі. Підходимо. Дійсно, хтось уже зробив те саме, що і ми робили. Зійшли з насипу, за корчиками закурили, відпочили і пішли назад.

На другий день виявилось, що на відтинку ЗО клм. немає рейок. Зірвано кілька мостів. В двох напрямах з Володимира і з Ковля працюють відділи німців і поляків під охороною бронепотягів.

Три тижні повстанці не перешкоджають в праці, але одного дня займаємо становища, окопуємось. Міни під- ложені. Чути, як суне паротяг, все ближче і ближче... На закруті побачили чорну потвору. Наказ. Страшний вибух, дим застеляє перед нами все ... Чути постріли, крики ... Повіяв вітер і ми побачили, що під паротягом вирвано ве­лику яму, паротяг зсунувся з насипу і потягнув за собою увесь потяг. Обстрілюємо тих німців, які вспіли вилізти з вагонів, кидаємося до наступу. Нас було тоді чимало, навіть селяни з сокирами і з вилами. За 10 хвилин усе в наших руках. З вагонів забираємо амуніцію, відкручуємо гарматки, скоростріли зі станками. Полонених німців забираємо зі собою. Допитавши й накормивши добре, вручаємо їм ві­дозви до Вермахту і відпроваджуємо під саму станцію за­лізниці. Дехто з німців просив, щоб їх не відсилали, що вони будуть працювати у повстанців.