Найкраща зброя партизанів

Гарна зброя — машинова пістоля. Добру службу ро­бить — важкий кулемет. Рятує повстанця від танка — „пан- церфавст”. Але найболючіше дається ворогові взнаки у партизанських боях з повстанцями — заскакування. І ко­мандир, і рядовик регулярної армії сто разів більше во­лить мати перед собою сильну частину ворожої регулярної армії, як кількох одчайдушних партизанів, що невідомо де зачаїлись і невідомо з котрої сторони заатакують. Та ще й у загадковий спосіб зникнуть, коли, здавалось, мається їх вже, як горобців, у долоні. Така безупинна непевність страшенно депримує ворога.

А партизанам — вона дуже-дуже стає в пригоді.

Ілюстрацією цього може бути хоча б наша перша зустріч з поляками в околицях Нового Санча.

Коли польські большевики посилили воєнні акції про­ти УПА в 1946 році, то відповіддю на це зі сторони ко­мандування УПА було — територіяльне поширення наших дій. В цьому пляні зорганізовано на західніх окраїнах Лем- ківщини новий підрайон і відкомандировано туди дві на­ші боївки: боївку Гуцула, до якої я належав, і боївку пров. Горислава. Обидві вони мали по 15 чоловіка. Третя боївка силою 10 осіб зорганізувалась на місці з тамошніх україн­ських юнаків. Команду над тими трьома боївками переб­рав пров. Горислав.

22 червня 1946 р. к-р Горислав передав нам на збір­ці наказ: відділ має пе<ревести акцію в селі Лабова на ґмінний уряд, пошту і надлісництво та забрати з усіх тих станиць польсько-большевицької окупаційної адміністра­ції всі урядові документи.

На поліційній станиці перебувало 12 „міліціонерів” отже зліквідувати їх нашому відділові не буде так важко. Небезпека для нас криється в тому, що село Лабова від­далене тільки 8 кілометрів від Нового Санча й через село проходить головний шлях Новий Санч — Криниця. А це значить, що з Нового Санча може прийти дуже скоро грізна військова відсіч, і, якщо й спізниться, зараз же піс­ля акції насяде нам на карки.

Маючи це на увазі, наш відділ розділюється на три групи: дві групи йдуть на застави при шляху з обох сто­рін села, третя під проводом к-ра Горислава йде в село. Мені припадає місце в третій групі. На-зорі входимо' обе­режно в село і неспостережно підсуваємося аж під стани­цю МО. Вона примістилась в мурованому будинку, навколо якого викопано окопи. Ми приготовані на те, що міліціо­нери будуть завзято боронитись, тому й узяли зі собою „панцерфавсти” для розбивання мурів.

Та більш корисним для нас від „панцерфавстів” вия­вилось — заскочення ворога. В цій околиці поляки ще не сподівались наших зачіпних дій. Над ранком вони всі смачно спали, чуючись безпечними в мурах будинку. К-р Гуцул з кількома стрільцями вскакує до середини, реш­та нас залягає кругом будинку. Та до бою тут не прихо­дить: заскочені й розгублені міліціонери не пробують бо­ронитися й здаються без одного пострілу. Таке ж заско­чення ворога помагає нам ліквідувати без бою й усі інші станиці польської адміністрації в Лабовій.

Раптом чуємо стрілянину. Це б’є одна з наших застав. Зв’язковий повідомляє, що розбито військове авто, яке їхало з харчами до Криниці. Обидва польські вояки, що охороняли вантаж, забиті. Але стрілянину чули, мабуть, у Новому Санчі, тож треба нам спішитись.

Ручними гранатами розбиваємо й запалюємо будинок МО і з наплечниками, заладованими поліційними доку­ментами, відступаємо в ліс. Світає. До лісу „Рунок”, де ми повинні закватирувати, не близька. Але погоні за нами покищо немає.

Вже під самим лісом зустріли ми трьох людей у ци­вільному одязі, але озброєних. Побачивши нас, вони ки­нулись тікати. Двох із них ми зловили, третій утік. Вияв­ляється, що це була розвідна стежа польського війська.

Ми ввійшли в ліс, розложили на поляні вогонь і пос­нідали. Відпочити лягли в повному поготівлі.

Пройшло ледве кілька годин, як нас заалярмовано, що зближається ворог. Негайно приготовляємося до бою. Терен ми вивчили вже давніше і знання його використо­вуємо тепер. До вогнищ докидаємо дров, оподалік зали­шається кілька стрільців, а решта нас просувається лісом поза горб на правий ріг лісу, що клином врізується в по­лонини.

З засідки бачимо добре всі рухи ворога. Він підсу­вається до лісу нашою ранішньою маршрутою, керуючись, видно, інформаціями свого розвідника, що втік нам з-під рук. Їхнє припущення про місце нашого таборування під­силює дим, що зноситься над ліс з наших вогнищ. Підніж­жям горба вони підсуваються ближче і починають обс­трілювали поляну. Звідти відповіли стрілами тих кілька наших друзів, що залишились там для маскування наших рухів. Ворог підтягає гарматки і, орієнтуючись на дим з вопнищ, обстрілює поляну.

Тоді приходить момент нашого наступу. Падає наказ: „Вогонь! Вперед!” Ворога маємо перед собою на відкритій полонині, як стадо зайців. Засипаємо його скорострільним вогнем і, вибігаючи з лісу широкою рзстрільною, бінсимо в наступ.

Ворог зовсім заскочеіний. Атаки звідси він, видно, не припускав. Думаючи, що це якась наша відсіч, а головні наші сили на поляні біля вогнищ, поляки не пробують приймати бій з нами, але кидаються в переполоху до вте­чі, щоб не попасти в окружения. Гарматки замовкли, їхня обслуга тікає панічно разом з іншими. Наші гарматники переймають гарматки в свої руки, повертають дула і, об­стрілюючи з них тікаючого ворога, збільшують його пе­реполох і замішання.

Бій скоро затихає. Ворог скрився в селі. На побоєви- щі валяються забиті польські вояки, догоряють важко ра­нені. Та нам треба спішитись, щоб ворог не зорієнтувався, що нас у дійсності так мало. Забираємо здобуту зброю і зникаємо в лісі.

Від польського підстаршини, що його ми захопили в полон живим, довідуємось, що «а ліс наступала повна бойо­ва сотня польського війська, силою 160 вояків. Значить, їх було рівно чотири рази стільки, як нас. Але найуспішні­ша зброя партизана — несподіване заскакування ворога — виявилась помічнішою для нас, як для них гарматки. Зас- кочений, здезорієнтований і розгублений ворог, не дивля­чись на свою чотирикратну перевагу, утік в перепрлосі перед нами, встеливши під час панічної й хаотичної вте­чі полонину своїми вбитими й важко раненими.

Лісовий